38. Козацька Україна в період гетьманування Юрія Хмельницького.

Переяславські статті. У жовтні 1659 року в Переяславі в оточенні російських військ під командуванням О. Трубецького козацька старшина знову обрала гетьманом Юрія Хмельницького. Юрія примусили підписати невигідний для України договір, так звані Переяславські статті, за яким:

• російські загони мали право розташовуватися в усіх великих містах України;

• російські воєводи мали право перебувати в Києві, Переяславі, Ніжині, Умані, Брацлаві;

• козакам заборонялося здійснювати походи й вести зовнішню політику без дозволу царя;

• обрання гетьмана, призначення старшин і полковників відтепер могло відбуватися тільки з царського дозволу;

• новообраний гетьман мав присягати на вірність московському цареві;

• козаки були зобов'язані вирушати в похід за наказом царя;

• українська церква підпорядковувалася московському патріархатові (За «Довідником з історії України»). Юрій Хмельницький (бл. 1641—?)

Молодший син Б. Хмельницького, слабкодуха особа з психічними вадами. Народився на хуторі Суботові, деякий час навчався в Києво-Могилянській колегії. У квітні 1657 року на старшинській раді, скликаній Б. Хмельницьким, 16-річний Юрій був проголошений гетьманом України, а по смерті його батька на козацькій раді в Чигирині козаки підтвердили свій вибір. Та Юрій не тільки не мав хисту до військової та державної справи, а й був слабкою особистістю без чітких переконань, людиною, якою було легко маніпулювати. Це не залишилося непомітним для іноземних загарбників, які стали вміло використовувати його як маріонетку для досягнення своїх політичних цілей. Неодноразово він то підкорявся Московському царству, то повертався в бік Польщі, то ставав васалом Османської імперії. Урешті-решт, це й занапастило Ю. Хмельницького: його вбито за невідомих обставин, і навіть точна дата смерті гетьмана невідома.

Польсько-російська війна за українські землі 1660 року

У 1660 році розпочалася нова війна між Польщею і Московщиною за українські землі, у якій узяли участь і українські війська, очолювані Ю. Хмельницьким. Воєнна кампанія московських військ під командуванням В. Шереметева, до яких, за наказом Ю. Хмельницького, приєднався козацький корпус під проводом Т. Цецюри, завершилася нищівною поразкою під Чудновом.

У світлі таких подій 27 жовтня 1660 року гетьман Ю. Хмельницький оголосив про свій перехід на бік поляків та уклав з Польщею Слободищенський трактат.

Слободищенський трактат. 27 жовтня 1660 року між гетьманом України Ю. Хмельницьким і Польщею в містечку Слободищі біля м. Чуднова був підписаний Слободищенський трактат. Провідну роль у виробленні його умов з української сторони відіграли козацькі старшини Г. Гуляницький, Г. Лісницький та митрополит Д. Балабан, а з польської — коронний гетьман С. Потоцький і польний гетьман Ю. Любомирський.

Цей договір скасовував невигідні для України Переяславські статті 1659 року. Згідно з його умовами:

• Гетьманщина розривала союз з московським царем і відновлювала державний зв'язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 року;

• залишаючи в силі більшість пунктів договору І. Виговського з королівським урядом, польська сторона не погодилася на створення Великого князівства Руського, яке входило б на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративного державного утворення — Речі Посполитої;

• українські землі, що були у складі Московської держави, одержували тільки автономію з гетьманом на чолі;

