Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Teoretichesky_material.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
20.04.2019
Размер:
997.38 Кб
Скачать

Організаційний діапазон виконання управлінських рішень

Вузькі організаційні рамки керівника

Широкі організаційні рамки керівника

• Видача завдань у межах обов'язків працівників.

• Видача завдань в розширених межах обов'язків.

• Повсякденне передавання доручень.

• Разове передавання доручень.

• Прийняття дрібних управлінських рішень без обґрунтування.

• Право працівників на свободу маневру.

• Передавання додаткових роз'яснень.

• Забезпечення постійного "зворотного зв'язку" з працівниками.

• Доповнення вже прийнятих рішень новими.

• Право працівників вирішувати проблеми самостійно.

• Гальмування тих рішень, які перестали виконуватися.

• Впровадження управлінських рішень в нові ланки.

• Прийняття на себе ролі розпорядника, наглядача.

• Прийняття на себе ролі порадника, консультанта, арбітра, спостерігача.

• Організаційне середовище наповнене неякісними рішеннями і переобтяжене управлінськими циклами.

• Організаційне середовище наповнюється тими рішеннями, які працюють на самореалізацію управлінських циклів.

• Керівник не виявляє усі творчі можливості

• Керівник створює умови, які розширюють поле його творчих можливостей.

• Особистий ресурс керівника знищується

• Особистий ресурс керівника зростає.

Керівник делегує підлеглому робоче завдання і водночас з ним необхідну компетенцію і функціональну відповідальність. Іншими словами, разом із завданням підлеглому передаються повноваження, необхідні для його вирішення, і відповідальність перед керівником.

Існує думка, що керівник, "запускаючи" рішення, делегує працівникам і свою відповідальність. Але це не так. Він наділяє їх відповідальністю, формуючи її у них, але ні в якому разі не передає їм свою. Якщо ж він так вчиняє, то перестає бути повноцінним керівником, бо у разі невдач всю провину перекладає на працівників.

А керівник-професіонал при невдачах працівників всю відповідальність бере на себе і захищає їх перед вищестоящим керівництвом, якщо до них є претензії. До того ж, прийняття на себе відповідальності за працівників морально виправдовує прийняття управлінських рішень за них.

Таким чином, за керівником у будь-якому випадку залишається управлінська відповідальність, яка не може бути делегована (принцип фіксованої відповідальності). У свою чергу, особи, яким делегували повноваження, відповідальні перед своїм безпосереднім керівником.

Свої обов'язки і права керівник може делегувати не тільки безпосередньо підлеглим йому особам. Так, для виконання або вирішення будь-якого завдання може бути організована тимчасова група, керівник якої відповідно до своєї посади керівникові підприємства безпосередньо не підпорядкований. Разом з тим на період виконання завдання він може надати йому певні повноваження, у тому числі і такі, що передбачають дії від його імені.

Делегуванню підлягають не усі обов'язки і права, а лише та їх частина, яка не є прерогативою (винятковим правом) керівника (наприклад, видання наказів, підпис деяких звітних документів та ін.). Діючими законодавчими і нормативними актами визначено перелік обов'язків і прав, які не можна делегувати.

При делегуванні слід додержувати відповідності виконуваних обов'язків обсягу наданих працівникові прав. Якщо обсяг делегованих обов'язків перевищує права працівника, то виникає реальна загроза їх невиконання; коли прав більше, ніж обов'язків, створюється атмосфера безвідповідальності і безконтрольності.

Слід підкреслити, що делегування повноважень має здебільшого чітко виражений суб'єктивний характер. Дійсно, кожен керівник по-своєму оцінює можливості і прагнення підлеглих і відповідно до цієї особистої оцінки надає їм ті або інші повноваження. Тому зміну акцентів щодо тих або інших працівників управління в разі появи нового керівника можна пояснити і певною мірою виправдати.

Найбільш доцільно використовувати делегування у таких ситуаціях:

  • керівник бачить і розуміє, що підлеглий може виконати певну роботу краще;

  • зайнятість не дає змоги керівнику самому вирішити проблеми;

  • керівник намагається сприяти зростанню професійної майстерності підлеглих;

  • керівникові необхідно вивільнити час для вирішення інших завдань.

Реалізація принципу делегування повноважень має наступні переваги:

  • підвищується оперативність і поліпшується якість управлінських рішень, оскільки їх приймають ті працівники, що мають найбільшу компетенцію, більш повну і достовірну інформацію;

  • у підлеглих розвиваються ініціатива, підприємливість, бажання самостійно працювати, вони намагаються оволодіти навичками творчої діяльності;

  • керівник звільняється від виконання другорядних, рутинних робіт;

  • розширюється обсяг функцій і завдань, що виконує організація.

