31.Події, які відбувались на українських землях в середині XVII ст., кардинально змінили хід національної історії. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст. були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Вони сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського нарду, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця.

Народне повстання, яке розпочалось в 1648 р., охопило значну частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну. Військові дії привели до великих змін в суспільному розвитку українських земель і поступово переросли в національну революцію. З огляду на це „національна революція" є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби, а також пояснює революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст. Політика уряду Речі Посполитої відносно України носила яскраво виражений колоніальний характер. Вона була настільки послідовною й цілеспрямованою, що на середину XVII ст. виникла загроза існуванню українського народу. Це обумовило втрату українським суспільством своєї еліти, усунення українських міщан з провідної ролі у житті найбільших міст й розвитку торгівлі, розкол духовенства, гальмування розвитку мови, культури. В економічних відносинах зіткнулись інтереси козацького господарства і фільварково-панщинного.

Наприкінці 40-х років XVII ст. феодально-кріпосницький та національно-релігійний гніт Речі Посполитої на українських землях став нестерпним. Які ж причини робили необхідним початок національно-визвольної боротьби в 1648 році? В цей час надзвичайно ускладнилась соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Польща поступово почала перетворюватись на основного постачальник хліба в Європі, що призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина зросла до 5-6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки. Велика кількість українських земель орендувалась європейськими підприємцями, які нещадно експлуатували селян і землі. Значно погіршилось економічне становище міщан, тому що жителі міст, що знаходились в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину виконували різну роботу на користь власника міста. Хоча на початку XVII ст. більшість міст України користувалась Магдебурзьким правом, це самоврядування постійно обмежувалося. Користуючись правом вивезення своїх товарів і монополією на виробництво та переробку різних видів продукції, феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торговельно-промисловій сфері.

Заможне реєстрове козацтво також було невдоволене своїм становищем. Реєстрові козаки, як і шляхта, звільнялись від кріпацтва та панщини, тобто користувалась індивідуальною свободою. Погіршилось становище реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст. Було скорочено реєстр, скасовано виборність старшини, ліквідувався козацький суд.

Критичним було становище в політичній сфері. В Україні була відсутня власна держава, що вело до масового ополячення української правлячої верхівки. Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі, яка була зародком української державності.За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визволеною та проходила під релігійними гаслами, оскільки вимоги та мета окремих суспільних сил приховувалась під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалось селянство, міщанство та духовенство.

33.Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького

Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об’єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори українстької землі та закріпачти її людей. Вони грабили, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Таким у ті тяжкі часи було життя на Вкраїні. Народ не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні повстання. Вони переростали у національно-визвольні рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов’язував свої сподівання на краще майбутне.

Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького.

Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу козацтва у Запорізькій Січі і вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю погиб Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. У цей час його мати Анастасія Федорівна виходить заміж за королівського службовця Василя Ставицького і виїждає з ним у Білорусію. Богдан залишається єдиним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його впорядкування.

Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом – чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Плсполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.

Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський заявив про свої права на хутір Суботів. За відсутністю Богдана він тероризував його сім’ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших – найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того тяжко захворіла та незабаром померла.

Гетьманування Богдана Хмельницького

У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди.Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо чоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину. Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами.

Богдан Хмельницький прагнув об’єднання України з Росією. Про це свідчать понад 30 його листів до царя Олексія Михайловича. Та “Березневі статті” з одного боку висували козацькі вимоги щодо майбутнього України, а з іншого – підтверджували їх і надавали автономію Україні, у складі Російської держави. І не вина Богдана Хмельницького у тому, що після смерті його закладене ним для блага України було спаплюжене, і не без допомоги як російських, так і польських правителів. Та текстів “Березневих статей” і досі не знайдено. Переговори про возз’єднання України і Росії почалися по приїзду до Москви у березні 1654 року Хмельницького. Він мав на меті юридично оформити возз’єднання України і Росії, викласти царю статті, які виробив Хмельницький разом зі старшиною. Ці статті охоплювали широке коло питань – від прав і привілеїв козацького війська, його кількості до оборони української держави.

