- •Філософія. Її предмет та функції (к)
- •11. Поняття про «логос» у філософських поглядах Геракліта Ефеського
- •12. Загальна характеристика соціальної філософії Геракліта Ефеського
- •13. Загальна характеристика італійської філософії, як етапного явища у становленні античної філософії (Піфагорійський союз, школа елеатів, Емпедокл).
- •14. Ксенофан, як продовжувач іоністської філософської традиції. Розуміння єдності світу у філософії Ксенофана.
- •15) Внесок Перменида … .
- •16) Діалектика як мистецтво міркування…
- •17. Особливості підходу Емпедокла до розв'язання проблеми першоначала.
- •18. Загальна характеристика філософського вчення Анаксагора. Астроном
- •Філософія
- •19. Загальна характеристика атомістичного вчення, як етапного явища у розвитку античної філософії. Левкіп, Демокріт.
- •Атомистический материализм
- •Принцип изономии
- •Космология
- •Религия
- •20. Особливості філософського вчення софістів. Етичний і соціальний релятивізм. Антропоцентризм.
- •21. Філософські погляди Сократа. Майевтика. Етичний антропологізм. Полеміка Сократа з софістами.
- •22. Система філософських поглядів Платона.
- •23. Загальна характеристика філософської спадщини Арістотеля.
- •26. Загальна характеристика вчення неоплатонізму
- •27. Особливрсті філософського вчення стоїцизму. Луцій Анней Сенека і Марк Аврелій, як найвидатніші представники стоїцизму.
- •28. Загальна характеристика середньовічної філософії. Основні теми, напрями і проблеми.
- •29.Проблема свободи волі у моральній філософії і теології доби Середньвіччя.
- •30. Загальна характеристика патрістики, як одного з основних напрямів середньовічної філософії. Основні ідеї і представники.
- •31. Загальна характеристика вчення Августина Блаженного, як найбільш яскравого представника патрістики. Співвідношення віри і розуму у поглядах Августіна.
- •32.Фома Аквінський, як видатний представник середньовічної схоластики. Основні складові томізму.
- •33.Зміст полеміки між номіналістами і реалістами.
- •34. Основна тенденція вчення Роджера Бекона.
- •35. Вчення Дунса Скота про матерію. Место философии д. Скота
- •Теология
- •Учение о человеке
- •36. Вчення Вільяма Оккама у середньовічній філософії.
- •37. Загальна характеристика філософської думки доби відродження.
- •38. Розуміння людини у філософських поглядах Піко Делла Мірандола.
- •39. Ренесанський антропоцентризм. Гуманізм.
- •41. Ідеї утопічного соціалізму т.Мора і т.Кампанелли.
- •42. Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм, як напрями філософіі xviIст
- •43. Філософська спадщина ф.Бекона, як засновника емпіризму.
- •Теоретичне обгрунтування емпіризму
- •44. Філосовська спадщина р.Декарта, як засновника раціоналістичного напрямку у філософії. Принципи раціоналстичної дедукції Декарта. Теорія пізнання
- •Бог та метафізика
- •45.Філософська спадщина т.Гоббса.
- •46.Сенсуалістична теорія пізнання Дж.Локка
- •47.Давид Юм (Hume - г’юм) (1711 - 1776)
- •48. Особливості філософського раціоналізму б.Спінози.
- •49. Раціоналістчний … Паскаль кароче !
- •50. Вчення про монади у філософії Готфріда Лейбніца.
- •51.Загальна хара-ка ф-ії Просвітницва
- •52.Концепція географічного детермінізму культури Шарля Монтекс’є.
- •53.Просвітницький зміст філософської спадщини Вольтера. Філософія історії Вольтера.
- •54.Проблема суперечностей природи і цивілізації у філософському вченні ж.Ж.Руссо.
- •59. Особливості філософської системи ф. Шеллінга
- •61. Філософська система л.А. Фейєрбаха як завершальний етап періоду німецької класичної філософії.
- •62 Марксистська філософія. Основні складові і особливості сторичних трансформацій вчення.
- •Зміст ірраціоналістично-песимістичної філософії а. Шопенгауера.
- •65Ідеї християнського екзистенціалізму с. К’єркегора
- •66. Некласичний тип філософствування як етапне явище в історії філософії
- •71) Неопозитивізм, постпозитивізм. Загальна характеристика. Структуралізм і пост структуралізм. Загальна характеристика.
- •72) Філософська думка в Україні. Загальна характеристика.
