69. Злука унр і зунр

22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.

Значення об'єднання УНР і ЗУІІР:

- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.

- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах».

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні як національне свято.

70. Встановлення влади більшовиків. Суть політики «військового комунізму»

Протягом зими-весни 1919 р. над територією України (за винятком Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянський контроль. Формування державних інститутів розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, перейменованого пізніше в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив його авторитетний більшовик, присланий з Москви, професійний революціонер X. Раковський, болгарин. Більшість членів уряду була росіянами та євреями, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.

Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. стара назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була відкинута. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 — УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.

Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих вправ експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.

У процесі оформлення радянської влади здійснювалися спроби від'єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.

Таким чином, найважливішими рисами процесу радянизації України були:

— проходив "зверху вниз";

— здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом;

— антинаціональний характер;

— суворий централізм;

— значна частина вищих чиновників була неукраїнського походження.

Суть політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні економічної системи, що грунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Така політика дістала назву "воєнного комунізму" й була доказом віри в можливість негайної заміни капіталізму соціалізмом.

Серед найважливіших заходів воєнно-комуністичної політики були:

— відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);

— проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над виробництвом;

— мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);

— заборона приватної торгівлі;

— введення продрозкладки (фактично реквізиція врожаю селян продзагонами з Росії; до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів з чисельністю 1500 бійців; у 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, до наступу денікінських військ вдалося зібрати не більше 7чмлн пудів);

— початок колективізації селянських господарств (на літо

1919р. було створено близько 500 колективних господарств).

Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:

— КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви;

— РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;

— у травні - червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, Що входили до його складу, утворили три армії.

Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення республіки, викликала невдоволення у середовищі селянства, інтелігенції та робітників. 71. НЕП. Утворення СРСР

Внутрішньополітична криза в Росії на початку 20-х рр. поставила питання про можливість подальшого утримання влади більшовиками. Політика "воєнного комунізму" призвела до масових селянських повстань, які охопили територію України, Поволжя, Кубань і Дон. Активізувався рух басмачів у Турке­стані.

Найбільшим було повстання на чолі з А.Антоновим, що охопило Воронезьку і Тамбовську губернії. Чисельність учасників опору становила 50-70 тис. Проти загонів Антонова воювала регулярна армія на чолі з М.Тухачевським. Рівночасно тривала повстанська боротьба в Україні під керівництвом Н.Махна.

Найбільш організованим і небезпечним було повстання моряків Кронштадта навесні 1921 р. Повсталі поряд з економічними вимогами висунули й політичні: "Ради — без комуністів". Проти повсталих було кинуто регулярну армію під командуванням того ж таки М.Тухачевського. 10 днів тривав штурм Кронштадта.

У ряді міст сталися робітничі страйки. Так, західносибірські залізничники, організувавши збройні загони, захопили і тримали під контролем майже всю територію Тюменської губернії, перервавши залізничне сполучення Сибіру з центром країни.

Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо селянства. Перехід до нової еконо­мічної політики ще 1920 р. пропонував здійснити Троцький, але його пропозиції замінити продрозкладку податковою системою не підтримав більшовицький ЦК. Та вже навесні 1921 р. Ленін спромігся переконати партійне керівництво в необхідності зміни економічної політики.

Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та масових виступів населення.

Початком здійснення нової економічної політики став Х з’їзд РКП (б), який у березні 1921 р. прийняв резолюцію "Про заміну продрозкладки продподатком". Податок установлювався вдвічі меншим, ніж розмір продрозкладки, передбаченої на 1921 р.

Згодом селянам було дозволено продавати надлишок продукції на ринку, організовувати кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

Відповідно у промисловості було проведено децентралізацію управління, підприємства об’єднувались у трести і переводилися на господарський розрахунок, деякі підприємства поверталися колишнім власникам, впроваджувалася відрядна оплата праці, дозволялась оренда, залучався іноземний капітал через створення концесій та спільних підприємств.

Помічені заходи сприяли відродженню ринкових відносин, фактично ліквідованих за доби "воєнного комунізму". З метою їх нормального функціонування запроваджувалася нова система оподаткування, вводилася нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпечений золотом. 1 червінець дорів­нював 10 золотим карбованцям. Створювалися кращі умови для розвитку торгівлі всіх форм власності.

Але більшість більшовицького керівництва вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятися від комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишалися в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка та більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У по­літичній сфері РКП (б) утримувала всю повноту влади.

Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи хлібозаготівлі у 1925, 1927-1928. 1928-1929 рр. Приводом до їх виникнення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами.

Кризи супроводжувалися загостренням політичної боротьби у партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна — прихильники військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.

Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване в роки першої світової та громадянської воєн. Зросло промислове й сільськогосподарське виробництво, пожвавилися торгівля й товарообмін, ослабла соціальна напруженність.

СТВОРЕННЯ СРСР

Установлення комуністичних режимів на більшій частині колишньої Російської імперії поставило на порядок денний питання про об’єднання цих новоутворених держав, схожих за політичною системою, зв’язаних єдиним народногосподарським комплексом та об’єднаних у єдиний воєнно-політичний союз (договори 1919-1920 рр.).

На початку 20-х рр. розгорілася дискусія про форму об’єд­нання цих держав. Серед розмаїття думок можна вирізнити два підходи у вирішенні цієї проблеми.

Так, нарком національностей Й. Сталін висунув ідею утворення радянської спільності на засадах автономії. Тобто всі радянські республіки мали увійти до складу РСФРР на правах автономії. Такий варіант об’єднання здобув назву проекту "автономізації", але його розкритикували українські та грузинські більшовики. В умовах наростаючого конфлікту між московським центром та більшовиками національних республік у полеміку втрутився Ленін, який запропонував створити радянську спільність на засадах федерації (у федерацію об’єднувалися рівноправні республіки, а не підпорядковані РРФСР). Цю пропозицію схвалили представники всіх республік.

Протягом 1922 р. відбулися з’їзди рад України, Білорусії, Закавказзя, Російської Федерації, які потвердили необхідність утворення федеративного рівноправного союзу націй. Наприкінці грудня 1922 р. в Москві відбулася конференція представників національних республік, яка затвердила проекти декларацій про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік та проект союзного договору.

1-й з’їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. Основним доповідачем був Й.Сталін. Він ознайомив учасників з’їзду з проектами документів і вніс пропозицію затвердити їх. Відкриваючи обговорення, представник УРСР М.Фрунзе запропонував доопрацювати документи, а вже після цього схвалити їх на 2‑му з’їзді рад. З’їзд підтримав цю пропозицію та утворив комісію для підготовки остаточного варіанта документів. На з’їзді було проголошено СРСР, обрано Але союзний договір так ніколи й не було доопрацьовано і підписано. "Комісію 13" з доопрацювання договору було ліквідовано. В січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив Конституційну комісію, яка підготувала проект конституції СРСР. Його було затвер­джено на 2-му з’їзді рад у січні 1924 р. Конституція містила Декларацію та Договір про утворення СРСР, який не мав нічого спільного з проектом договору 1922 р. З’їзд рекомендував союзним республікам ратифікувати текст конституції, що й було зроблено. Так відбулося конституційне оформлення СРСР, про створення якого було оголошено ЦВК СРСР у липні 1923 р. у "Зверненні до народів та урядів світу".

Отже, завдяки маніпуляціям Сталіна союзний договір, що мав стати міжнародним договором між суверенними державами, було замінено конституцією, яка є внутрішньодержавним документом.