II. Методичні вказівки до самостійного вивчення окремих тем курсу

Тема 1. Регіональна типологія світової культури

1. Особливості та специфіка культурного розвитку окремих культурно-історичних регіонів: європейського, арабо-мусульманського, далекосхідного, африканського, латиноамериканського та північноамериканського.

2. Спільні риси та відмінності культурологічних процесів у окремих регіонах.

Ключові терміни та поняття: культурний регіон, інтеграція, консолідація, культурна самобутність, культурна взаємодія, християнство, іслам, буддизм.

Методичні вказівки

І. Вивчення теми слід розпочати із обґрунтування важливості і значення регіонального підходу до аналізу культурного розвитку людства, який дає змогу з'ясувати єдність і різноманітність світової культури, поняття культурної самобутності, взаємодію і взаємовплив певних культурних регіонів.

Далі необхідно з'ясувати, що ж об'єднує людей в єдиний етнос. Це, насамперед, спільна мова і територія, єдність господарського життя і єдина культура, особливості національного характеру, історія та самосвідомість. Саме ці риси і характерні для тої чи іншої спільності людей і об'єднують їх у поняття „культурний регіон".

Найпоширенішою в сучасній культурології є така класифікація культурних регіонів: європейський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічноафриканський, латиноамериканський. В свою чергу кожен з них має свою внутрішню структуру та особливості, які формувалися під впливом різноманітних факторів: природно-біологічних, географічних, етнічних та етнопсихологічних.

Далі приступимо до розгляду кожного з регіонів.

Європейський культурний регіон

Європейський континент в давнину був заселений різними народами, але тоді ще не існувало Європи в її сучасному розумінні як певної культурно-історичної спільності. Формування європейської культури - це період від античності через християнську культуру європейського середньовіччя до Нового часу. Звернемо увагу на особливості розвитку культури на кожному із зазначених етапів. Для античності, зокрема, був характерний синкретичний, тобто нероздільний погляд на світ і природу. З іменами Геракліта, Анаксагора, Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля пов'язаний початок історії філософії як науки. Найбільш цінним надбанням духовної культури античності було зародження гуманістичної традиції, досвід демократії античного полісу та виникнення в його культурі спектра різних філософських систем і перших зразків теоретичної науки.

В історію європейської культури Середньовіччя увійшло як час формування християнської традиції. Варто наголосити, що християнство ніколи не було єдиним, процес дроблення супроводжував усю його історію. Зупинимося окремо на характеристиці основних його напрямів: православ'я, католицизм, протестантизм.

Підвалини сучасної європейської культури продовжували складатись в епоху Ренесансу, на основі переробки досягнень культури античності та середньовіччя. Це час збудження критичної думки, зародження філософського раціоналізму. Людина стала розглядатись як сила, що протистоїть природі, втручається у її процеси. Формування світоглядних функцій науки завершилось в епоху Просвітництва, що визначило весь подальший розвиток сучасної європейської культури.

Далекосхідний культурний регіон.

Більша частина сучасного населення Далекосхідного регіону відноситься до трьох основних груп монголоїдної раси: північна (корінні народи Сибіру та північно-східного Китаю); східна (монголи і північні китайці): змішані і перехідні форми між монголоїдами та австралоїдами (південні китайці, індонезійці, народи Індокитаю, японці). Звернемо увагу на те, що в духовному житті даного регіону протягом багатьох століть велику роль відігравали синтоїзм, даосизм, конфуціанство, буддизм, які мали величезний вплив на формування стилю життя, мислення, були одночасно релігіями і філософсько-практичними системами. На відміну від європейського регіону, у Східній Азії народні вірування утворили міцну єдність з державною структурою. Розкриваючи специфіку далекосхідного регіону, відмітемо місце та роль обряду, ритуалу, символіки у його системі цінностей.

Індійський культурний регіон.

