50. Рушійні сили розвитку суспільства

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей.

Адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяльністю особистостей, соціальних груп, народів тощо. Тому ця історія має розглядатися саме у контексті діяльності людей: усі закони суспільного розвитку, вся логіка такого процесу існують лише у людській діяльності. Акцентування на тому, що суспільство — це діяльність людей, має глибокий методологічний сенс. Здатність бути рушійною силою — це найсуттєвіша властивість людської діяльності взагалі.

Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.

Часом у науковій літературі рушійні сили суспільства пов'язують з певною спрямованістю, з прогресивними перетвореннями суспільства. Але такий підхід, мабуть, є однобічним: вся історія суспільства, його життя є цілісним процесом, який складається із складного переплетіння протиборства різних людей, націй, народів. І в цьому розумінні будь-яка діяльність людей є рушійною силою, людською суспільною діяльністю.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілонадзвичайно велику амплітуду коливань — від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютизацією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтаризму) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та голосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та соціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діалектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.

51.Взаємодія природи і суспільства

Всю історію розвитку біосфери Землі можна розділити на 2 періоди: час, коли людини ще не існувало або людей було дуже мало, і час, коли людина гордовито здійняла свою голову і, уявивши себе незалежною від природи, заявила про своє існування. Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування. кожна людина має право на відповідний рівень життя та добробуту. Я міг би навіть припустити, що головною метою існування держави, суспільства та цивілізації взагалі є забезпечення кожного відповідним рівнем життя . Але, як нам відомо, нічого з нічого не виникає, усе звідкись береться а потім у щось трансформується. Такий закон природи. Отож запитання: “ Якщо людині потрібна їжа, залізо, дерево чи вугілля, то звідки це усе взяти ? З повітря ? ”. Відповідь проста і усім нам відома: “ У природи взяти, а де ж ще !”. Так було, є і буде завжди. Бо так вкарбовано в людській свідомості: людина-споживач, користувач та перетворювач. Будь-який учений обмірковує головні поняття проблеми взаємодії природи та суспільства через призму своєї науки. Зокрема, географ розглядає проблему стосунків суспільства та природи під кутом просторових співвідношень територіальних комплексів, біолог – під кутом розвитку живої речовини тощо.   Оскільки для сучасного стану суспільного розвитку характерне зростання залежності суспільства від стану природних ресурсів, то стає зрозумілим, що понятійний апарат суспільних наук повинен переважати у відображенні проблем взаємодії суспільства та природи. Людство вже значно взяло під свій контроль регіональні процеси біосфери та їхнє регулювання. Без сумніву, з часом уся біосфера буде охоплена регулятивною діяльністю людей, і система суспільство–природа стане самоорганізувальною системою в цілому, а не тільки в окремих частинах. Організаційним чинником цієї системи буде суспільство, а головними каналами зв’язку між цими частинами – природні кругообіги речовин та енергії, у структуру яких люди навчаться штучно вводити компоненти своєї діяльності. Сталий розвиток передбачає формування екологічного суспільства побудованого на принципі екологічного гуманізму – гармонії людини і природи і визнанні рівноцінності всього живого.

Людина і суспільство не можуть існувати і розвиватися паза природою, незалежно від них. Звідси виникає проблема взаємодії природи і суспільства, суспільного і природного. В широкому розумінні під природою мають на увазі весь навколишній матеріальний світ. Проте природа відрізняється від суспільства. Вона завжди існувала, а суспільство виникає на її основі в певний історичний проміжок часу. Природа є все те, що протистоїть суспільству, якісно від нього відрізняється. Це – вся  сукупність природних умов існування людини і людства. Природа існувала і дали може існувати без суспільства. А суспільство без природи існувати не може. Тому, що воно є  об’єктитвним сеоредовищем життя людей ( повітря, вода, земля тощо). Щоб жити, люди повинні задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, а вони можуть їх задовольняти лише претворюючи природу на основі суспільного виробництва. В процесі виробництва між суспільством і природою вібувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Природа є таким могутнім засобом морального і естетичного розвитку людини. Одже, існує не тільки фізичний але і духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природничі науки, оціночне ставлення, яке виражається за допомогою понять блага, краси та їм подібним. Нарешті, в сучасному світі людина змушена брати на себе відповідальність за збереження природи, якій вона досить часто завдає досить великої шкоди. Розрізняють природу натуральну і “олюднену”.