3. Порядок регулювання діяльності банків
Обов’язкові банківські резерви - сума коштів, яку повинні постійно зберігати комерційні банки на своїх рахунках у центральному банку. Вони встановлюються у вигляді норми в процентах до банківських пасивів.
Зараз політика обов’язкових резервів, яка проводиться центральними банками, має подвійне значення:
Мусить забезпечити підтримку стійкої ліквідності КБ.
Є інструментом регулювання обсягу грошової маси.
Сума залишків залучених коштів для розрахунку обов’язкових резервів визначається за формулою середньоарифметичної за звітний період, яка має такий вигляд:
, (11.2)
де
- середні залишки залучених коштів, що
використовуються для обчислення
обов’язкових резервів за звітний
період;
-
сума залишків залучених коштів за станом
на кожну дату звітного періоду;
n - кількість календарних днів звітного періоду.
- середні залишки залучених коштів, що використовуються для обчислення обов’язкових резервів за звітний період;
Політика обов’язкових резервів базується на функції НБУ як банку банків. Законодавчо йому надається право встановлювати норми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати на коррахунку в управлінні НБУ за місцем знаходження банку.
За допомогою обов’язкових резервів НБУ визначає потребу та здійснює регулювання грошової маси в обігу.
Слід звернути увагу на те, що політика обов’язкового резервування -досить результативний інструмент грошово-кредитного регулювання.
В умовах перехідної економіки України НБУ досить часто і рішуче застосовує цей інструмент грошово-кредитної політики, оскільки для використання інших, більш м’яких, інструментів в країні не було достатніх передумов.
Згідно з Положенням НБУ “Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів” комерційні банки надають обласному управлінню НБУ двічі на місяць довідку про суму залучених коштів та залишки коштів на їх кореспондентських рахунках. Таким чином НБУ не тільки встановлює і регулює, але і контролює додержання комерційними банками норм обов’язкового резервування, а при порушенні цих норм застосовує до банків штрафні санкції.
Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2), норматив адекватності основного капіталу (НЗ).
Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження.
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.
Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:
протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менше 15 відсотків;
протягом наступних 12 місяців — не менше І2 відсотків;
надалі — не менше 8 відсотків.
Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.
При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.
Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.
З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).
Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.
Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше, ніж 20 відсотків.
Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.
Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).
Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше, ніж:
з 01.01.2003 —40 відсотків.
Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати взяті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.
Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.
До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше, ніж 20 відсотків.
Кредитоспроможність — наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.
З метою обмеження кредитного ризику, який виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань, НБУ встановлює норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7).
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.
Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.
За діяльністю комерційних банків здійснюється певний нагляд. Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків.
В Україні функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України. Система банківського нагляду скоординована вертикально і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ й побудована за такою структурою:
генеральний департамент банківського нагляду;
комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків;
комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ;
відділи банківського нагляду регіонального управління НБУ.
Структура Генерального департаменту банківського нагляду затверджена Правлінням Національного банку України (рис.11.1).
Рис.11.1. Структура Генерального департаменту банківського нагляду
Генеральний департамент банківського нагляду є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Національного банку України. До його складу входять чотири управління: стратегії, планування та координації; економічного аналізу та звітності; методології; застосування заходів впливу.
Управління стратегії, планування та координації: бере участь у розробленні законодавчих актів щодо здійснення банківського нагляду й інших питань, які належать до компетенції цього управління; регулює міжнародну діяльність банків; подає пропозиції іншим структурним підрозділам НБУ про удосконалення нормативних актів тощо.
Управління економічного аналізу та звітності: провадить регулювання й аналіз діяльності банківської системи; забезпечує функціонування автоматизованих інформаційних систем «Досьє банків» та «Реєстр позичальників»; визначає методику складання статистичної звітності та інші функції.
Управління методології: розробляє та вдосконалює нормативні документи, які регулюють банківську діяльність.
Управління застосування заходів впливу: вживає заходи впливу щодо комерційних банків за порушення чинного законодавства України та нормативно-правових актів НБУ.
На основі аналізу Положення НБУ «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» можна виділити такі етапи банківського нагляду в Україні:
реєстрація та ліцензування банку;
здійснення безвиїзного моніторингу банку;
здійснення комплексного чи тематичного виїзного інспектування банку;
визначення рейтингової оцінки комерційних банків;
застосування заходів впливу до банків, що порушили чинне банківське законодавство.
Основна література для вивчення теми:
Закон України "Про банки та банківську діяльність" із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 12 грудня 2008 року N 661-VI // www.bank.gov.ua.
Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 05 червня 2003 року N 898-ІV (1608-17) // www.bank.gov.ua.
Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 4-е вид., переоб. і доп. – К.: Знання, 2004.
Кузнецова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування.
Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О. К., Омельченко С.І. К 20 Банківські операції: Навч. посіб. – К: Центр навчальної літератури, 2006.
Черкасова С.В. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів //Фінанси України. – 2003. - №10. – С. 130 – 134.