50 Методи зрівноваження платіжного балансу

На платіжний баланс країни впливають наступні макроекономічні фактори: 1) національний дохід (чим він більший тим більше від’ємне сальдо рахунка поточних операцій і фінансового рахунка);2) рівень процентних ставок (чим вищий рівень процентних ставок в країні тим більше додатне сальдо фінансового рахунка);3) обсяг грошової емісії (чим більший обсяг грошової емісії, тим більше відємне сальдо фінансового рахунка);4) фіскальна політика держави; 5) валютний курс. Статті балансу поділяються на основні та балансувальні. Основні статті у них відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу.Балансові статті у них відображаються операції, які не мають самостійності. Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є методом визначення його дефіциту або активу.Фінансування дефіциту платіжного балансу здійснюється за рахунок: 1) залучення позик міжнародних фінансових організацій; 2) продажу золота;3) отримання трансфертів з-за кордону; 4) скорочення обсягу золотовалютних резервів. У випадках коли врегулювання платіжного балансу не можливе за допомогою даних резервів використовують виключне фінансування.Операції виключного фінансування: 1) анулювання боргу; 2) обмін заборгованості на акції; 3) запозичення для врегулювання платіжного балансу; 4) переоформлення заборгованості; 5) прострочення платежів за заборгованістю;6) залучення коштів.

9Міжнародний рух товарів,як ознака світового ринку

Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пере­сування товарів та послуг між країнами. Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошо­вих відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу.Часто під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю як това­рами у матеріально-речовому вигляді ("видимі товари"), так і по­слугами ("невидимі блага"), які відрізняються від видимих товарів деякими параметрами.Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків то­варів — експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом.

Експорт — це продаж та вивезення товару за кордон.Імпорт — це купівля та ввезення товару з-за кордону.Зовнішньоторговельне сальдо — різниця вартісних обсягів екс­порту таімпорту.Зовнішньоторговельний оборот — сума вартісних обсягів експорту та імпорту.За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної тор­гівлі головною ознакою для визнання торгівлі міжнародною, про­дажу товару — експортом, а купівлі — імпортом є перетин товаром митного кордону держави та фіксація цього факту у відповідній митній звітності. Наприклад, якщо обладнання продано (а за суттю, передано) американським підрозділом Coca-Cola українському підрозділу, то це вважається експортом США та імпортом України, навіть незважаючи на те, що власником товару залишилась амери­канська компанія Coca-Cola.

Експорт та імпорт є двома ключовими поняттями, які характе­ризують міжнародний рух товарів і використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі та для практичних потреб. Якщо виходити із передумови балансу попиту та пропозиції, то графічно поняття експорту та імпорту можна зобразити так, як по­казано на рис.

Графічне зображення експорту та імпорту:а — країна І; б — світовий ринок; в — країна II Базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки:

  світовий ринок — це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;

обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропо­зиції товару, обсяги імпорту — обсягами надлишкового попиту на товари;

факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового по­питу на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;

з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з Іншо­го _ зміна кількості експортованих та імпортованих товарів при­водить до зміни світової ціни.

Отже, світовий ринок — це сфера сталих товарно-грошових відно­син між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу та складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту. Найпростіша модель світового ринку, яка на­зивається моделлю часткової рівноваги, показує основні функціо­нальні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.

62 Міжнародне регулювання міграційних процесів

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма країнами.

Так, питання соціального забезпечення щодо громадян Італії та Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип "вільного переміщення осіб".

Шенгенською угодою, укладеною в березні 1995 р. Бельгією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.

За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.МОП — це спеціалізована організація ООН для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження — Женева. Нараховує понад 170 держав-членів.МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці країною — членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може бути винесено Міжнародною організацією праці на розгляд Міжнародного Суду. МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенців, про регламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають передовсім основні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни — члени ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах безпосереднє здійснення імміграційної політики покладено на спеціальні організації — національні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ

73 Міжнародний кредит:його форми і роль в міжнародній економіці Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають субўєкти різних країн. Субўєктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:  - повернення;- терміновості;- платності;- гарантованості. Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу повязаний з наданням субєктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка. Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин. Форми міжнародного кредиту: 1. За цільовим призначенням:Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:- комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;- інвестиційні – для будівництва конкретних обўєктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;- проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі. 2. За загальними джерелами: Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним субўєктам. Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.Змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження. 3. За формою кредитування: Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі. Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.  4. За формою забезпечення: Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

78Міжнародна передача технології та її регулювання Міжнародна передача технології — це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання зарубіжних науково-технічних досягнень.

Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні — це передача власне технології або технології "в чистому вигляді", а в широкому — передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому вигляді — це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія — це машини і обладнання. Передача технології об´єднує обидва поняття.

Технологія передається способами, які можна поділити на некомерційні і комерційні.

Способи некомерційної передачі технології:

надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

стажування спеціалістів;

спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:

1. Власне передача технології:

виконання НДДКР за замовленнями;-ліцензування;-інжиніринг;-закупівля зразків техніки для імітації;-закупівля машин і обладнання;-лізинг машин і обладнання.

2. Спільне розроблення і використання технології:

координація НДДКР — взаємне інформування партнерів про плани науково-технічних розробок;

кооперування НДДКР на договірній основі;

спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.

3. Промислове кооперування та спільне підприємництво:

у формі науково-технічного виробничого кооперування — спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах;

у формі спільних підприємств (СП).

Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:

внутріфірмовим;

міжфірмовим.

Внутріфірмовий канал — це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.

Міжфірмовий — це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

в) ноу-хау — передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг — це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обгрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг — це надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Крім цього, технологія передається між країнами в межах угод про промислове співробітництво, про науково-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво тощо.

79 Міжнародне технічне сприяння

Міжнародне технічне сприяння є різновидом міжнародної передачі технології. Полягає воно у наданні країнам сприяння в сферах технології процесів, продуктів чи управління. Технічне сприяння спрямоване передовсім на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, і країн перехідного до ринку періоду з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Таке сприяння можливе як у технічній, так і в економічній чи інших сферах. У економічній сфері воно надається найчастіше в розробленні програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, техніко-економічного обґрунтування окремих проектів тощо. Серед організаційних видів технічного сприяння можна виділити технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.

Технологічні гранти — це безоплатна передача технології, технологічно містких товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, навчання та підготовки персоналу, адаптації її до місцевих умов. Отримувач не бере ніякої фінансової участі в проекті, а лише виконує організаційні функції з приймання і розміщення технічної допомоги. Донор має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги і нагляді за її ефективним використанням.

Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь отримувача технології у фінансуванні та організаційне забезпечення її розміщення і реалізації.

Залежно від кількості країн, що беруть участь у проекті, розрізняють одностороннє та багатостороннє технічне сприяння.

Двостороннє технічне сприяння здійснюється за угодами між урядами двох країн. Як правило, такі угоди укладаються між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, і стосуються здебільшого невеликих проектів, а у економічній та фінансовій сферах — підготовки і перепідготовки кадрів, комп´ютерного забезпечення, виконання експертиз тощо. Фінансує такі угоди переважно країна-донор, але певні витрати може мати і країна, яка приймає технічну допомогу.

Багатостороннє технічне сприяння передбачає здійснення спільних проектів декількома країнами щодо однієї країни-отримувача. До багатостороннього належить і технічне сприяння по лінії міжнародних організацій, що фінансується за рахунок внесків країн — членів програми надання допомоги. Так надаються технології та технічне обладнання, здійснюються консультації та експертизи. Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.