Тема 12. Міжнародні фінанси
Суть, види та учасники міжнародних фінансових відносин.
Основні види та складові міжнародної фінансової політики держави.
Особливості діяльності міжнародних фінансових організацій та інституцій.
І.Суть, види та учасники міжнародних фінансових відносин
Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільчих відносин, які
виникають у зв'язку з формуванням та використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів.
З їх допомогою здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів.
Міжнародні фінансові відносини можуть бути згруповані за такими напрямками:
взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;
взаємовідносини держави з юридичними особами і фізичними особами інших країн;
взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями;
взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.
Отже, у сфері міжнародник фінансів, крім національних суб'єктів (держави, підприємств, громадян) виділяють міжнаціональні суб'єкти - міжнародні фінансові організації, міжнародні фінансові інституції, спільні підприємства, транснаціональні компанії.
Діяльність міжнародних фінансових організацій пов'язана з виконанням певних функцій, які передбачені їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди грошових коштів, які формуються цими організаціями. Найбільшими серед них вважаються ООН та ЄС.
Міжнародні фінансові інституції створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічного розвитку країн - засновників цих організацій. Сюди відносять МВФ, Світовий банк, ЄБРР, Азіатський банк розвитку, Міжнародний банк розвитку, Африканський банк розвитку, Лондонський та Паризький клуби кредиторів.
2.0Сновні види та складові міжнародної фінансової політики держави
Міжнародну фінансову політику за характером заходів і рекомендацій, а також їхніх наслідків можна поділити на довгострокову (структурну) та поточну.
Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Тобто це - суттєві зміни, що відбуваються у системі міжнародних розрахунків, режимі валютних курсів, ролі золота ^ міжнародних відносинах, завданнях міжнародних і регіональних фінансових
організацій.
Поточна політика - це щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Здійснюється таке регулювання з метою підтримання рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем.
Складовими поточної міжнародної фінансової політики є:
валютна політика, яка включає низку методів: дисконтну та девізну політику; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обмежень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверсифікації валютних резервів тощо;
податкова політика;
кредитна політика.
Дисконтна політика представлена маневруванням обліковою ставкою центрального банку. Вона дає змогу регулювати величину грошової маси в обігу шляхом підвищення (зниження) ціни кредитних ресурсів, впливає на рівень цін, обсяг сукупного попиту.
Девізна політика на сучасному етапі здійснюється переважно у вигляді валютних інтервенцій. Вперше валютні інтервенції було здійснено у XIX ст., у 20-30-х роках XX ст. вони набули широкого розвитку. Девізи (фр. сієуізєз) - це платіжні засоби в іноземній валюті, передбачені для міжнародних розрахунків.
Валютна інтервенція є купівлею-продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс нацвдйал'ьнш валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок офіційних резервів, спеціальних (стабілізаційних) фондів і кредитів.
Для підвищення курсу національної валюти національний (центральний) банк або за його дорученням інші банки та державні органи продають іноземну валюту, для зниження курсу - скуповують її в обмін на національну.
Девальвація є знеціненням курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць (МРГО), раніше - золота. Ревальвація є підвищенням курсу національної валюти відносно інших валют, МРГО та золота.
Політику валютних обмежень вперше запровадили під час Першої світової війни Австро-Угорщина, Німеччина та інші країни. Валютні обмеженні - це сукупність заходів і правових норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями. Вони передбачають державне регулювання переказів та платежів за кордон, вивезення середньо- та довгострокового капіталу, репатріацію прибутків, вивезення валютних цінностей, купівлю-продаж іноземної валюти тощо.
За валютних обмежень валютні операції зосереджуються в центральному або уповноважених банках. З політикою валютних обмежень тісно пов'язана політика режиму оборотності валют.
Конвертованість валют (оборотність валют) відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти інших країн за діючим валютним курсом. Валюта вважається неконвертованою, якщо держава- емітент (або її уповноважений орган) забороняє (або обмежує) операції з її обміну на інші валюти". Валюти з проміжним режимом конвертованості називають частково оборотними. У такому разі оборотність поширюється на певних держателів відповідної валюти та окремі види операцій. Часткова конвертованість може мати регіональний характер, тобто обмежуватися певним колом країн (наприклад, межами певної валютної зони).
Диверсифікація валютних резервів дає змогу зменшити ризик можливих збитків, пов'язаних зі зміною курсу резервних валют. Головний принцип диверсифікації валютних резервів - продаж нестабільних валют і купівля більш стійких. Ця політика спрямована на регулювання структури валютних резервів, шляхом включення до їхнього складу різних іноземних валют.
Поточна податкова політика в галузі міжнародної економіки визначається пріоритетами держави на конкретному етапі її розвитку та загальним станом світової економіки.
Податкова політика може сприяти імпорту товарів, послуг і капіталу. Для цього застосовують: пільгові ставки мита та пільговий режим інших непрямих податків (акцизи, податок на додану вартість) щодо товарів, послуг і капіталу, які ввозяться до країни; пільгове пряме оподаткування доходів (прибутків), отриманих за участю іноземних інвестицій, а також доходів (прибутків) від зовнішньоекономічної діяльності.
Податкова політика може застосовуватися для обмеження надходжень у країну імпортних товарів, послуг і капіталу шляхом підвищення рівня відповідних податків. Отже, податкова політика є дієвим інструментом державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг і капіталу.
Кредитна політика держави може бути пов'язана з наданням кредитів національним імпортерам та експортерам; наданням кредитів іноземним позичальникам; одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіжних комерційних банків; наданням гарантій за отриманими кредитами. Гарантії можуть надаватись як за резидентів своєї країни, так і за резидентів інших країн.