110. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.

.Глобальними проблемами називаlють комплекс проблем, якi стосуюься людськоiї цивiлізації загалом та утворюють загрозу її подальшому iснуванню. Їx вирiшення можливе тiльки зусиллями всього людства й лише в комплексi, оскiльки вони взаємозумов­ленi. Виникнення глобальних проблем викликане рiзким зростан­иям чисельностi населення та збiльшенням обсягiв виробничоi' дiяль­ностi, її iнтернацiоналiзацiею. Виокремлюють такі глобальнi проб­леми: загроза термоядерної вiйни; забруднення довкiлля (перед­ усім атмосфери та свiтового океану); дмографiчний вибух; ви­черпання природнux pecypcie; голод, злиденнiсть, неписьменнiсть; економiчна вiдсталiсть.Для вирiшення цих проблем людина має переглянути свою дi­яльнiсть у трьох напрямах: науково-технiчному, соцiокультурно­му, економiчному. Проте глобальнi проблеми викликанi не лише економiчними, науковими, полiтичними чинниками, їх вирiшен­ня можливе за умови перетворення самоУ людини,її духовноговдосконалення, зростання значення загальнолюдських цiнностей.Отже, спiльнi зусилля у вирiшеннi глобальнux проблем приво­дять до iнтернацiоналiзацїї суспiльнux вiдносuн, вuмaгalють уз­годження власнux i суспiльнux, нацiональнux i глобальнux iнmepecie. Головна тенденцiя розвитку сучасного суспiльства - формуван­ня єдиного свiтового спiвтовариства, умовоlю виживання якого та стимулом життедiяльностi маlють стати загальнолюдськi цiнностi, вiдродження гуманiстичнux цiнностей i духовне вдос­коналення особистостi.

111.Роль народонаселення і природних умов в розвитку суспільства.

Поряд iз природним середовищєм значною мiрою природним фактором розвитку су­спiльства є народонаселения, постiйне вiд­творення людей. Цю сторону природи лю­дини вивчає наука демографiя. Вона дослiджyє динамiку чисельностi населения, мiграцiю, сiм'ю, її склад i розвиток, народжуванiсть, cмертність, зайнятiсть, пропорцiї складу населення за вiковими, статевими та iншими ознаками, вступ до шлюбу i розлучения тощо. Фiлософське бачення цiєї системи сукупностi вiдносин полягає у тому, що демографiчна система, по-перше, внутрiшньо спрямована на самозбереження, самовiдтворения, i, по-друге, це - цiлicнiсть, динамiчна система, яка змiнюється з icторичним розвитком суспiльства. Найважливiший показник стану народонаселення - народжуванiсть.Дослiдниками суспiльства, економicтами, соцiологами, полiтиками часто використовується поняття демографiчна сuтуацiя. Це насамперед стан таких демографiчних процесiв, як народжуванicть i cмертність,вступ до шлюбу i розлучення (шлюбнicть), склад i розмiщення населен­ия на певнiй територiї у вiдповiдний перiод часу тощо..Важливою характеристикою демографічної системи є якiсний стан населення.Насамперед, це стан здоров'я (фiзичного, генетичного), oсвітa, квалiфiкацiя населення тощо.Найгoловнiший показник якiсноro стану населення - стан здоров'я.

112. Проблема історичного процесу.

Історичний процес – це процес розвитку всіх суспільних відносин і явищ в яких перебуває людина. До головних проблем філософії історії належать сенс розвитку історичного процесу, методи розуміння цього сенсу, спрямованість історичного процесу, цілі історії, взаємодія випадковості й закономірності в історії, роль особи в історичному процесі, типологія.

113.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.

Початок, мета, сенс і кінець історії як проблеми філософського та спеціально-наукового осмислення. Критерії визначення початку історичного процесу. Спрямованість: характеристика історичного процесу як єдиного, цілісного і як по лі центричного, багатолінійного. її основні характеристики: історичні умови, цілі, засоби, результати. Тлумачення сенсу історії у класичній і некласичній філософії історії. Плюралістичний характер сучасного вирішення проблем спрямованості історичного процесу та його сенсу. Онтологічний, гносеологічний та методологічний аспекти питань про спрямованість і сенс історії. Пов’язаність цих питань з проблемою соціально-історичного поступу. Поняття історичного прогресу в класичній та сучасній філософсько-історичній думці. Історія як осмислення того, що позбавлене смислу і раціоналізація нераціонального. Проблема кінця історії, її оптимістична (Г. Гегель, марксизм, Ф. Фукуяма), песимістична (техно-фобські концепції, екзистенціалізм) та теологічна інтерпретації. Концепції постісторії (Л. Мемфорд, А. Гелен, Ж. Бодріяр, Ж.Ф. Ліотар).