13 березня 1654 року ці статті були усно викладені керівниками посольства приказним дякам. Однак ті, порадившись, запропонували викласти їх письмово. Наступного дня, 14 березня 1654 року, посли від імені “гетьмана і всього війська Запорізького” подали свою челобитну у письмовій формі – статті у кількості 23 пункти, вони відрізнялися більш чітким і зрозумілим порядком викладення. Скорочена редакція цих статей ( 11 пунктів) була показана російському уряду 21 березня.

Існує ще один документ під умовною назвою “14 статей” або “Переяславські статті”, який був створений у ході переговорів між представником царського уряду князем Трубецьким і гетьманом Юрієм Хмельницьким у Переяславі у жовтні 1659 року.

Смерть Гетьмана

Життя Богданове було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати на силах і здоров’ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юраська. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу.

Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині.

Ховали його в церкві св. Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.

Пам’ять про Богдана зосталася на віки живою і дорогою для козацького війська і нащадків усього народу українського. Народ не забув того добра, що хотів для України славний гетьман. Він оспівав богданові діла в піснях і думах, як ні одного з гетьманів.

34.Утворення Української козацької держави — Гетьманщини

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву — Гетьманщина. Швидка організація державного життя на визволених територіях засвідчила, що Національно-визвольна війна відкрила широку перспективу для майбуття українського народу.. Про ідеї утвердження козацької держави добре знали в Західній Європі ще задовго до 1648 р. Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значну частину українських земель було визволено з-під польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави — Гетьманщини.

Органи державної влади. Найвищим законодавчим органом держави стала Генеральна рада — загальна рада всього війська. Позаяк такі ради відбувалися бурхливо, обговорювати справи на них було важко. Тому скликалися вони зазвичай лише для схвалення заздалегідь підготовлених рішень. З часом значення Генеральної ради настільки зменшилося, що незабаром її взагалі перестали скликати. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширився за рахунок представників міст, шляхти, духовенства.

Старшинська рада мала надзвичайно широкі повноваження. Вона розглядала всі питання міжнародної політики, зокрема миру і війни, затверджувала міські привілеї та смертні вироки тощо. Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він, зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (саме при гетьманові діяв Генеральний військовий суд), опікувався фінансовою системою, за рішенням ради розпочинав війну, провадив мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами та розвідувальною службою, був головнокомандувачем збройних сил.

Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд — генеральна старшина, що фактично виконувала функції кабінету міністрів і водночас — генерального військового штабу. До її складу входили: генеральний писар, генеральний обозний, двоє генеральних осавулів, двоє генеральних суддів.

Адміністративно-територіальний устрій. Територія козацької держави в ідеалі мала охоплювати всі етнічні українські землі, і не випадково практично на всіх землях, куди сягала шабля повстанців, формувалися козацькі полки. Так, згідно з умовами Зборівського договору 1649 р. Гетьманщина складалася із земель колишнього Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств та обіймала 200 тис. кв. км — від р. Случі на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні. Столицею та гетьманською резиденцією став Чигирин, засновником якого був Михайло Хмельницький На визволених українських землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани.

Запорозька Січ була окремою адміністративною одиницею в державі.

Створення Української армії. Гетьманська держава мала одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Її було створено зусиллями Богдана Хмельницького й досвідченої козацької старшини у перший рік війни об'єднанням розрізнених селянських і козацьких загонів. Ця армія налічувала понад 100 тис. вояків та була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Більшість війська становило покозачене селянство та міщани. Проте ядром армії було реєстрове й запорозьке козацтво. Структурування війська, його матеріальне забезпечення, бойова підготовка та кадрова політика також здійснювалися за традиціями Війська Запорозького.

Основу козацьких полків становила піхота. З ініціативи гетьмана під час Національно-визвольної війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. успішно протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.

