58. Єдність природного та соціального в людині

За сучасними науковими поглядами, людина — це високоорганізована істота, яка має природну основу, але набуває і реалізує свою сутність тільки в суспільстві. Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову, предметно-практичну діяльність, застосовуючи при цьому створювані нею ж знаряддя праці, техніку. Вона має свідомість і самосвідомість, мову, розум, волю, певною (історично зростаючою) мірою свободу, яка проявляється в здатності вибору й самовизначенні. Сучасна наука при визначенні природи, сутності людини вимагає виходити з наступних посилок: по-перше, визнати, що стійка природа людини як даність існує, по-друге, вона характеризується як мінливістю, так і сталістю, по-третє, вона проявляє себе через поведінку, дії людини в соціокультурних феноменах, створених людиною, по-четверте, вона виявляється у певних стійких, типових характеристиках, по-п'яте, вона являє собою єдність біологічного і соціального, фізіологічного і духовного. Розвиток зазначених ідей в даний час здійснюється за допомогою подолання двох основних крайнощів у трактуванні сутності людини: перша полягає в тому, що сутність людини бачиться в індивідуальності, неповторності, специфічності кожної конкретної людини,  друга - в тому, що людина розуміється або як частина природи, або як частина суспільства, чи як і частина природи, й частина суспільства (у першому випадку сутнісне в людині витягується з внутрішньої її природи, у другому - з зовнішнього, навколишнього її світу). Зараз виникає системна теорія людини, яка синтезує всі переваги попередніх теорій і розвиває їх далі. У ній людина розуміється як складноорганізована істота, в якій є всі провідні якості. Вона вважає, що основними, сутнісними якостями людини є: -                природність (вона показує зв'язок людини з навколишнім світом, наявність у нього цілісної системи біологічних якостей, зближують його з будь-яким живою істотою); -               соціальність (вона означає зв'язок людини з навколишнім суспільним середовищем, наявність у нього цілісної системи соціальних якостей, що відрізняють його від будь-якого іншого живої істоти), -                духовність (вона означає зв'язок людини з духовною культурою суспільства, наявність у нього цілісної системи духовних якостей, що додають йому неповторності, індивідуальність, унікальність). Всі ці якості дозволяють характеризувати людину як істоту: -      високорозвинуту (вона є вищою стадією розвитку живих організмів (матерії) на землі); -      діяльну (вона здійснює доцільну життєдіяльність по перетворенню навколишнього світу); -      громадську (вона формує відносини з іншими людьми, будучи їх продуктом); -      свідому (вона володіє мисленням, понятійною промовою, самосвідомістю); -      колективну (вона може з'явиться тільки в колективі і реалізує зв'язок через нього); -      складноорганізовану (вона є складною самоорганізованою і самоврядною системою різних якостей, здібностей і потреб, обумовлених як природою, так і соціальним середовищем); -      духовну (вона має здатність цілеспрямовано усвідомлювати сутність світу, своє місце і роль в цьому світі, здатна до самопізнання і самореалізації). Сьогодні людина розуміється як тотальна цілісність, в якій біологічне і соціальне, тілесне і духовне, типове й неповторне, взаємопов'язані і взаємообумовлені.