85 Винекнення дисидентського руху

Дисидентство — рух незгодних, рух інакомислячих. У більших або менших масштабах дисиденти виявляли себе протягом усієї історії СРСР як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.

З поліпшенням внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги» в Україні розпочинається новий етап національно-визвольної боротьби. Його зовнішніми збуджувачами були процеси деколонізації 50-60-х рр.,

антикомуністичні виступи в новостворе-них країнах «народної демократії» (Угор­щина, Чехословаччина, Польща та НДР), а також активний правозахисний рух, спри­чинений прийняттям у 1948 році загальної Декларації прав людини. Внутрішніми чин­никами розгортання опозиційного руху в Україні стали: монопольна вла­да партійно-радянської бюрократичної верхівки, постійні утиски та обме­ження національного та культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація українського населення республіки.

У цих умовах поряд з панівним культурництвом шістдесятників почи­нає розгортатися інший різновид опозиційного руху, який згодом назвуть дисидентським.

Провідними в середовищі українського дисидентства були два питання. Од>не торкалося прав нації, а друге прав людини. Ці два поняття не розри­валися, не протиставлялися одне одному, а розглядалися в органічному єднанні.

Що ж стосується соціально-політичного аспекту, то нова генерація національно-патріотичних сил і далі відстоювала властиві українській ментальності демократичні й правові традиції.

Тоталітарна природа радянського режиму сама по собі є причиною опору, тому породжує необхідність захисту прав людини. Правозахисний рух і став однією з форм (течій) дисидентства. Передумови для посилення критики режиму, становлення організованого інакомислення створив процес десталінізації, розпочатий М.Хрущовим та XX з'їздом КПРС. На XX з'їзді партії (лютий 1956р.) Перший секретар ЦК КПРС М. С Хрущов виступив із доповіддю "Про культ особи та його наслідки". Почалася "хрущовська відлига" — суперечливий процес деякої лібералізації суспільного та культурного життя, амністія більшості політв'язнів сталінських таборів, реабілітація репресованих.

Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 50-х — на початку 60-х років. Шестидесятники — молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні

були:

— Українська робітничо-селянська спілка, що утворена у 1968 р. на чолі з юристом Левком Лук'яненком. Завдання — несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною державою. За офіційними даними органів, спілка мала політичну програму і об'єднувала

близько 30 членів.

У травні 1961 р. в одному з приміщень тюремного ізолятора облуправління КДБ у Львові відбувся закритий судовий процес ("справа юристів") над членами УРСС. Л. Лук'яненка засудили до розстрілу, інших членів спілки на різні строки ув'язнення (від 10 до 15 років). Згодом смертну кару Л. Лук'яненку замінили 15 роками ув'язнення.

"Справа юристів" засвідчила новий етап руху опору в Україні: його учасники не відокремлювали себе від існуючої радянської системи. Фактично вперше в часи тоталітарного правління в умовах України за нової історичної обстановки політичний опір владі набуває конкретних організаційних форм. "Справа юристів" розповсюджувалася шляхом самвидаву, один примірник якого потрапив за кордон. На Заході в 1967 р. вийшла в світ брошура "Українські юристи під судом", яка була справжньою сенсацією для світової громадськості;

— Об'єднана партія визволення України;

— Український національний фронт. Видавав журнал "Воля й Батьківщина";

— Український Національний Комітет.

Судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань з політичних мотивів.

Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів посилюються. У серпні — вересні 1965 р. заарештовані літературний критик Іван Світличний, художник Панас Заливаха, публіцист та історик Валентин Мороз, поет-перекладач Святослав Караванський та ін. (всього близько 20 чол.). Ще раніше Петра Григоренка позбавили генеральського звання, кинули на примусове "лікування" у психіатричну лікарню.