- •Смерть Гетьмана
- •34.Утворення Української козацької держави — Гетьманщини
- •37.Основні напрями державної політики гетьмана Івана Виговського
- •38. Козацька Україна в період гетьманування Юрія Хмельницького.
- •40. Запорозька січ у складі Гетьманщини, Гетьман Сірко
- •41. Гетьман Дорошенко у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність Української держави
- •42. Соціально-економічний та політичний розвиток Гетьманщини.. Многогрішний Самойлович
- •43.Мічце і роль Мазепи… мазепа будівничий української культури.
- •44. Спроба відновлення держави після смерті мазепи. Пилип орлик і його конституція
- •46. К.Розумовський – останій український гетьман
- •47.Останя ліквідація гетьманства у другій половині 18 ст
- •48.Гайдамацькі рухи на Правобер укр.. Коліївщина
- •49. Адміністративно територіальний устрій та регіональний поділ укр. Земель у складі Рос та Австр імперії 18-19ст
- •50. Початок націон відродження у надддніпрян укр., роль Котляревського
- •51. Місце і роль Києво-Мофодівського товариства. Т.Шевченко
- •52. Реформи 60-70рр
- •53. Громади та їх діяльність, антонович.
- •55. Укр. Націон рух на зах зем… москвофіли народовці
- •56.Утвореня укр. Політ партій в зах укр.. Франко
- •57. Створення і діяльність партій 19-20 ст. Грушецький
- •58. Укр. В період першої російської революції
- •59. Столипінська реформа…
- •60.Україна в період Першої світової війни
- •62. Стосунки цр з Тимчасовим Урядом. І-іі універсал
- •63. Ііі універсал. Зміст соціальної економічної політики
- •64 Перша рядян.-україн. Війна, 4 універсалБрестейський мир
- •65. Державний переворот прихід гетьмана Скогопадського ….
- •67. Утворення опозиції Скоропадському, утвор Директорії , внутр. І зовн політ Петлюри
- •68. Листопадова революція. Зунр її внут і зовн політика Петрушевич
- •69. Злука унр і зунр
- •70. Встановлення влади більшовиків. Суть політики «військового комунізму»
- •72 Політика українізації та її наслідки
- •73. Індустріалізація в срср
- •74 Колективізація її наслідки
- •75 Голомор 1932-1933рр та його наслідки
- •76.Становлення тоталітарного режиму. «великий терор»
- •79.Початок радян-німецької війни. Окупаційний режим
- •80. Рух антинацистського опору в Україні…
- •81. Радянізація західноукраїнських земель після другої війни. Боротьба оун-упа… Операція «Вісла
- •82. Післявоєна відбудова..
- •83. Хрущовська відлига
- •85 Винекнення дисидентського руху
- •86. Перебудова в срср…
- •87.Формування багатопартійної системи в Україні 1990 р
- •89. Основні напрямки зовнішньої політики в роки незалежності
- •90. Конституційні традиції в україні, прийняття конституції
- •1.Трипільці найдавніші хлібороби на укр. Землях
- •2. Кочові племена Північного Причорноморя. Велика скіфія
- •2. Таври
- •5. Сармати
- •3.Антська держава
- •4. Східні словяни на передодні утвююю Соціа-екон та політ устрій
- •5. Винекнення Київського князівства та його розвиток. Теорії виникнення.
- •6. Роль князів Олега та Ігора
- •7. Князювання Ольги…
- •8. Правління Святослава
- •13 Бородьба за престол після Володимира Великого
- •14 Діяльність Ярослава Мудрого, Руська правда
- •14. Соціально-економічний розвиток та політична система к.Р. 10-11ст
- •15. Любецький з’їзд …
- •16.Відновлення могутності к держави за прав Володимира мономаха і мстислава великого
- •17. Політична роздробленість… історичне знач к.Русі
- •18. Монгольська навала…
- •19. Галицьке і Волинське князівства їх обєдн за романа митиславовиа
- •20. Роль Данила Гальцького…
- •21. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Романовича
- •22. Входження укр.. Земель до Складу Великого князівств. Литовського
- •23. Кревська унія
- •24.Люблінська унія…
- •25. Берестейська церковна унія..
- •27. Винекнення укр. Козацтва…
- •84. Розвиток економічно та політ кризи період застою
- •30. Козацько-селянські повстання у 20-30х
- •33. Богдан Хмельницький…
- •29. Укр козацтво проти агресії туречинни і кримського ханства
72 Політика українізації та її наслідки
Україніза́ція 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація[1] — здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності.
