75 Голомор 1932-1933рр та його наслідки

Одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був голод 1932—1933 pp. Безпосередньо його причиною було насильницьке вилучення хліба у селян. Загалом же причинами голодомору в Україні була сукупність національно-політичних та соціально-економічних чинників:

— необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви;

— непосильні для селян хлібозаготівлі;

— надмірний хлібний експорт;

— небажання колгоспників працювати в громадському господарстві;

— конфіскація властями продовольчих запасів;

— економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами.

Протягом січня — листопада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн пудів хліба, за такий же період 1931 р. -380 млн пудів. Вилучався навіть посівний фонд. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР приймають закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. У народі цей драконівський документ назвали "законом про п'ять колосків".

Незважаючи на небачену жорстокість, виконати план хлібозаготівлі у 1932р. не вдалося. З метою "виправлення" ситуації в Україну направляється надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. "Зміцнюється" керівництво КП(б)У — другим секретарем ЦК і секретарем Харківського (столичного) обкому партії стає особистий посланець Й. Сталіна — П. Постишев, проводяться репресії проти комуністів. У селян конфіскують тепер не тільки зерно, а й усі продукти харчування.

Точну цифру людських втрат від голодомору 1932— 1933 pp. встановити неможливо. Дослідники називають дані від 3,5 до 12 млн чол.

Внаслідок голодомору остаточно зламано опір селян колгоспно-феодальній системі і суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний лад став однією з основ командної економіки і тоталітарного режиму.

Головним результатом колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією й дезорганізацією сільського господарства.

76.Становлення тоталітарного режиму. «великий терор»

Протягом травня 1922 р. — березня 1923 р. стан здоров’я радянського лідера, вождя більшовиків В.Ульянова (Леніна) значно погіршився. Він зазнав трьох інсультів, що привели до втрати фізичної можливості повноцінно працювати. У зв’язку з хворобою його було повністю усунуто від політичної діяльності. Незважаючи на це, в моменти покращання стану здоров’я Ленін продиктував декілька статей і листів до його соратників — лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхнім особистим якостям, вказавши на небезпеку суперництва між Сталіним і Троцьким для єдності та стабільності у партії. Він пропонував усунути Сталіна від партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат у такий спосіб, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.

В останні роки життя Леніна неспокоїло й питання перспектив російської соціалістичної революції. Вказуючи на те, що ця революція сталася в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови, Ленін подейкував про необхідність здійснення культурної революції, яка ліквідувала б "напівазіатське невігластво мас" і відкрила шлях до соціалістичного суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу і перейнявся ідеєю створення суспільства "цивілізованих кооператорів". 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом до посилення боротьби за владу, за лідерство у партії, яка розгорнулася в останні роки його життя.

Основними суперниками в цій боротьбі виступали Сталін і Троцький. Ще 1923 р. у ВКП (б) оформилася "ліва опозиція" на чолі з Троцьким, яка різко критикувала бюрократизацію пар­тійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.

Старі соратники Леніна, остерігаючись диктаторських амбіцій і прагнень Троцького узурпувати владу, знехтувавши властолюбство самого Сталіна, підтримали його в боротьбі. У результаті Троцького було усунуто від державних справ, обмежено його вплив у партії, а 1929 р. вислати з країни.

На цьому боротьба за лідерство не завершилася. У 1925 р. оформилась "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов’єв. Опозиція спиралася на підтримку Ленінградської партійної організації. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на тлумачення "ленінської спадщини", проти по­літики, яка проводилась у сільському господарстві.

 

Але Сталін на той час уже зосередив у своїх руках усі важелі партійного та державного управління, особливо в питанні підбору кадрів. Лідерів опозиції було усунуто від партійного та державного управління, керівництва Комінтерном.

Спроба групи Каменєва—Зінов’єва взяти 1926 р. реванш у боротьбі за владу успіху не мала. Останній виступ опозиції стався 1927 р. — "платформа 83". Основними вимогами опозиції було виконання "політичного заповіту" Леніна. Але час було згаяно.

 

1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі проти ленінських соратників за владу.

Він же став роком утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

Причинами встановлення режиму особистої влади Сталіна в СРСР були:

·   відсутність традицій політичної демократії в країні та реальних демократичних свобод;

·   низький рівень політичної культури населення СРСР;

·   зосередження політичної влади в руках однієї партії;

·   невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП (б), обмеженість його політичної культури;

·   низький освітній рівень низових керівників і рядових членів ВКП (б);

·   сакральний характер менталітету суспільства (наповнення релігійним змістом громадських інститутів);

·   внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла в диктатуру партії та не заперечувала можливості диктатури однієї особи;

·   наявність численного бюрократичного апарату, добробут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи.

Основним методом встановлення й підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством і постій­ний терор проти всіх його верств. Таким чином в СРСР, як і в ряді європейських держав складався тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою силою радянської тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологію визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалася Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді — ВЛКСМ. Їй було доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах створювались об’єднання жовтенят — школярів 7-9 років.

78 приєднання західноукраїнських земель до УРСР

23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін до мовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км2 із населенням майже 12 млн. чол.). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточне на в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України.

На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії. Пояснювалось це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз'єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги в розвитку рослинництва і тваринництва. Чимало було зроблено і в соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалась та зміцнювалась система освіти. У цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 університети, 13 театрів.

Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їх лідери депортовані. Ліквідовувалось багато кооперативів, а інші реорганізувались на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спочатку це був найпопулярніший захід нового режиму!), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще жорстокішими, ніж у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою.

Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися.

Широкі репресії були розгорнуті проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців.

Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.