5. Сармати

Протягом III ст. до н.е. - III ст. н.е. в Північному Причорномор’ї панували сармати, які прийшли з приволзько-приуральських степів.

Як називали себе ці племена ми не знаємо. Греки і римляни називали їх сарматами, що перекладається з давньоіранської як «оперезані мечем». Геродот твердив, що предки сарматів мешкали на схід від скіфів за річко Танаїс (Дон). Він також оповідав легенду про те, що сармати ведуть свій родовід від амазонок, яких побрали скіфські юнаки. Однак добре оволодіти мовою чоловіків вони не змогли й тому сармати розмовляють зіпсованою скіфською мовою. Частина істини у твердженнях «батька історії» є: сармати, як і скіфи належали до іраномовної групи народів, й у них дуже високий статус мали жінки.

Заселення причорноморських степів сарматами не було мирним. Вони винищували залишки скіфського населення і перетворили більшу частину їхньої країни на пустелю. Згодом на території Сарматії, як називали ці землі римляни, з’являється декілька сарматських племінних об`єднань – аорси, сіраки, роксолани, язиги, алани.

Оселившись в українських степах сармати стали нападати на сусідні римські провінції, античні міста-держави та поселення землеробів-прослав`ян зарубинецької культури лісостепу. Свідченням нападів на праслов’ян стали численні знахідки наконечників сарматських стріл при розкопках валів зарубинецьких городищ.

Сармати були скотарями-кочовиками. Необхідні продукти землеробства і ремісничі вироби вони отримували від осілих сусідів шляхом обміну, данини й звичайного грабунку. Основою таких відносин була військова перевага кочовиків.

Кочовий спосіб життя сарматів і торговельні зв’язки з багатьма народами (Китаю, Індії, Ірану, Єгипту) сприяли поширенню серед них різних культурних впливів. Їхня культура поєднувала в собі елементи культури Сходу, античного Півдня і Заходу.

Від середини ІІІ ст. н.е. сармати втрачають провідне становище в причорноморських степах. У цей час тут з’явилися вихідці з Північної Європи – ґоти. Спільно з місцевими племенами, серед яких були й алани (одне із сарматських угруповань), готи здійснювали спустошуючі напади на міста Північного Причорномор’я.

3.Антська держава

Анти – давнослов’янські племена, що з 2 ст.н.е. жили у лісостеповій частині України, між Дністром і Дніпром.

Держава утворилась близько 4 ст.н.е. Всі важливі справи вирішувалися демократичним шляхом – на народних зібраннях. Але, в моменти загальної небезпеки обирався цар. Відомі вожді антів – Бож, Мезамир, Ардагаст, Мусокій, Доброгаст та ін.

Таку форму правління називають військовою демократією.

Анти займались землеробством, скотарством, гончарством, обробляли коштовні метали, камінь, дерево, кустку, виробляли скло, тканини тощо. У антів була поширена праця рабів. Гроші антів здебільшого були римські срібні денарії.

Анти мали могутнє військо. Об’єднання антів у союз – це перша спроба наших предків створити власну державу з організованим військом та участю населення в політичному житті.

Анти, Антська держава, культура антів стали основою Київської держави.