• українські війська зобов'язувалися брати участь у воєнних діях польської армії проти Московського царства й не нападати на Кримське ханство. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки (Ніжинський, Чернігівський та Переяславський) на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодилися з умовами договору й висловилися за збереження союзницьких відносин з Москвою. Це започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини. Кілька походів Ю. Хмельницького в 1661-1662 pp. на Лівобережжя з метою домовитися завершилися невдачею. Лівобережні полки зберегли вірність Москві й обрали навесні 1662 року наказним гетьманом переяславського полковника Якима Сомка Україна поділилася на дві частини: Правобережну, де старшина була налаштована пропольськи, та Лівобережну, де козацька верхівка визнавала зверхність Москви. Це неминуче призвело до міжусобиць серед прибічників двох гетьманів. Подальша доля Ю. Хмельницького. У січні 1663 року, відчуваючи власну неспроможність опанувати ситуацію, Юрій зрікся булави й постригся в ченці під іменем Гедеона. Деякий час він жив у монастирях Києва, Корсуня, Сміли й Чигирина. Упродовж 1664-1667 pp. був ув'язнений у Марієнбурзькій тюрмі за наказом польського уряду. Після звільнення жив в Уманському монастирі. На початку 70-х pp. Юрія захопили в полон кримські татари й відправили до Стамбула, де його утримували в Едичкульській в'язниці, а через якийсь час — в одному з грецьких монастирів, де колишній гетьман був архімандритом.

39. Чорна рада 1663р її наслідки. Гетьмани Брюховецький і Тетеря Чорна рада  — загальна козацька рада, — збиралася для вирішення стратегічних питань, коли між старшинами не було одностайності. Найбільш відома чорна рада, за негативними наслідками, яка відбулася 17-18 (27-28 червня) 1663 року на околицях Ніжина.Рада була скликана для обрання гетьмана Лівобережної України. Участь у чорній раді взяли не тільки козаки, але й селяни та міщани — «чернь», які також мали право голосу.

Передумови

Після зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні розпочався період громадянської війни, який в українській історії носить назву «Руїна». Україна фактично розпалася на дві частини —Правобережну і Лівобережну. На хід подій у Правобережжі намагалася впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна знаходилась під контролем Московської держави.

На початку 1663 року за згодою польського короля у Правобережній Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Однак лівобережні полки і Запорожжя не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко і запорозький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Сомка і Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні групи козацької старшини.

Наслідки

Кошовий Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи зменшити податки та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час чорної ради Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд (на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо), сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся обрання його гетьманом. Після ради Якима Сомка і Василя Золотаренка за наказом Брюховецького було заарештовано, звинувачено у зв'язках з польською шляхтою і у вересні 1663 року страчено у Борзні.

Після Б. Хмульницького на посаду гетьмана Правобережжя обирається П. Тетеря, У цей час на Лівобережжі загострюються соціальні суперечності між рядовим козацтвом, селянством, міщанством та багатими козаками і старшиною. На цих протиріччях грали демагоги, серед яких особливо виділявся Іван Брюховецький, На Чорній Раді під Ніжином у червні 1663 р. за підтримки царських військ він обирається гетьманом Лівобережної України. Брюховецький стратив своїх конкурентів на гетьманську булаву, дав дозвіл бідноті грабувати і знищувати багатих козаків у районі Ніжина і поставив своїх прибічників на командні посади, вигнавши попередніх старшин. Погляди Брюховецького і Тетері відображали занепад політичної думки на Україні, який принесла «Руїна». Вони відмовилися від широких державницьких планів, характерних для Богдана Хмельницького та його уряду, і вели народ — один під царя, другий — під короля і шляхту. Розкол України поглиблювався.

. У 1663 р. польські війська під командуванням короля, а також Тетеря зі своїми прибічниками починають похід на Лівобережжя, щоб приєднати його до Польщі. Але Київ, Переяслав та інші міста мужньо протистояли наступу. У 1664 р. під Глуховом московські війська і полки Брюховецького розбили поляків, і вони змушені були повернутися на Правобережжя, де проти них розгортається велике народне повстання. Повсталі винищували загони шляхтичів, що пробували повернутися до своїх маєтків, а поляки чинили жорстокі розправи над повсталими. Але виступи народних мас, обурених звірствами загарбників, поширювалися. І у квітні 1666 р. загони повсталих завдали поразки армії Тетері. Не маючи підтримки українського населення, він захопив булаву, клейноди, скарб свого війська і в 1665 р. втік до Польщі, На допомогу повсталим, які на Правобережжі вели важкі бої з поляками, вирушили війська Івана Брюховецького. Спочатку йому вдалося захопити Черкаси та ще декілька міст. Однак наступні дії виявилися невдалими, що призвело до великих втрат у його війську. Лівобережний гетьман не зумів об´єднати повсталих у єдину армію. Війна з польсько-татарськими військами, більшою частиною яких командував Чарнецький, була програна Брюховецьким. Повстанці Київщини і Брацлавщини зазнали великих втрат і в кінці 1664 р. потерпіли поразку.