- •75. Діалектика (закони діалектики) та її альтернативи.
- •76. Сутність та структура пізнавального процесу. Проблема пізнання у філософії. Нету
- •77. Практика, як спосіб освоєння світу.
- •78. Соціальна філософія та філософія історії, як складові філософського знання.
- •Загальна характеристика філософського вчення й.Г. Фіхте.
43. Філософська спадщина ф.Бекона, як засновника емпіризму.
Філософія Френсіса Бекона (1561-1626) присвячена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Трактат у вигляді проекту (який не був завершений повністю) "Великого відродження наук", доповнений 1620 p. трактатом "Новий Органон", є найбільш популярним у філософії минулого та сьогодення.
Бекон послідовно піддає критиці філософію як форму споглядання і пропагує філософію як науку про реальний світ, яка базується на дослідному пізнанні.
Його творчість у багатьох місцях пронизана компромісністю концепції "двоїстої істини", тобто істини "одкровення", істини про Бога (теологічної істини) та істини філософської, тобто істини, відкритої в науковому пізнанні.
Місце науки Бекон вбачав у вирішенні суспільних проблем і суперечностей сучасного йому суспільства.
Бекон завдання наукових методів, він вбачає у пізнанні об'єктивного, реально існуючого світу. Незалежним від суб'єктивних спрямувань людини знаряддям такого пізнання він визнає експеримент та його наслідки. Ідеалом наукового знання визнається відсутність розбіжності між думками та речами. Саме для подолання такої розбіжності Бекон формулює принципи наукового методу в "Новому Органоні".
Теоретичне обгрунтування емпіризму
Згідно з теорією двоїстої істини Бекон здійснює розрізнення чуттєвої та розумної душі людини. Розумна душа входить у людину за божественним провидінням, вона є предметом теології, а чуттєва душа має всі характеристики тілесності, вона є предметом філософських досліджень. Таким поділом він створює для науки концепцію, яка дає змогу вивчати людину, її вчинки. Вихідним моментом пізнавальної діяльності він визнає чуттєвість. Тому Бекона часто називають засновником емпіризму — філософського напряму, що будує свою гносеологію (теорія пізнання), аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні:
"немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття".
Теоретичне обгрунтування емпіризму, дане Беконом, визнається найдовершенішим серед різних напрямів філософії та серед природознавців.
Емпірія — досвід, спирання на експериментальне дослідження (а не на ізольоване чуттєве сприйняття) — є для нього вихідним пунктом нового наукового методу, який доповнюється систематичною логічною роботою. Саму логіку він розуміє як знаряддя пізнання — органон. Однак запропонована і детально опрацьована Беконом логіка кардинально відрізняється від арістотелівської, що спиралася на теорію силлогізму. Критика Беконом силлогістики базується на виявленні того факту, що дедуктивна логіка не здатна відійти від знаків, слів до понять. Жодна освічена людина не може сумніватися у тому, що два терміті, які збігаються у середньому терміні, збігаються взаємно. Однак, вважав при цьому Бекон, силогізми будуються з суджень, судження — зі слів, а слова є лише знаками понять.
44. Філосовська спадщина р.Декарта, як засновника раціоналістичного напрямку у філософії. Принципи раціоналстичної дедукції Декарта. Теорія пізнання
Декарт був основоположником раціоналізму, установки, за якою наші знання складаються в основному або винятково з апостеріорного знання, ідей, які у нас уже є. Він поставив розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки умовиводів інтелекту. Декарт вважав, що розум спроможний пізнати світ, проте, потребує правильного застосування, тобто методу.
Його метод базується на індукції та дедукції:
Вважати істиною тільки те, що не викликає жодного сумніву.
Розкладати кожну складну проблему або завдання на простіші.
Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого й недослідженого (від простого евідентного знання до складнішого).
Не робити жодних пропусків у логічних ланках дослідження.
Для декарта дух, душа, розум та розсудок є однаковими речами — атрибутами «свідомої істоти». Декарт першим запровадив у філософію поняття свідомості. Вміст свідомості складають думки: ідеї, афекти (вольові акти) та висновки. Тільки ідеї можуть бути правильними або хибними, оскільки тільки у ідей можна знайти відповідність або невідповідність до зовнішніх речей. У подальшій класифікації декарт розділяє вроджені, запозичені та розвиті самою людиною ідеї. Вроджені ідеї є в будь-який час готовими поняттями. Вони також визначають результати пізнання.