Фінансова система. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Богдан Хмельницький. Існувало кілька джерел прибутку військового скарбу, й передусім — земля, що перейшла в користування скарбу, сільськогосподарські промисли (млини, броварні, гути тощо) та плата за їх оренду. Чимало коштів надходило від внутрішньої та зовнішньої, а також транзитної торгівлі (збори з торгів і ярмарків, кордонне мито тощо). Існували в державі й загальні податки, причому вони були набагато меншими, ніж у Речі Посполитій, Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські й турецькі гроші.

Зміни в соціально-економічному житті. Утвердження Української козацької держави — Гетьманщини — відбувалося на тлі глибоких зрушень у господарському й суспільному житті. Було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання, кріпацтво. Натомість формувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю. У зв'язку з цим змінилася соціальна структура суспільства. Змушені були залишити Україну польські магнати й католицька шляхта, католицьке духівництво — ті верстви, що тримали у своїх руках владу до початку Національно-визвольної війни. Позаяк шляхетсько-магнатський стан пощастило ліквідувати, провідну роль у житті суспільства став відігравати козацький стан. Влада та основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини. Козацька старшина формувалася з представників різних суспільних верств. Розширення кола старшини відбувалося й через службу на відповідних посадах.

Безперечним завоюванням козацької держави стала особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати до козацького стану. Переважна більшість селян покозачилася, почала вести вільне козацьке господарство. Становище міщан поліпшувалося ще й завдяки тому, що в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, для участі в самоврядуванні.

Судочинство. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був Генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального суду входили двоє генеральних суддів і судовий писар. На місцях суди очолювали особисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни. У містах із магдебурзьким правом діяли міські суди. Окрім того, в Україні функціонували за давньою традицією ще й церковні суди, але їх чинність поширювалася тільки на внутрішні справи православного духівництва.

35.Україно-Московський договір 1654 року

Ще на початку повстання Б. Хмельницький і козацька старшина, розуміючи, що в боротьбі проти Речі Посполитої їм потрібні будуть союзники, і вважаючи ймовірнішим серед них московського царя, не раз зверталися до нього по допомогу. Так, після звитяжної Корсуньської битви козацька рада наприкінці травня 1648 р. вирішила просити допомоги для продовження війни не лише в кримського хана Іслам-Гірея III, а й у московського царя Олексія Михайловича (батька Петра І). У відповідь на гетьманське послання московський цар через путивльського воєводу Плещеева запевнив Б.Хмельницького, що він не вступить у війну на боці Польщі. А наприкінці липня до козацького табору під Ямполем прибув перший посланець московського уряду Милков, який засвідчив прихильне ставлення Москви до українського народу. Проте цар Олексій підходив до контактів з Україною вкрай обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, Москва вичікувала, доки козаки й поляки виснажать одне одного, щоб тоді вжити відповідних заходів. У руслі цієї політики діяло надіслане в березні 1649 р. перше офіційне посольство. Після переговорів у Чигирині в квітні до Москви вирушило українське посольство на чолі з чигиринським полковником Ф. Вишняком.

Війна чимдалі більше спустошувала українські землі. Це змушувало Б. Хмельницького знову й знову звертатися до московського царя по допомогу. Але у відповідь отримував від останнього лише запевнення про те, що він не воюватиме на боці Польщі проти Війська Запорозького.

У липні 1651 p., після поразки козаків під Берестечком, Б.Хмельницький прийняв послів Москви - назаретського митрополита Гавриїла й піддячого Г. Богданова. Вони повідомили, що Олексій Михайлович "его, гетмана, за то, что его государские милости и жалованья к себе ищет, милостиво пожалеет, и впредь за его службу в своей государской милости й жалованьи держать будет". 18 липня Богданов виїхав до Москви з листом до царя і бояр, в якому знову ставилося питання про надання допомоги Україні в боротьбі проти Речі Посполитої. А в середині серпня туди ж було відряджена ціле посольство.

