- •60. Проблема визначення предмету філософії.
- •61. Основні функції філософії.
- •62. Система філософії та її структурні складові
- •63. Історичні типи світогляду
- •64. Картина світу. Філософська картина світу.
- •65. Поняття "наука" (класифікація наук).
- •66. Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
- •67. Сцієнтизм і анти сцієнтизм.
- •69.Принцип плюралізму в історії філософії.
- •70. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •71. Поняття матерії.
- •72. Простір і час, основні характеристики
- •73. Рух, основні його форми і властивості.
- •74. Проблема матеріальної єдності світу.
- •75. Основні принципи діалектики. Категорії діалектики
- •76. Закон переходу кількісних і якісних змін.
- •77. Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •78. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •79. Альтернативи діалектики.
- •80. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •83.Чуттєве пізнання, його форми.
- •86. Практика у процесі пізнання.
- •87. Емпіричні методи пізнання
- •88. Теоретичні методи пізнання.
- •89. Інтуїція, її різновиди.
- •90. Істина, як поцес.
- •91.Критерії істини.
- •92. Герменевтика, як метод філософії.
- •93. Філософська антропологія.
- •94. Сутність людини, сенс її життя.
- •95. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •96. Проблема свободи і відповідальності людини
- •97.Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •98. Ціннісні орієнтації особистості.
- •100. Суспільна та індивідуальна свідомість.
- •101. Суспільної свідомості, її структура.
- •104.Правова та моральна свідомість.
- •106. Взаємодія природи і людини.
- •107.Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •110. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •111.Роль народонаселення і природних умов в розвитку суспільства.
- •115. Поняття соціально-історичної практики.
- •116.Соціальне прогнозування: види,типи,методи.
- •117.Філософія культури.
94. Сутність людини, сенс її життя.
Під поняттям „ людина ” розуміємо суп. Істоту, в діяльності якої виявляються суттєві характеристики найвищого якісного рівня матеріального світу – сусп. буття.
Основні ідеї, які треба враховувати при створенні цілісної філософської концепції людини:
людину слід розглядати з позиції єдності об’єктивного і суб’єктивного, скінченого і нескінченного. Призначення людини прагнення до єдності, гармонії.
Субстратні рівні(природне, суспільне, внутрішній духовний світ) не слід протиставляти.
Природне в людині не зводиться лише до біологічного, а має в собі безконечність космосу.
Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу.
Сенс життя людини полягає в реалізації потреб суспільства та власного покликання. Визначення сенсу життя пов’язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату. Сенс життя притаманний життю з самого початку. Сенс створюється самою людиною, залежить від розуміння життя, має індивідуальний хар-ер.
Сенс життя – світоглядне філос-ке поняття, яке містить сукупність уявлень про сутність людини, цілі існування, цінності.
95. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
Під поняттям “індивід”,як правило розглядається людина,як біологічна істота зі своїми природними даними без урахування її соціальних якостей. “Індивідуальність” виражає людину в сукупності її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її від інших людей. В умовах підготовки до ринку завдання освіти та виховання полягає у всебічному розвитку індивідуальності, її сутнісних сил. Під “особою”, “Особистістю” мається на увазі людина з певним урахуванням її соціальних якостей /працелюбство, гуманізму…/ важливою якістю тут виступає принциповість,висока відповідальність за свою справу. Негативними соціальними рисами людини виступають конформізм /пристосовництво/, кар’єризм, індивідуалізм /замкненість,протиставлення власних інтересів суспільним/, соціальна пасивність, схильність до корумпованості, безвідповідальність.
96. Проблема свободи і відповідальності людини
Невід’ємним атрибутом людини є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації може діяти або не діяти. Від народження людині дана лише свобода стати чи не стати людиною. Свобода волі людини має 2 виміри-негативний і позитивний. Негативний полягає в тому, що людина може сказати „ні”. Будучи істотою вільною, людина не зобов’язана бути розумною і може сказати „ні” тільки тому, що має на це право.
Позитивний вимір передбачає осмисленість дії. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось.
Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось теж вчинок. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають 2 різних характеристики людини-її здатність бути собою та особистістю. Особа і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через відповідальність, яку вони передбачають. Особа-це людина, наділена негативною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло людина здатна на хороші та погані вчинки.