У його формуванні взяли участь різні народи - дравіди, арії, перси, греки, саки та ін., які настільки змішались між собою, що сьогодні неможливо вказати, де закінчується ареал одного народу, а де бере початок інший. У досягненні своєрідної єдності культури особливе значення зіграв духовний фактор, у першу чергу релігія. Розглянемо такі релігійно-філософські системи як ведизм, брахманізм, буддизм, джайнізм, на грунті яких і формувалась культурна самобутність народу.

Суто індійським феноменом є стано-кастова система, яка поділяла суспільство на чотири основні „варни" (брахманів, кшатріїв, вайш'їв, шудрів) і регламентувала поведінку й життя людини залежно від суспільного стану. Саме релігія і мала духовно єднати розірване на касти суспільство. Мистецтво індійського регіону було тісно пов'язане з релігією і філософією.

Арабо-мусульманський культурний регіон.

Його формування проходило насамперед під впливом ісламу й арабської мови. Іслам виник на початку VII ст. в Аравії і вже в самому зародку був синтезом релігії, політичних норм і права, синтезом, у якому релігія виступала уніфікуючим і визначальним фактором. Крім того, він ще був широкою системою соціального регулювання, бо майже всі сторони життя мусульманина вважаються релігійне значущими.

Основою ісламу є Коран - найважливіша священна книга мусульман, унікальне явище світової літератури. Він містить регламентації релігійних обрядів, моральні приписи й правові настановлення, визначає звичаї і традиції, найважливіші моменти укладу життя й манеру поводження.

Прослідкуємо вплив ісламу на мистецтво мусульманських країн.

Тропічноафриканський культурний регіон.

Протягом багатьох століть тут простежується дія двох сторін одного історико-культурного процесу: з одного боку - поширення культурних контактів африканських народів з народами інших регіонів, у першу чергу з арабо-мусульманським і європейським. З другого - обмін культурною інформацією між локальними африканськими країнам, їх взаємозбагачення. Звернемо увагу на те, що, не дивлячись на специфіку розвитку тої чи іншої області Африки, етнічну, а часом і расову строкатість, очевидне те загальне, що їх єднає, а саме: релігійні погляди, фольклор, ставлення до предків, дітей, сімейні відносини.

Для африканських суспільств характерна „організмова модель". Община чи суспільство розглядаються як мікроорганізм, в якому повинні панувати врівноваженість, соціальний баланс і гармонія. Велика сім'я, община, вожді і по сьогоднішній день залишаються важливими елементами суспільної організації, з якими африканські держави змушені рахуватись.

Латиноамериканський культурний регіон

Формувався на основі взаємодії різноманітних етнонаціональних і расових елементів: з одного боку, тубільного населення, з іншого — вихідців з європейського (іспанці, португальці, англійці, французи, голландці), африканського, далекосхідного та індійського регіонів. Термін „латинський" відображає спільну латинську основу романських мов (іспанської, португальської та французької), якими розмовляє більшість населення регіону, хоча і є умовним. До відкриття Америки європейцями її населяли індіанські племена і народності, серед яких були творці високорозвинутих цивілізацій: майя, ацтеки, інки. На жаль, внаслідок колоніальних завойовницьких війн більшість цих племен були знищені і лише деяким вдалось частково зберегти свою культуру та етнічну територію.

Важливо відмітити, що з початком завоювання Америки панівне становище в суспільстві займала меншість, яка складалась виключно з європейців та їхніх нащадків народжених в Америці. У ХІХ-ХХ століттях сюди прибувають емігранти із Близького Сходу - араби, євреї, індійці, китайці і японці. Жодна частина світу не бачила такого гігантського змішування рас, як Латинська Америка. Згодом романська Європа в особі Іспанії та Португалії, а пізніше і Франції сприяла культурному об'єднанню та європеїзації Нового Світу.

Далі звернемо увагу на релігію, яка стала об'єднуючим фактором культурного розвитку регіону. Значна більшість населення континенту (90%) сповідує католицизм.

Отже, культурна самобутність латиноамериканського регіону полягає в особливому характері взаємозв'язку, переплетінні, зрощенні різних етнокультурних елементів, що утворюють неповторні, індивідуальні сполучення в кожній з латиноамериканських країн.