Однак обурення звірячими розправами польських військ над українським населенням було таке велике, що на початку 1665 р. на Правобережжі піднімається нова хвиля національно-визвольної боротьби.

У цей час козацькі частини Правобережжя вже залишилися без гетьмана, але продовжували боротьбу. Повстання на Правобережжі (1664-1665 pp.) виявило героїзм повстанців, прагнення домогтися єдності Української держави. В той же час повсталі неспроможні були створити єдиний керівний центр, діяли розрізнено. Тривали міжусобиці між ватажками, які не бажали коритися владі. Зростала анархія та загальна дезорганізація. Багато козаків, особливо заможних та старшин, відмовляються від боротьби.

і все ж перспектива об´єднання всіх земель України в єдиній державі була ще жива. її носіями і захисниками була частина козацької старшини, вихованої на ідеалах Богдана Хмельницького, загартованої у війні 1648-1654 pp., на чолі якої стояв Петро Дорошенко, обраний у серпні 1665 р. гетьманом України.

Гетьманування Петра Дорошенка розпочалося за дуже несприятливих умов: держава була розчленована, спустошена, обезлюднена. За приблизними підрахунками на середину 60-х років XVII ст. Правобережна Україна втратила 65-70 відсотків населення, велику частину своїх виробничих сил.

Досить складним воно було і на Лівобережжі. Тут Іван Брюховецький вирішив підписати новий договір з Москвою і прибув туди з великою делегацією Ним передбачалося перебування московських воєвод із залогами (гарнізонами) у майже всіх великих містах України, збір податків передавався до їхніх рук, вибори гетьмана могли відбуватися лише в присутності царського представника, а гетьманський уряд позбавлявся права на зовнішньополітичну діяльність. Московський договір Брюховецького був тяжким ударом по українській державності. Всіма правами, за які так завзято боролися попередні гетьмани, він легковажно поступився. Наслідки не забарилися. Московським залогам, які незабаром окупували всі великі міста, населення повинно було давати продукти харчування, і це викликало суперечки та непорозуміння. Чиновники, які приїхали з Москви, описували українське населення для оподаткування, почали жорстоко стягувати всі повинності. Духівництво було схвильоване чутками, що українська церква має перейти під керівництво Московського патріарха. Поряд з цим особливо сколихнув Україну московсько-польський Андрусівський договір 1667 p., який передбачав встановлення на тринадцять з половиною років перемир´я, закріплення за Московською державою Лівобережної України і на два роки Києва, а за Польщею — земель Білорусії та Правобережної України. Запорожжя потрапляло у спільне володіння двох держав. Це був договір двох монархій про поділ Української держави, який мав трагічні наслідки для неї. Цим ставилися нездоланні перешкоди на шляху її консолідації, розвитку її національної свідомості, культури та мови. Те, що царський уряд погодився на поділ України, було порушенням зобов´язань, даних ним у Переяславській угоді 1654 р. про захист України від агресії шляхетської Польщі.

Обурення цим договором в Україні було величезне. Іван Брюховецький, який значною мірою спричинив цю політику, відчув, що народний рух може повернутися проти нього, і теж виступив проти царської політики. В лютому 1668 р, на Лівобережжі спалахнуло загальнонародне повстання, яке до кінця березня звільнило майже всю територію Лівобережжя від московських військ. Дорошенко вирішив цим скористатися, щоб встановити свою владу над Лівобережжям. В червні 1668 р, він разом з татарами переправився через Дніпро і пішов до табору Брюховецького (біля Диканьки), з яким вів переписку, і, зупинившись неподалік запропонував тому здати клейноди. Однак той відмовився. На другий день, коли військо Дорошенка ввійшло до табору, козаки, які ненавиділи Брюховецького, схопили його і привели до Дорошенка. Після короткої розмови розлючена юрба убила Брюховецького на очах Дорошенка.