46. Економічна модель та особливості розвитку нових індустріальних країн .

Існує дві основні моделі розвитку економік НІК:

Азіатська модель: характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. інтервенціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних інтересів над міжнародними, національна економіка розвивається з орієнтацією восновному на зовнішній ринок.

Латиноамериканска модель: розвиток національної економіки з орієнтацією на імпортозаміщення.

Розглядаючи економічну модель «нових індустріальних країн» і особливості її успішного розвитку до останнього часу, переважно відзначають зовнішні та внутрішні причини, що зумовили цей успішний розвиток. Цілий ряд зазначених причин або факторів розвитку є спільним для усіх НІК.

1. Певна кількість НІК завдяки їхньому географічному розташуванню і особливому статусу опинилися у сфері політичних та економічних інтересів промислово розвинених країн. Так, сфера політичних інтересів США охоплювала Тайвань і Південну Корею як країни, що протистояли «комуністичному впливу» країн Східної Азії. Цим державам була надана значна економічна допомога та військова підтримка. Наприклад, Тайвань отримав допомогу розміром 1,5 млрд. дол. США. У період з 1950 по 1965 pp. допомога США становила 34 % сукупних інвестицій у Тайвані, зокрема 74 % — в інфраструктуру, 59 % — у сільське господарство, 13 % – у промисловість. Це значною мірою дало стартовий поштовх для розвитку країни.

Сферою особливих інтересів Японії і японських ТНК були деякі країни Південної Азії, які створювали тут свої численні філії, спираючись на дешеву, працелюбну та дисципліновану робочу силу зі схожим на японський менталітет та близьке розташування країн регіону.

На американському континенті в сфері економічних інтересів опинилась Мексика і весь латиноамериканський регіон, що є потужним ринком збуту продукції американських ТНК та сферою вкладення їхніх інвестицій.

2. Структурна перебудова, що відбувалася в 60-ті роки в промислово розвинутих країнах, сприяла підвищенню потоків в економіці нових індустріальних країн. Серед промислово розвинутих країн найбільшим інвестором підприємницького капіталу в НІК є США. Обсяг їх прямих інвестицій становить 10 % від загального обсягу таких інвестицій за кордоном. На другому місці за обсягом прямих інвестицій у «нові індустріальні країни» знаходиться Японія, на третьому — Німеччина, потім — Франція і Китай.

Внутрішні:

1) відносна політична стабільність;

2) законодавство НІК дозволило використовувати ТНК США і Японії дешеву робочу силу, дешеву сировину, достатньо міцні внутрішні ринки, без перешкод вивозити вироблену продукцію;

3) достатньо вдала економічна стратегія, яка включала: імпортозаміщення, нарощування виробничих потужностей базових галузей, створення підприємств трудомісткої продукції масового споживання (НІК Південно-Східної Азії) та високотехнологічної, капіталомісткої продукції (НІК Латинської Америки), створення власної науково-дослідної бази;

4) розвиток продуктивних сил: великі капіталовкладення в оновлення засобів виробництва, здійсненні за рахунок високої норми внутрішніх заощаджень;

5) інвестування величезних коштів у розвиток початкової та середньої освіти, наукового потенціалу;

6) вдале поєднання ринкового механізму і державного регулювання;

7) пішли шляхом справедливого соціального розподілу, що призвело до посилення мотивації населення і виробників.