104.Правова та моральна свідомість.

Правова свідомість — це сукупність побутових і теоретич­них ідей, поглядів на вирішення питань права, закону, правосуддя тощо. Ця свідомість забезпечує суспільний порядок, регулює суспільні відносини на основі сформульованих і затверджених правовими інститутами вимог обов'язкового, необхідного з погляду закону (норми). Право не може керувати всіма суспіль­ними відносинами, воно регулює лише найважливіші з позиції держави суспільні відносини. Усі інші відносини регулюються мораллю, традиціями, ритуалами, що частково стають склад­никами моралі.

Моральна свідомість — це побутові й теоретичні уявлення про методи й засоби морального регулювання поведінкою людей у праці, побуті, політиці, родинних, особистих та інших відноси­нах. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких має дотримуватися людина згідно з нормами та вимогами суспільства з позицій власного розуміння добра та зла. Вимоги моралі не закріплюються певними соціальними інститутами та законами. Вони підтримуються громадською думкою, звичаями, нормами та оцінками суспільства й соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства — це вимоги, що адресуються ін­дивіду, які він має виконувати як свої соціальні обов'язки. Отже, суспільна мораль є способом адаптації окремої людини до суспіль­ного середовища (сфера суспільної необхідності).

105.ВЗАЄМОДІЯ ОСОБИСТОСТІ І СУСПІЛЬСТВА.

Людська психіка не є результатом або прямим продовженням природного розвитку елементарних форм поведінки, психічного життя тварин. Психічні функції людини формуються в процесі її розвитку і становлення в суспільстві шляхом засвоєння нею соціального досвіду. А сам процес засвоєння розглядають як специфічну, властиву лише людині форму психічного розвитку. Людина є істотою біологічною, що володіє мовою, здатністю працювати, і водночас істотою суспільною, якій необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми. Особистість людини -- специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг. Біологічна основа особистості охоплює нервову систему, систему залоз, процеси обміну речовин, “татеві відмінності, анатомічні особливості, процеси дозрівання і розвитку організму; соціальний “контекст” Особистості зумовлюється впливом культури і структури спільностей, у яких людина була вихована і до яких вона належить.Особистість -- суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини.Суспільство -- система соціальних зв'язків, сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей за конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями, відповідним типом діяльності та спілкування, що виникають у процесі соціального життя і становлять цілісність.

106. Взаємодія природи і людини.

Людина і суспільство не можуть існувати і розвиватися паза природою, незалежно від них. Звідси виникає проблема взаємодії природи і суспільства, суспільного і природного. В широкому розумінні під природою мають на увазі весь навколишній матеріальний світ. Проте природа відрізняється від суспільства. Вона завжди існувала, а суспільство виникає на її основі в певний історичний проміжок часу. Природа є все те, що протистоїть суспільству, якісно від нього відрізняється. Це – вся сукупність природних умов існування людини і людства. Природа існувала і дали може існувати без суспільства. А суспільство без природи існувати не може. Тому, що воно є об’єктитвним сеоредовищем життя людей ( повітря, вода, земля тощо). Щоб жити, люди повинні задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, а вони можуть їх задовольняти лише претворюючи природу на основі суспільного виробництва. В процесі виробництва між суспільством і природою вібувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Природа є таким могутнім засобом морального і естетичнго розвитку людини. Одже, існує не тільки фізичний але і духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природничі науки, оціночне ставлення, яке виражається за допомогою понять блага, краси та їм подібним. Нарешті, в сучасному світі людина змушена брати на себе відповідальність за збереження природи, якій вона досить часто завдає досить великої шкоди. Розрізняють природу натуральну і “олюднену”.