6. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів .

Використання матеріальних ресурсів характеризують такі показники:

1. коефіцієнт виходу продукції (наприклад вихід цукру з буряків, видобуток міді з руди).

2. витрати сировини на одиницю продукції або витрати сировини на 1тонну продукції (наприклад витрати залізної руди на 1тонну чавуну).

До показників ефективності використання матеріальних ресурсів відносять:

1. Матеріаломісткість :

а) абсолютна (М _а)

М _а =

де М _і – витрати сировини, матеріалів за абсолютним значеннями ;

N _і –фізична одиниця виготовленої продукції ;

б) загальна (М _заг.)

М _{заг .=} або М_{заг =}

де М _{з ---}загальна сума матеріальних затрат;

Q, N -- обсяг виготовленої продукції відповідно в грошовому і натуральному вираженні.

2. Матеріаловіддача (М_в)

М _в =

3.Коефіцієнт використання матеріалів (К_в.м.)

К_в.м.= ,

де m -- кількість видів продукції, при виробництві яких

використовується даний вид матеріального ресурсу ;

N_і –обсяг випуску продукції і –го виду в натуральних одиницях ;

М_і –чиста вага (площа) одиниці готової продукції і –го виду ;

М_заг. –загальні затрати матеріалу на випуск продукції у фізичних одиницях.

Основними джерелами економії матеріальних ресурсів є :

• зниження маси виробів;

• зменшення питомої ваги матеріалів;

• скорочення втрат і відходів сировини та матеріалів;

• використання відходів і побічних продуктів;

• утилізація вторинних ресурсів;

• заміна натуральних видів сировини і матеріалів їх штучними видами.

Способи економії матеріальних ресурсів можуть бути організаційно економічні і виробничо -- технічні.

До організаційно -- економічних заходів відносять :

-- удосконалення матеріальних нормативів;

-- поліпшення матеріального забезпечення виробництва;

-- упорядкування системи ціноутворення

-- застосування дієвої системи економічного стимулювання.

Виробничо – технічні заходи включають:

-- застосування ресурсозберігаючої техніки;

-- запровадження маловідходної та безвідходної технології;

-- комплексна переробка сировини;

-- первинна обробка і збагачення сировини.

7. Поняття „нематеріальні ресурси”

Нематеріальні ресурси – це складова частина потенціалу підприємства, яка виступає у виді об’єктів інтелектуальної власності. У складі об’єктів інтелектуальної власності виділяють:

1) об’єкти промислової власності:

-- винаходи;

-- корисні моделі;

-- промислові зразки;

-- фірмове найменування;

-- способи захисту від недобросовісної конкуренції і інше.

2) об’єкти , що охороняються авторським правом:

-- твори в галузі науки літератури і мистецтва;

-- комп’ютерні програми;

-- бази даних і т .п.

3) інші (нетрадиційні ) об’єкти інтелектуальної власності:

-- раціоналізаторські пропозиції;

--„ноу—хау”

-- гудвіл

-- комерційні таємниці.

ЛК - 4 Інвестиції та оборотні кошти

1. Характеристика інвестицій.

2. Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій.

3. Оборотні кошти, їх склад та нормування.

4. Ефективність використання оборотних коштів.

1. Характеристика інвестицій.

Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність для одержання прибутку. Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу – інвестування. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном) розрізняють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні прямі і портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава, (їх називають фондовими або фіктивними).

Реальні інвестиції (капітальні вкладення) являють собою вкладення капіталу (грошей) до різних сфер і галузей суспільного виробництва з метою оновлення існуючих і створення нових матеріальних благ, а як наслідок – одержання набагато більшого прибутку.

Прямі інвестиції – це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить менше за 10% вартості того чи іншого конкретного проекту.

Закордонні інвестиції менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називається портфельними.

Капітальні вкладення – це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Розрізняють валові капітальні вкладення і чисті капітальні вкладення.

Валові капітальні вкладення – це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної

інфраструктури. Чисті капітальні вкладення – це витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капітальних вкладень можна розрахувати: для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

2. Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій.

Щоб дати оцінку доцільності капітальних витрат необхідно порівняти різні проекти за умови обмеженості і зробити висновок, який з них вигідніший і забезпечить найбільший прибуток. Слід добиватись реалізації найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Розрізняють загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність на тому чи іншому підприємстві). Її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших.

Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення найкращого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва.

Застосовують два взаємопов’язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Е_Р; другий – (обернений до нього) – період (строк) окупності капітальних вкладень

Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за співвідношенням:

• для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств:

• для підприємств (окремих цехів і виробничих об’єктів), що будуються:

Розраховані значення коефіцієнтів Е_Р треба порівняти з нормативним Е_Н, що встановлюється централізовано Міністерством економіки України на певний період. Проект (варіант) капітальних вкладень визначають доцільним (ефективним) за умови коли Е_Р Е_Н

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої становить вибір економічно найдоцільнішого проекту капітальних вкладень здійснюються через обчислення так званого мінімуму приведених витрат. Проект (варіант) капітальних вкладень із найменшими зведеними витратами і буде найліпшим з економічного погляду.

3. Оборотні кошти їх склад і нормування.

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні кошти діляться на дві групи:

• оборотні кошти у сфері виробництва;

• оборотні кошти у сфері обігу.

Оборотні кошти поділяють на нормовані (оборотні засоби) і ненормовані (оборотні кошти у сфері обігу).

До нормованих оборотних коштів відносять кошти вкладені в виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Ненормовані оборотні кошти – це кошти в залишках готової продукції, відвантажена продукція, гроші на розрахунковому рахунку і т.д.

Щоб визначити необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей розраховують нормативи оборотних коштів.

Відомі три методи їх розрахунку: аналітичний, коефіцієнтний і прямого розрахунку:

• аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням надлишкових.

• коефіцієнтний метод полягає в уточнені чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.

• метод прямого рахунку – це науково – обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничий запас, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, залишки готової продукції).

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається перемноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. Норма запасів в днях визначається по елементах запасів: транспортний запас (не більше 2 днів), підготовчий запас, поточний запас, резервний запас.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві можна визначити за формулою:

де, V_Д - середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартість;

Т_Ц – середня тривалість виробничого циклу у днях;

К_Н.В. – коефіцієнт наростання витрат.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як добуток одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у днях.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів, розраховується виходячи з залишку коштів на початок періоду, та суми витрат протягом планового періоду з відрахуванням величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства на плановий період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та залишків готової продукції).