7. Основні принципи формування системи преміювання персоналу.

Крім основної заробітної плати по розцінках, тарифних ставках і окладах працівники підприємства можуть отримувати премії. Система преміювання персоналу включає:

• джерела виплати премій;

• показники та умови преміювання;

• категорії персоналу, яких доцільно преміювати;

• періодичність преміювання;

• порядок виплати премії;

Основні принципи (вимоги) до системи преміювання:

• повинні бути чітко визначені показники та умови преміювання, категорії працівників, що будуть преміюватися;

• показники та умови преміювання мають бути основні і додаткові; основні – це ті, які мають вирішальне значення для підприємства;

• показників та умов преміювання має бути небагато: два – три, максимум чотир;

• премії повинні мати стимулююче призначення, їх величина має реально залежати від трудових зусиль колективу чи працівника і складати не менше 10 % окладу чи тарифної ставки;

• якщо не виконані основні показники – премія не повинна виплачуватись; при не виконанні додаткових умов – премія може виплачуватись у менших розмірах (до 50%);

• розмір заохочення повинен відповідати трудовому внеску. Премії повинні бути економічно обгрунтовані і розраховано коефіцієнт ефективності діючої системи преміювання.

Доплати і надбавки до заробітної плати призначені для компенсації або винагороди за різні відхилення від

нормальних умов праці, що не враховані в тарифних ставках і посадових окладах. Вони відрізняються від основної зарплати необовязковістю, непостійністю і рухливістю залежно від співвідношення фактичних і нормативних умов праці.

Доплати бувають двох видів:

1. Доплати, які не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності. До цієї групи відносять доплати:

• за роботу в наднормований час,

• особам, які не досягли 18 років і мають скорочену тривалість робочого дня,

• робітникам, які через виробничу необхідність виконують роботи за нижчими від наданих їм тарифних розрядів,

• за час простою та в разі не виконання норм виробітку і виготовлення бракованої продукції не з вини робітника.

2. Доплати, які застосовують в певних видах діяльності; до них відносять доплати:

• за суміщення професій,

• за роботу у шкідливих і важких умовах,

• за роботу в нічний час чи вихідні,

• за бригадирство робітникам, які не звільнені від основної роботи і інші.

Надбавки до зарплати носять завжди стимулюючий характер і завжди повязуються з діловими якостями конкретного працівника. Надбавки можуть встановлюватися:

• за високу професійну майстерність;

• високі досягнення в праці;

• вислугу років (трудовий стаж);

• використання в роботі іноземної мови ;

• виконання особливо важливої роботи (на певний термін) та інші;

ЛК-9 Поточні витрати і ціноутворення.

1. Витрати виробництва, їх характеристика і класифікація відповідно до П(С)БО 16 „Витрати”.

2. Кошторис виробництва продукції.

3. Собівартість продукції та собівартість окремих виробів.

4. Визначення цін на продукцію виробництва.

1. Витрати виробництва, їх характеристика і класифікація відповідно до П(С)БО 16 „Витрати”.

Витрати – це грошова форма витрачених за певний період ресурсів для здійснення діяльності підприємства.

Витрати підприємств і організацій в Україні з 1.01.2000 р. приведені у відповідність до Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” витрати – це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

За видами діяльності розрізняють:

• Витрати в процесі звичайної діяльності:

• пов'язані з операційною діяльністю;

• пов'язані з інвестиційною діяльністю;

• пов'язані з фінансовою діяльністю.

• Витрати надзвичайних подій.

Витрати, що зумовлюються основним видом діяльності підпри­ємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт), або такі, що забезпечують її здійснення, називаються операційними витратами. Операційні витрати включають:

- собівартість реалізованої продукції;

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- інші операційні витрати;

Собівартість реалізованої продукції – це витрати на виробництво продукції;

До адміністративних відносять загальногосподарські витрати пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Це витрати на утримання адміністративно-управлінського персо-налу, основних засобів загальногосподарського призначення (орендні платежі, податки, амортизація, страхування, поточний ремонт), комунальні послуги, охорону, зв'язок тощо.

Витрати на збут – це витрати, пов'язані з реалізацією про-дукції: на пакувальні матеріали, тару, оплату праці продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту і складів, водіям тощо; витрати на рекламу, дослідження ринку, інші пов'язані зі збутом витрати (на відрядження, транспортування продукції підприємства по­купцям, страхування доставки тощо).