Північноамериканський регіон.

Своєрідність північноамериканського регіону полягає у тому, що на цій території розташовані дві країни світу (Сполучені Штати Америки й Канада), історія яких стала зразком можливостей цивілізованого людства у сфері культурного простору та часу. Завдяки асимілятивним можливостям і незважаючи на свою молодість названі країни досягли значних успіхів у різних сферах життя.

Поцікавимось, як вплинули на життя регіону спроби європейської колонізації Північноамериканського узбережжя у XV - XVI століттях, яку роль у них відіграли такі країни як Англія та Іспанія. Дізнаємось, як проходив процес формування американської нації та її культури в пізній колоніальний період, а також чому 4 липня 1776 р стало національним святом для американського народу. Опрацювавши матеріал, поміркуємо над питанням чому культурна історія Канади мала свій, відмінний від її найближчого сусіда - США, шлях розвитку.

2. Формування тої чи іншої культури ніколи не відбувалось ізольовано, а було і є наслідком культурної взаємодії. У ході підготовки даного питання звернемо увагу на такі поняття, як культурна інтеграція, акультурація, асиміляція. Запам'ятаємо, що позитивне значення мають лише ті інтеграційні процеси взаємодії та взаємообміну, які поряд з утвердженням універсальних, загальнолюдських цінностей не заперечують збереження і розвиток особливого, кращого у кожній культурі.

Незважаючи на всі відмінності, які відрізняють одну культуру від іншої, їх об'єднує єдина людська природа культурних носіїв, включення у загальний світовий історико-культурний процес і необхідність вироблення на цій базі спільних духовних основ всієї світової культури, орієнтованих на загальнолюдські цінності. У світі немає і не було жодної культури, яка б цілком „випадала" зі світової культури і водночас не мала індивідуально-неповторних рис. Це є обов'язковою умовою наукового розуміння законів розвитку культури, оцінки її своєрідності і внеску в культурний прогрес людської цивілізації. Було б не правильним абсолютизувати один з цих моментів, випускаючи з виду інший. У цьому і полягає діалектика загального і особливого в культурі людства в цілому і в кожній окремо взятій культурі зокрема.

На завершення слід підкреслити спільні риси чи відмінності культурологічних процесів у окремих, вище розглянутих регіонах.

Відмітимо, що саме регіональний підхід до аналізу світової культури дає змогу показати, що кожна з культур, як певна цілісність, неповторна та унікальна.

Запитання для самоконтролю знань:

1. Дайте пояснення поняття „культурний регіон".

2. Назвіть якою на сьогодні є класифікація культурних регіонів.

3. Яку роль у формуванні європейської культури відіграла епоха античності?

4. Розкрийте зміст етико-політичного вчення давньокитайського філософа і педагога Конфуція.

5. Які особливості арабо-мусульманського типу культури?

6. Порівняйте уявлення про людину в культурі Заходу і Сходу.

Тестові контролюючі завдання:

1. Етико-політичне вчення, основи якого були викладені старокитайським мислителем ще у VI ст. до п. є., яке закликало до встановлення суворого порядку між правителем і підданими, між батьком і сином, між знатними й незнатними:

а) буддизм; б) християнство; в) іудаїзм; г) конфуціанство.

2. Засновником Буддизму вважається:

а) Конфуцій; б) Сиддхартха Гаутама; в) Мухаммед ібн Абдаллах.

3. Одне з основних понять у буддизмі, джайнізмі, індуїзмі, що означає стан вищого „блаженства" людської душі:

а) гармонія; б) харакірі; в) нірвана; г) ейфорія.

4. Християнство як одна з трьох світових релігій виникло:

а) у 1 ст. н. є.; б) у III ст. н. є.; в) у IV тис. до н. є.; г) у І ст. до н. є.

5. Де народився засновник ісламу Мухаммед?

а) Мекка; б) Медіна; в) Неджеф; г) Кербела.