Політика українізації суперечила великодержавним прагненням ВКП(б), але була вимушена ворожим ставленням до радянської влади з боку населення України, національна свідомість якого зросла за попередні десятиліття, і, особливо, внаслідок національної революції 1917—1920 років, а також загрозою інтервенції Польщі, підтримуваної Антантою. Зважаючи на ці небезпеки, ВКП(б) змушена була піти на поступки національним рухам, насамперед українському, і по перших роках відверто великодержавницької політики у низці постанов з'їздів, 4 конференцій визнала остаточність запровадження в школі й адміністрації рідної мови національних республік, при одночасному збільшенні питомої ваги місцевих кадрів у всіх ділянках економіки й культури. У результаті цієї зміни політики Раднарком видав 27 липня 1923 декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за яким українська мова запроваджувалася в усіх типах шкіл з визначеними термінами їх українізації.
Другий декрет, ухвалений ВУЦВК і Раднаркомом УССР 1 серпня 1923, «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» зобов'язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління. Але обидва ці декрети (хоч ухвалені на підставі постанов XII з'їзду РКП(б) (17—24 квітня 1923), на якому представники національних республік дуже гостро піднесли національне питання) наражалися на опір у самій КП(б)У(комуністична партія більшовиків України), де на ті часи українці становили меншість (КП(б)У тоді складалася в переважній більшості з росіян й осіб інших національностей, байдужих, а то й ворожих українській культурі). Інтенсивніша українізація почалася щойно з 1925, коли під тиском української частини КП(б)У були усунені з постів секретарів її ЦК Е. Квірінґ і Д. Лебедь, які доти одверто виступали проти будь-яких поступок українській культурі. У квітні 1925 ЦК КП(б)У ухвалив резолюцію про українізацію, в якій було зазначено, що «справа зміцнення союзу робітничого класу з селянством і зміцнення диктатури пролетаріату на Україні вимагає напруження ком. сил усієї партії для опанування української мови та українізації...» 30 квітня 1925 ВУЦВК і Раднарком УССР ухвалили спільну постанову про заходи щодо термінового проведення повної українізації радянського апарату, а пленум ЦК КП(б)У 30 травня — резолюцію на українізацію партійного та проф. апарату і радянських установ. Головною роллю у дальшому здійсненні українізації відігравав Народний комісаріат освіти (якому тоді підпорядковувались й усі ділянки культури), очолений до 1926 О. Шумським, а після його усунення М. Скрипником.
За відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення: завдяки українізаційним заходам (у взаємодії з іншими соціально-економічними процесами) у шкільництві, установах культури, пресі тощо і напливові українського населення з села, міста УССР почали набирати українського характеру. Особливо помітні зміни у національному складі населення і вживанні української мови відбулися у великих промислових містах. Українізація робітництва і міського населення у зв'язку з індустріалізацією й колективізацією (від якої селянство втікало до міст) зазнала прискорення в 1927—1933 роках, — але це вже був і кінець політики українізації.
Українізація сприяла прискоренню ліквідації неписьменності, що зменшилася з 47% на 1926 до 8% у 1934. Початкове шкільництво (з семирічкою включно) було українізоване від 80% у 1926 до 88,5% у 1933. Українізація середнього (фахового) шкільництва і вищих навчальних закладів відбувалася повільніше: від 19% на 1923 до 28,5% у 1926 і 69% у 1929. ВУАН російської мови зовсім не вживано від часу її заснування аж до навернення на русифікацію на початок 30-их pp.
В офіційних документах підкреслювано, що українізація не повинна обмежуватися лише мовою, а має охопити культурний процес у цілому і довести до опанування української кадрами всіх ділянок економічного й культурного життя країни. У висліді за 10-ліття українізації (1923—1933) українська література, мистецтво, театр (1931 на всіх 88 театрів 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських), кіно, попри ідеологічні гальма, зазнали значного розвитку, і цей період часто називають добою культурного відродження (див. ще Література, Мистецтво, Театр, Кіно).
До українізації зрусифікованих міст багато спричинилися українська преса й видавництва: якщо на 1922 українських газет майже не було, то на 1933 їх було 373 (з усіх 426) з накладом 3,6 млн примірників, 89% від загальної кількості часописів в Україні (1926 преса була українізована на 60%); на 1933 українських журналів було 89 на всіх 118; книжкова продукція була українізована на 83%.