Делегувати рекомендується: звичну роботу, спеціальну діяльність, окремі питання, підготовчу справу.

Не підлягають делегуванню такі функції і напрямки діяльності керівника, як:

  • встановлення цілей;

  • прийняття рішень;

  • контроль результатів;

  • перспективне планування;

  • керівництво робітниками;

  • задачі особливої важливості;

  • задачі високої міри ризику;

  • незвичайні, виняткові справи;

  • актуальні, термінові справи, коли вже немає часу для пояснення, переперевірки;

  • задачі суворо довірчого характеру;

  • остаточне визначення організаційної структури організації;

  • остаточні рішення щодо напрямків фінансової, кадрової і соціальної політики;

  • рішення щодо концепції маркетингу.

Застосування методу делегування повноважень передбачає створення певних організаційних передумов, які і забезпечують в сукупності його ефект в реалізації управлінських рішень. Починаючий керівник підприємства або менеджер можуть допускати організаційні помилки, які перекреслять усі їх зусилля в делегуванні повноважень працівникам.

Працівнику надається право на ризик і на помилку, тобто право самому обирати найкращий спосіб досягнення результату.

Метод делегування повноважень заснований, з одного боку, на подоланні негативної залежності працівників, вимушених підкорятися вимогам керівника, а з іншого - на подоланні залежності від працівників самого керівника, вимушеного загалом відповідати за якість, обсяги і терміни виконання ними робіт. Приходячи працювати на підприємство, працівники немов би заздалегідь погоджуються, що будуть виконувати управлінські рішення керівника. Але, знаходячись в залежному від нього положенні, вони можуть психологічно компенсувати цю незручність, по-перше, довірою до нього; по-друге, домовленістю про межі своїх обов'язків; по-третє, можливістю висловлювати свої власні пропозиції; по-четверте, вимогою забезпечувати зі сторони керівника необхідною допомогою у тих або інших робочих ситуаціях. Тільки при таких обставинах керівник має моральне право ухвалювати рішення за інших.

Рішення стають управлінськими саме тому, що засновані на компенсаторному "зворотному зв'язку" із виконавцями.

Досвідчений керівник формує такі зв'язки, оскільки бере на себе усю відповідальність за реалізацію управлінських рішень, яку важко витримувати поодинці. Він не може перекласти цю відповідальність на підлеглих, але він може пом'якшити свої сумніви їх довірою, добровільним розширенням сфери обов'язків, ініціативністю і задоволенням їх потреби у підтримці і допомозі з його сторони, особливо в критичних ситуаціях.

Практична реалізація принципу делегування повноважень може здійснюватися за такими напрямками:

1. Перерозподіл функцій між членами керівництва підприємства, тобто між керівником та його заступниками. Основна мета - вивільнення керівника від участі у розгляданні і вирішеній питань, які можуть розглянути і розв'язати його заступники. Прийнятий розподіл функцій з вичерпною повнотою відображається у наказі або іншому спеціальному документі, який має бути доведений до відома усіх лінійних і функціональних керівників.

2. Передавання частини своїх функцій і прав членами керівництва підприємства керівникам лінійних і функціональних структурних підрозділів.

На основі прийнятих рішень коригують і доповнюють положення про підрозділи, зокрема ті розділи, де йдеться про обов'язки і права їхніх керівників.

3. Перерозподіл функцій між членами адміністрації підприємства, тобто лінійними і функціональними керівниками, їхніми заступниками, з одного боку, і відповідальними виконавцями - з іншого. Для цього уточнюють посадові інструкції працівників.

4. Тимчасове надання працівнику певних прав для виконання конкретного кола робіт, розв'язання завдання та ін.

5. Стимулювання працівників, які у ході виконання своїх посадових обов'язків і доручень керівника виявляють ініціативу, самостійно вирішують питання, розширюють свої функції, беруть на себе відповідальність за проведення робіт і операцій, які раніше не передбачалися.

6. Введення порядку, при якому на нараді керівника може представляти уповноважена ним особа.

7. Надання права керівникам підрозділів і відповідальним виконавцям у межах їхньої компетенції, яка обмежена посадовими інструкціями, приймати відповідні рішення і підписувати документи, які виходять за межі підприємства (листування від імені підприємства).

