52. Економічна криза.

На відміну від проблеми економічного розвитку проблема економічних криз розглядається менш ґрунтовно. В кращому випадку здійснюється опис кризи як фази економічного циклу. Проте економічна криза це не лише елемент циклічної динаміки, а явище більш широкої сфери дослідження і вимагає для себе більшої уваги. Ця проблема має не тільки теоретичне а й практичне значення. Тільки розглянувши економічні кризи як цілісну систему вчені і державні діячі можуть розробляти комплекс профілактичних мір, дозволяючи передбачати і пом’якшувати наслідки економічних криз.

Базовою причиною сучасної кризи стали вичерпані можливості застарілої промислової і технічної бази і виробничої інфраструктури, що були сформовані ще за часів існування СРСР. Моральне і фізичне старіння виробничих фондів обумовило зниження продуктивності праці у всіх галузях економіки, що і визначає загальний рівень ефективності виробництва. Цей фундаментальний фактор лежить в основі таких показників стану економіки, як національний дохід, інфляційні процеси, курсові співвідношення, конкурентоспроможність продукції в країні і на міжнародних ринках і багато іншого, від чого залежить добробут країни. Саме стан виробничих потужностей і відсутність капіталовкладень в їх модернізацію сформувало відставання в промисловості і технічному розвитку Інститут приватної власності не спрацював у механізмах розширення та оновлення виробництва та примноження на цій основі національного багатства. Довіра до інституту приватної власності була підірвана діями самих нових власників які реалізацію права приватної власності на засоби виробництва спрямували на власне споживацьке життєзабезпечення. Інших механізмів технічного переозброєння виробництва створено не було. Це привело до негативних наслідків для фінансового ринку, для індустрії заощадження населення, а це звузило можливості монетарної політики держави. Крім того неабияку негативну роль в загостренні економічної кризи відіграла непрозорість фірм у сфері їх фінансово-економічної діяльності, і навіть відсутність інформації не тільки про походження об’єктів власності, а й про власників того чи іншого об’єкту. Це приводить до неадекватної оцінки платоспроможності того чи іншого економічного агента, реалізації принципа матеріальної забезпеченості кредитних операцій. Все це ускладнює регуляторні чинники в економіці і сприяли накопиченню «паганих» боргів і поглиблювали рецесії.

53. Цивілізаційний вимір економічного розвитку.

Саме людина є невід’ємною складовою, елементом будь-якої складної соціальної системи, визначаючи та опосередковуючи, таким чином, усі соціальні процеси: економічні, політичні, духовні тощо. Узагалі, «історія, - зазначали К.Маркс і Ф.Енгельс, - не робить нічого, вона не володіє ніяким неосяжним багатством», вона «не б’ється ні в яких битвах!» Не «історія, а саме людина, дійсна жива людина – ось хто робить усе це, усім володіє та за все бореться. Історія – не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі». Тому людина, як індивідуальність, утримує в собі, за словами Гегеля, нескінченну множинність відносин і зв’язків, що належать до конкретного змісту людської душі. Таким чином, цивілізаційний вимір економічного розвитку знаходить свій прояв, насамперед, у рівні розвитку власне людини, як ключової ланки та показника розвитку самої цивілізації

Отже, головною ознакою, принципом сучасних філософських поглядів на природу економічного розвитку стає «олюдненість» економічних відносин, перехід від побудови абстрактних моделей і схем функціонування господарських систем у площину досліджень інтересів, умов і чинників самореалізації в економічному середовищі людини, як цілісності, в усіх її проявах: як людини економічної, соціальної, духовної, інформаційної, інституціональної тощо, як внутрішнього ядра сутності та поля функціонування сучасної економічної системи.