- •60. Проблема визначення предмету філософії.
- •61. Основні функції філософії.
- •62. Система філософії та її структурні складові
- •63. Історичні типи світогляду
- •64. Картина світу. Філософська картина світу.
- •65. Поняття "наука" (класифікація наук).
- •66. Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
- •67. Сцієнтизм і анти сцієнтизм.
- •69.Принцип плюралізму в історії філософії.
- •70. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •71. Поняття матерії.
- •72. Простір і час, основні характеристики
- •73. Рух, основні його форми і властивості.
- •74. Проблема матеріальної єдності світу.
- •75. Основні принципи діалектики. Категорії діалектики
- •76. Закон переходу кількісних і якісних змін.
- •77. Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •78. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •79. Альтернативи діалектики.
- •80. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •83.Чуттєве пізнання, його форми.
- •86. Практика у процесі пізнання.
- •87. Емпіричні методи пізнання
- •88. Теоретичні методи пізнання.
- •89. Інтуїція, її різновиди.
- •90. Істина, як поцес.
- •91.Критерії істини.
- •92. Герменевтика, як метод філософії.
- •93. Філософська антропологія.
- •94. Сутність людини, сенс її життя.
- •95. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •96. Проблема свободи і відповідальності людини
- •97.Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •98. Ціннісні орієнтації особистості.
- •100. Суспільна та індивідуальна свідомість.
- •101. Суспільної свідомості, її структура.
- •104.Правова та моральна свідомість.
- •106. Взаємодія природи і людини.
- •107.Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •110. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •111.Роль народонаселення і природних умов в розвитку суспільства.
- •115. Поняття соціально-історичної практики.
- •116.Соціальне прогнозування: види,типи,методи.
- •117.Філософія культури.
88. Теоретичні методи пізнання.
Теоретичне пізнання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного пізнання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне-емпіричне. Суперечності між ними вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.
89. Інтуїція, її різновиди.
Інтуїція - здатність безпосереднього осягнення істини, така форма пізнання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб’єкт отримує нове об’єктивно істинне знання про дійсність. Це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об’єднуються в єдину систему.
Основні характеристики:
- безпосередність; - несподіваність;
- неусвідомленість шляхів одержання нового знання.
Це явище не раптове, а закономірне, залежне від повноти логічного аналізу проблеми. Шляхом інтуїції здійснюється перехід від поступових кількісних змін у з’ясуванні і осмисленні пізнавальної проблеми до результативного її вирішення. Інтуїтивне відкриття не є безпосереднім знанням, воно досягається в сфері підсвідомої психічної діяльності.
90. Істина, як поцес.
Істина – це такий зміст знаннь, який відповідае об”ективній дійсності. І. У пізнавальному лані е відповідністю здійсності, адекватним відображае об”ект. реальності в свідомості людей. Успіх нашоі діяльності залежить від якими знаннями користується людина . За Арістотеля істина це судження відповідають дійсності, тобто правильна думка. Сутність проблеми істини полягае в можливості отримання об”ективної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини і людства. Іншими словами, це питання про те, чи мають наші знання об”ективний зміст. Істинне знання завжди е знанням певного суб”екта-індивіда, соціальної групи людства вцілому. Суб”ективна сторона істини не е чимось
таким, що лише заважае пізнанню об”ективного змісту. Істина як процес е об”ективною за змістом, але суб”ективною за своею формою. Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечуеться цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачуеться, доповнюеться. Абсолютність істини означае її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що е безумовним – безперечним надбанням людства. Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стае все більш досконалою. Дагматизм - спосіб мислення, що оперуе незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Религіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення пр відносності, умовності і суб”ективності людського пізнання. Істина завжди одна, але в одній істині е моменти абсолютні і відносні. “Істина е процес сходження від істини відносної до об”ективно-абсолютноі” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выраж. в языковой форме». Сучасна наука – “Критеріем істини е суп.-історична практика”.