- •2.Історичні типи світогляду. Їх співвіснування та взаємодія в сучасному світі.
- •3. Соціокультурні умови винекнення та розвитку філософії. Соціальні умови формування філософії
- •Духовні джерела філософії
- •7.Антична філософія
- •8. Зародження філософії в Стародавній Греції.
- •11 Філософія Сократа
- •12 Філософія Платона
- •13 Вчення платона про державу
- •14 Філософські погляди арістотеля. Вчення про матерію і форму.
- •15. Соціально-політичні погляди Арістотеля
- •16. Логіка Арістотеля
- •17. Особливості середньовіччя Аполегетика.
- •19. Схоластика. Фіософія Томи Аквінського
- •Докази існування Бога
- •20 Філософська основа гуманізму
- •21. Натурфілософія Ренесансу
- •22. Філософія Нового часу та її головні риси в контексті наукової революції XVII ст
- •24. Вчення про примари Бекона
- •25. Раціоналістичний метод у філософії р.Декарта.
- •26. Особливості сучасної філософії Заходу 19-20 ст.
- •27. Основні поняття філософії ф.Ніцше
- •31 Філософське мислення доби Київської Русі
- •32. Філософія г.Сковороди
- •33. Філософія в Києво-Могилянській академії
- •37. Уявлення про буття в історії філософії.
- •39. Поняття матерії. Місце матеріалізму в історії філософії.
- •43. Проблема пізнання в історико-філософському контексті
- •44. . Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання
- •45. Інтуїція: особливості та умови формування
- •47. Структура та основні форми наукового пізнання
- •48 Поняття суспільство
- •50. Рушійні сили розвитку суспільства
- •52. Коеволюція в контексті взаємодії суспільства і природи
- •53. “Географічне середовище” та „географічний детермінізм” Поняття «географічне середовище»
- •54. Філософський зміст екологічної проблеми
- •56 Проблема походження людини
- •58. Єдність природного та соціального в людині
- •59. Індивід, індивідуальність, особа, особистість
25. Раціоналістичний метод у філософії р.Декарта.
Рене Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і засновник раціоналізму. В історії Нової філософії перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості і матерії, душі й тіла. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його дуалізм. Людину він розглядав як механічне поєднання цих 2 субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт ввів третю субстанцію-Бога, яка зумовлювала їх єдність і можливість пізнання навколишнього світу.Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно існують в розумі.
Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції:
Перше правило – визначення принципів, начал. Друге правило – аналітичне вивчення природних явищ, тобто слід ділити складну проблему на простіші, і робити це доти, поки речі не стануть ясними і очевидними. Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від них до складніших. Четверте правило – досягнення повноти знань, послідовність і ретельність дедуктивного виведення, докладний огляд всіх ланок.
На думку Декарта, дотримання цих правил – гарантія того, що достовірні начала філософії будуть знайдені.
Декарт розробив вчення „вроджених ідей”, які, на його думку, приховані в глибині інтелекту й можуть бути усвідомлені лише інтуїтивно. Це ідея Бога, аксіоми математики тощо.Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум. Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність, Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді і його узагальненні, а взяті з самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Це, безумовно, безпідставна точка зору. Бо вона заперечує пізнання в його єдності з чуттєвим досвідом, практикою. Раціоналізм фактично відкидає ту достовірну істину, що єдиним джерелом знань є чуттєвий досвід людини, вплив зовнішнього світу на її органи відчуттів.
26. Особливості сучасної філософії Заходу 19-20 ст.
Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. З ХУІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії) в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи раціоналістичної філософії - це заперечення релігійної віри як засобу пізнання дійсності, заперечення феодальної ідеології, як засобу осмислення світобудови та життєдіяльності людини. У кiнцi ХУ1-ХУП ст.у Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй. Буржуазiя була зацiкавлена в розвитку продуктивних сил суспiльства, а отже, в розвитку науки i технiки. Філософія Нового часу-це філософія короткого (XVII - ХУШ ст.), але насиченого глибокими ідеями та видатними іменами періоду європейської філософії. На протязі цього періоду відбулись істотні зміни в баченні проблемного поля філософії. Схематично їх можна окреслити так - філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу, завдяки рішучій діяльності її видатних творців, остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння. Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.). На завершення теми, слід визначити основні риси, що притаманні філософії Нового часу. Ними є, принаймні, такі основні риси:1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу;5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;6. Просвітництво;7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.