Делегуючи свої повноваження, керівник має право вимагати більшої самостійності підлеглих. Зокрема, вони повинні мати право самостійно аналізувати і оцінювати фактори, що впливають на реалізацію їхніх функцій, виконання завдань і доручень; передбачати наслідки своїх рішень і дій та відповідати за них; обирати шляхи і засоби для досягнення встановленої мети.

Слід об'єктивно оцінювати роботу підлеглого, що дістав найширші повноваження. Можливі помилки робітника, особливо на початкових етапах самостійної роботі, слід сприймати як нормальне явище. Враховувати потрібно не кількість помилок, а їх повторення, що свідчить про недосконалі методи, невірну оцінку ситуації, відсутність критичного погляду на свою роботу.

Своє вміння делегувати повноваження керівник може з певним ступенем умовності оцінити аналізом відповідей на наступні питання:

1. Чи працюєте Ви звичайно довше, ніж Ваші підлеглі?

2. Чи виконуєте Ви рутинну, нетворчу роботу, яку могли б зробити Ваші підлеглі?

3. Чи забороняєте Ви підлеглим підписувати документи, що виходять за межі підприємства?

4. Чи багато документів чекають Вашого розгляду, якщо Вас з будь-яких причин немає на робочому місці?

5. Чи берете Ви участь у вирішенні питань або виконанні робіт, доручених Вами підлеглим?

6. Чи складно Вам додержуватися графіку роботи?

7. Чи виконуєте Ви обов'язки, з якими справляються Ваші підлеглі?

8. Чи доводиться Вам розглядати питання і проблеми, які Ви вже неодноразово вирішували раніше?

9. Чи намагаєтесь Ви завжди знати, чим зайняті Ваші підлеглі?

10. Чи часто Ви сумніваєтесь у можливостях підлеглих, не досить довіряєте їм?

Якщо 6-7 відповідей на ці запитання стверджувальні, то доцільно переглянути існуючу систему делегування повноважень в організації і розподілу функцій між керівником і його підлеглими.

Для ефективного делегування корисно використовувати рекомендації, запропоновані німецьким фахівцем у галузі менеджменту Л. Зайвертом:

  • рішення про те, що і кому делегувати, слід приймати відразу після складання плану особистої праці;

  • делегувати необхідно відповідно до можливостей і здібностей робітників, делегування має здійснюватися з урахуванням потреби мотивації і стимулювання робітників;

  • виконання завдання слід делегувати цілком, а не у вигляді окремих ізольованих доручень;

  • інформувати робітника про тривалість делегування;

  • однорідні завдання делегувати тому самому робітнику;

  • пересвідчитися у тому, чи хоче і може робітник виконати завдання;

  • не доручати ту ж саму роботу двом робітникам (для надійності), які не знають про це;

  • разом з роботою обов'язково передавати робітнику повноваження і компетенцію, необхідні для її виконання;

  • давати повні і точні інструкції та інформацію про завдання, пересвідчитися у тому, що делеговане доручення зрозуміли вірно;

  • пояснювати зміст і мету завдання;

  • важливі завдання доручати у формі наказу, якщо необхідно - письмово;

  • нові і складні завдання делегувати за методом, що включає п'ять етапів:

1) підготовка робітника;

2) пояснення завдання;

3) докладне роз'яснення, як виконувати роботу;

4) коригування дій робітника;

5) здійснення контролю за виконанням завдання;

  • робітнику слід надавати можливість для професійного розвитку з метою якнайкращого виконання доручених йому відповідальних завдань;

  • забезпечувати доступ до необхідної інформації;

  • уникати втручань у робочий процес без важливих причин, тому що це "перекреслює" делегування;

  • поряд із попередньою рекомендацією у робітника слід створити впевненість у тому, що, в разі виникнення труднощів і проблем він завжди може звернутися до керівника за порадою і підтримкою;

  • періодично вимагати від робітника звіту про хід виконання завдання;

  • контролювати кінцеві результати дорученої справи і негайно інформувати робітника про результати контролю;

  • конструктивно схвалювати успіхи і критикувати недоліки у роботі підлеглого.

Менеджеру слід пам'ятати, що по-перше, ступінь участі робітників у процесі делегування відображає уміння управляти, по-друге, підлеглі позитивно оцінюють стиль керівника, якщо він багато делегує.

Делегування відповідальності

Наша практика, як правило, в основному свідчить про те, що менеджер зорієнтований тільки на делегування робіт, часто забуваючи про інші елементи. При такій формі делегування менеджер несе відповідальність за дії своїх робітників, оскільки сам ухвалює всі необхідні рішення і за своїм бажанням може втручатися в робочий процес і процес прийняття рішень (особливо при авторитарному стилі керівництва).

