20.Кирило-Мифодіївське товариство.

Кирило-Мефодіївське товариство(КМБ) — таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні 1845 р. — січні 1846 р. в Києві й існувала до кінця березня 1847. Засновниками товариства були М. І. Гулак, М. І. Костомаров, В. М. Білозерський, Т. Г. Шевченко. Політичну програму Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в "Книзі буття українського народу", "Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Ме-фодія" і Записці, складеній В. М. Білозерським. Програмні положення містили й записки про освіту народу, про емансипацію жінок.Головним своїм завданням товариство вважало знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії.Течії: 1)поміркована(Костомаров,Куліш)-вважали КМБ просвітницько-науковою організацією,противники рев-ї боротьби; 2)радикальна(Гулак,Шевченко)- ідея всенародного повстання,прагнули перетворити КМБ на бойову орг.-ю. У березні 1847 р. за доносом провокатора студента Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите й розгромлене.Членів товариства покарали ув'язненням і засланням у віддалені губернії.

21.Рух Опору в Україні в роки Другої Світової війни.

На середину 1943 року в Україні діяли 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали:

• комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності;

• солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні;

• утікачі з німецьких гетто й концтаборів;

• фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах;

Серед видатних партизанських діячів України найвідомішими стали С. Ковпак, О. Федоров, С. Руднев, та інші. Партизанські загони С. Ковпака пройшли бойовий шлях від Путивля до Карпат. У ворожому тилу безстрашно боролися з ворогом члени підпільної організації «Партизанська іскра «Народна гвардія» ім. І. Франка. В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації.

Український національний рух Опору

Організація українських націоналістів розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності Української дер-жави. Водночас різні фракції ОУН — під проводом С. Бандери ОУН(Б) та під проводом А. Мельника ОУН(М)— бажали використати для цієї мети співробітництво з фашистською Німеччиною, але ці спроби виявлялися марними. Ще до нападу на СРСР за домовленістю з німецькими спецслужбами з оунівців були створені два батальйони «Нахтігаль» та «Роланд». ОУН намагалася використати ці формування для зміцнення української влади, німці — для каральних акцій проти поляків та євреїв.

Після проголошення Акта відновлення гітлерівська влада вдалася до репресій. Бандера та Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 року ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців, тоді як ОУН(М) виявила більше лояльності до німецької влади.

14 жовтня 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія (УПА). її головнокомандувачем став член проводу ОУН (б) Роман Шухевич. Партизанська армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини. Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни об»єднав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух пришвидшили перемогу. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували у стані відкритої війни.