79. Альтернативи діалектики.

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Розвиток — це закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів, яка має незворотний і спрямований характер Розвиток — це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна є розвит­ком. В процесі розвитку створюється нове, необхідне, здатне до самору­ху, самовідтворення. Саморух і саморозвиток — важливі моменти діа­лектики як теорії розвитку. Саморозвиток "генетично" виростає з само­руху як невід'ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних.

Рух — це будь-яка зміна, це внутрішньо пов'язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плин­ності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Тому розвиток можна вважати вищою формою руху.

Діалектика як теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці. Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ. Є багато видів зв'язків.. Зв'язки можуть бути об'єктивними і су­б'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, про­стими і складними, необхідними і випадковими, причинними і наслідковими, сталими і несталими, постійними і тимчасовими, прямими і опо­середкованими, повторюваними і неповторюваними тощо. Зв'язки мо­жуть бути одиничними, загальними і всезагальними. Зрозуміло, що дуже важливими для науки і практики є закономірні зв'язки, їх пізнання.

Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття взаємодія, що відображає процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного.

У світі існують тільки речі, їхні властивості й відношення. Кожна річ має свої властивості, котрі є її певними відношеннями з іншими речами. Річ має здатність бути самою собою й іншою, залежно від її зв'язків із зовнішнім світом. Тобто річ виявляє свої властивості лише під час відповідного відношення до інших речей або лише через зіставлення з інши­ми речами. Звідси випливає висновок про філософську вагомість такої категорії, як відношення, котра характеризує взаємозалежність елементів певної системи.

80. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).

Методологія не є суспільною наукою і має прошарків характер. Найбільш загальний характер має філософська методологія. Її альтернативні підходи – діалектика та метафізика. Для загальнонаукових методів виділяють: індукція, дедукція, системний аналіз, синергетика тощо.

СИНЕРГЕТИКА (від греч. «син» - «со-», «спільно» і «ергос» - «дія»), створений професором Штутгартського університету Германом Хакеном міждисциплінарний напрям, який займається вивченням систем, що складаються з багатьох підсистем різної природи (електронів, атомів, молекул, кліток, нейронів, механічних елементів, органів тварин, людей, транспортних засобів і т.д.), і виявленням того, яким чином взаємодія таких підсистем приводить до виникнення просторових, тимчасових або просторово-часових структур в макроскопічному масштабі.

Виникнення синергетики було неоднозначно сприйнято науковим співтовариством. Одні говорили про нову парадигму в природознавстві, соціальних і діалектика і метафізика. Загальнонаукова методологія, яка включає у себе елементи діалектики й метафізики. Ця методологія об’єднує такі методи, як гуманітарних науках на базі кооперації фундаментальних наук і їх методів; інші не бачили в синергетиці нічого нового в порівнянні з сучасною теорією нелінійних коливань і хвиль; треті схилялися до думки, що синергетика всього лише об'єднуюче гасло і нічого більш, і висловлювали подив з приводу хворого, на їх думку, ажіотажу, викликаного новим напрямом. Системний аналіз, сукупність методологічних засобів, використовуваних для підготовки і обґрунтування рішень з складних проблем політичного, військового, соціального, економічного, наукового і технічного характеру. Спирається на системний підхід, а також на ряд математичних дисциплін і сучасних методів управління. Основна процедура - побудова узагальненої моделі, що відображає взаємозв'язки реальної ситуації; технічна основа системного аналізу - обчислювальні машини і інформаційні системи. З 1950-х рр. застосовується в економіці, сфері управління, при рішенні проблем освоєння космосу і ін. Термін системний аналіз іноді уживається як синонім системного підходу.

81. Основні принципи гносеології.

Гносеологія — теорія пізнання, розділ філософії. Основні принципи:Принцип об’єктивності – визнання самостійного існування предметів, явищ, процесів як об’єкта пізнання, їх незалежності від волі та свідомості суб’єкта пізнання.Принцип пізнавальності – визнання можливості пізнання, пізнанню людини немає меж, хоча на кожному конкретно-історичному етапі пізнання воно обмежене рівнем розвитку людської практики.Принцип активності – визнання того, що процес пізнання є творчим актом відображення навколишнього світу в свідомості людини.Принцип діалектики визнає необхідність застосування до процесу пізнання основних законів, категорій і принципів діалектики.Принцип практики виходить з того, що практика як діяльність людини з перетворення довколишнього світу та самої себе ж основною рушійною силою, метою пізнання.Принцип історизму вимагає досліджувати всі предмети та явища навколишнього світу в контексті їх історичного розвитку (що було, що є, та що буде).Принцип конкретності орієнтує дослідника на пошук індивідуальності, достовірності знання залежно від конкретних умов його отримання.

82. Суб’єкт і об’єкт в процесі пізнання.

Процес пізнання є складним і системним явищем і складається з таких структур: суб’єкт пізнання, об’єкт пізнання, істина, омана, оцінювання, практика, чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання.Суб’єкт пізнання ( той, хто пізнає) – це людина, якій притаманний розум, та яка засвоїла головні методи й засоби пізнання, акумульовані суспільством у процесі його історичного розвитку, а також суспільство загалом, яке в процесі історичного розвитку акумулювало велетенський об’єм соціокультурної інформації.Об’єктом пізнання ( тим, що пізнається) є природа, суспільство, сам процес пізнання і свідомість. Інакше кажучи, об’єкт пізнання – це все те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта пізнання. Об’єкт пізнання конкретизується поняттям «предмет пізнання».