Інші операційні витрати це нестачі і втрати від псування цінностей, штрафи, пені, неустойки сплачені, сумнівні (безнадійні) борги дебіторів (боржників) підприємства; втрати від знецінення запасів і т. п.

Витрати, повязані з інвестиційною діяльністю, підприємство здійснює при довготерміновому вкладанні капіталу з метою отримання прибутку (капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва, придбання цінних паперів тощо).

Витрати, пов 'язані з фінансовою діяльністю, підприємство здійснює в разі сплати відсотків за отримані від інших юридичних і фізичних осіб фінансові кошти у вигляді кредитів та позик, при первинному розміщенні на ринку цінних паперів акцій, облігацій тощо.

Витрати надзвичайних подій – це витрати від стихійних лих, аварій, інших форс мажорних обставин.

Найбільшу питому вагу в загальних витратах підприємства мають операційні витрати. За економічним елеиентами операційні витрати підприємства ділять на:

• матеріальні;

• на оплату праці;

• на соціальні потреби;

• амортизаційні відрахування;

• інші операційні

Для планування, обліку та аналізу загальні витрати підприємства класифікують за такими ознаками:

1) за ступенем однорідності

• елементні (прості)

• комплексні

Елементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування і т.п..

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють декілька видів одноелементних витрат. Наприклад, це витрати на утримання і експлуатацію устаткування, що містять кілька елементів витрат, зокрема це витрати матеріалів, заробітна плата працівників, які обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи та інші. До комплексних належать також витрати загальновиробничі, загальногосподарські, на усунення браку тощо

2)за способом обчислення на одиницю продукції витрати поділяють на

-- прямі

-- непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути прямо обчислені на одиницю цієї продукції. Непрямі – це витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на одиницю продукції, бо вони повязані не з виготовленням певного виробу, а з процесом виробництва загалом, наприклад, амортизація виробничого обладнання, енергія спожита на технологічні цілі, витрати на утримання обладнання і т.п..

3) за зв’язком з обсягом виробництва:

- постійні

- змінні

Постійними вважають витрати, що не залежать від обсягу виготовленої продукції, а змінюються лише з часом. Наприклад, витрати на орендну плату за приміщення зростатимуть не зі збільшенням об­сягу виробництва, а зі збільшенням терміну оренди; аналогічно витрати на освітлення, опалення, інші комунальні послуги. Змінними називають витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт). Це витрати на сировину, комплектуючі, зарплата основних робітників і інші.

Виробничі витрати при розрахунку собівартості традиційно поділяють на основні і накладні.

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Виробничі накладні – це непрямі комплексні витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного виду виробу. Ці витрати розподіляють за видами виробів пропорційно вибраній базі розподілу. В якості бази розподілу може бути кількість продукції, кількість годин роботи основних працівників, машино-години роботи обладнання, прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, основні витрати.

Усі витрати підприємства поділяються на виробничі витрати та витрати періоду. До виробничих витрат належать прямі витрати на виробництво продукції та загальновиробничі витрати. Витрати періоду безпосередньо не стосуються виробництва і розглядаються як витрати періоду, в якому їх було здійснено. До них відносять: адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності, тобто всі операційні витрати крім витрат на виробництво.

2. Кошторис виробництва продукції – це витрати підприємства пов’язані з основною його діяльністю за певний період незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

Кошторис виробництва складають за економічними елементами:

• матеріальні витрати

• заробітна плата

• відрахування на соціальні потреби

• амортизація основних засобів

• інші витрати

На основі кошторису виробництва обчислюють:

• собівартість валової продукції

• виробничу собівартість товарної продукції

• повну собівартість товарної продукції

Собівартість реалізованої продукції обчислюють коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізо-ваної продукції.

Кошторис виробництва на плановий період розраховують коригуючи фактичні витрати за минулий період на прогнозний (можливий) коефіцієнт зміни обсягу виробництва, кількості персоналу і вартості основних засобів. При цьому до уваги беруть тенденції зміни витрат, можливі зміни цін, норм витрачання ресурсів тощо.