У листопаді 1652 р. за рішенням старшинської ради до Москви вирушила нова дипломатична місія на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним. Але там очікували слушної нагоди. І лише в середині 1653 р. вони дійшли висновку, що зволікати більше не можна. Поштовхом до цього була погроза Б. Хмельницького укласти подібний союз з Оттоманською імперією.

Скликаний у Москві Земський собор 1 жовтня 1653 р. вирішив прийняти Україну "під високу руку царя". Для оформлення акта до України вирушило повноважне посольство на чолі з боярином В. Бутурліним, яке на початку січня 1654 р. прибуло до Переяслава. 8 січня відбулася старшинська рада. Присутні висловилися за союз із московським царем. В Україні це рішення сприймалося по-різному. У самому Переяславі виник конфлікт: козацька старшина, присягнувши царю, почала вимагати від його послів також скласти присягу від імені царя, що він шануватиме їхні права і привілеї. Проте В. Бутурлін заявив, що цар - самодержець і своєму народові не присягатиме. Проти угоди виступила частина соратників гетьмана і серед них — Богун, Гладкий, Гумениця, митрополит Сильвестр Косів. Відмовилися присягнути царю Полтавський, Кропивнянський, Уманський полки, а також жителі ряду міст.

Для укладення письмової угоди до Москви було послано в березні 1654 р. делегацію на чолі з С.Богдановичем-Зарудним і переяславським полковником П. Тетерею. 21 березня цар і боярська дума затвердили офіційні документи договору, що дістав ли назву "Березневі статті". Вони визнавали існуючий статус України, охоплювали велике коло питань, зокрема підтвердили права і привілеї Війська Запорозького, збереження органів місцевого управління, податкової і судової систем, право козаків самим обирати гетьмана і лише сповіщати про це царський уряд, підтримувати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини, невтручання царських воєвод у внутрішні справи України, 60-тисячний козацький реєстр, збереження прав київського митрополита тощо. Під час переговорів виникли розбіжності в тлумаченні сторонами окремих статей договору, йшлося насамперед про збирання податків і перебування московських воєвод в Україні. Тож було домовлено, що лише частина податків, зібраних в Україні, передаватиметься в московську казну. Воєводи перебуватимуть тільки в Києві та Чернігові. Договір давав Україні необхідну підтримку Москви в боротьбі з Річчю Посполитою. Водночас сторони по-різному оцінювали можливості Переяславської угоди і Березневих статей. Б.Хмельницький і козацька старшина бачили в них військовий союз, шлях до збереження української державності, тоді як царський уряд намагався використати їх для втручання у справи України й для поступового перетворення її на провінцію Московської держави.

Зовнішня політика Української козацької держави. Від перших місяців Національно-визвольної війни Богдан Хмельницький зосередив особливу увагу на дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької України, прагнув дипломатичного визнання Гетьманщини європейськими державами. Задля успішної боротьби проти Польщі, що була однією з наймогутніших країн тогочасної Європи, уряд Хмельницького мусив перешкодити польським дипломатам у створенні антиукраїнської коаліції, і навпаки створити антипольську коаліцію. З цією метою наприкінці лютого — на початку березня 1648 р. було укладено військово-політичний союз із Кримським ханством та його васалами — ногайськими ордами, хоча позитивну відповідь щодо залучення Кримського ханства на свій бік від турецького уряду він дістав ще у 1647 р. Уряд зумів уникнути загострення відносин із Московією і домовився з протестантською Трансільванією про погодження спільних воєнних дій проти Польщі. Молдавського господаря примусили відмовитися від здійснення ворожої щодо України політики. Було встановлено дружні відносини з Валахією, католицькою Венецією, розпочато пошуки способів порозуміння зі Швецією. Особливе місце посідали відносини з Туреччиною. Було укладено українсько-турецьку угоду (1648 чи 1649 p.), що надавала українським купцям право вільного плавання Чорним морем і право безмитної торгівлі в портах Османської імперії. Отже, завдяки активній зовнішній політиці гетьманський уряд спромігся зміцнити позиції України в світі.