У протилежність традиційному делегуванню робіт делегування відповідальності є таким принципом керівництва, за допомогою якого в процесі повсякденної виробничої діяльності підвищується ініціатива окремих працівників до спільного мислення, до спільних дій і спільних рішень, що йде на користь організації.

Відповідальність можна нести тільки в тому випадку, якщо є можливість самостійно діяти і вирішувати.

Потрібно пам'ятати і розуміти, що бути відповідальним - це означає відповідати за свої усі свої дії, тобто бути притягнутим до відповідальності.

Відмітною особливістю дійсного делегування відповідальності є те, що керівник несе відповідальність тільки в тому випадку, якщо помилки зумовлені його нездатністю здійснювати керівництво. Тому реальна особиста відповідальність може бути лише тоді, коли як робітник, так і керівник можуть впливати на відповідні події.

Наступний момент, на який звертають увагу німецькі дослідники проблеми делегування, - це чітке розмежування, як вони називають, делегованого діапазону (чіткий діапазон дій). Ці діапазони, що делегуються, повинні бути чітко визначені відносно один одного, так, щоб кожний робітник точно знав, які задачі він повинен вирішувати, які повноваження у зв'язку з цим йому передані і за що конкретно він відповідає.

Виходячи з цього, кожну посаду характеризують наступні ознаки:

1. Задачі, які пов'язані з цією посадою.

2. Повноваження (компетенція), якими володіє працюючий на даній посаді, щоб мати можливість правильно виконувати свої задачі.

3. Відповідальність, яка пов’язана із встановленою задачею і відповідних повноважень.

4. Встановлена мета з точки зору компетенції, пов'язаної з цією посадою.

Таким чином, можна зробити наступний висновок: діапазони, що делегуються, повинні визначатися не з урахуванням робітників, їх кількості або здібностей. Діапазони, що делегуються, повинні визначатися відповідно до об'єктивної необхідності. Так стверджують німецькі фахівці М. Беме і Р.Хен в курсі лекцій по навчанню Гарцбургській моделі делегування відповідальності.

На їх думку на підприємстві сталася б повна дезорганізація, якби при визначенні діапазону, що делегується, орієнтувалися б на кваліфікацію робітників, яка є в цей час. Повинна бути абсолютна ясність в питанні про те, які задачі повинні здійснюватися на певних посадах, оскільки тільки в такому випадку можна перевірити, чи придатні в цей час робітники виконувати ці функції і в майбутньому.

Разом з тим, як відмічають німецькі фахівці, на практиці персонального підбору кадрів доводиться йти на компроміс між об'єктивними вимогами і кваліфікацією робітника.

Обов'язки робітника при керівництві з делегуванням відповідальності можуть бути сформульовані в наступних вимогах.

1. Робітник зобов'язаний в рамках діапазону, що делегується, діяти і вирішувати самостійно з власної ініціативи.

Самостійно діяти і вирішувати - прямий обов'язок робітника. Він повинен свідомо брати на себе ризик. Начальник не визначає поведінку робітника в делегованому діапазоні за допомогою спеціальних вказівок, не ухвалює рішень, які стають необхідними. Це є виключно справою робітника, який діє і вирішує в рамках своєї компетенції.

При цьому робітник повинен дотримуватися законодавчих розпоряджень, загальних інструкцій і рекомендацій, тобто робітник має свободу в наданих йому межах.

2. Про усі випадки, для регулювання яких повноважень робітника недостатньо, докладається начальнику для прийняття рішення, причому робітник зобов'язаний надати начальнику всю необхідну інформацію.

Як відомо, консультування керівника з боку робітника ніяк не узгоджується з принципами авторитарного керівництва, коли керівник більше знає і більше може, ніж усі його робітники, і на основі цих знань і можливостей визначає поведінку своїх підлеглих.

У процесі консультування робітник зобов'язаний відкрито висловлювати свою думку, як правило, протилежну думці керівника, без урахування того, чи приємна йому ця думка, чи ні. Часом критичні заперечення робітника дозволяють виявити або визначити подальші дії за можливими рішеннями.

3. Робітник зобов'язаний інтенсифікувати діяльність на своїй дільниці, тобто завжди думати про те, як можна завтра поліпшити те, що є сьогодні.

Така вимога передбачає обов'язок інтенсифікації дільниці, що делегується, в рамках якої робітник повинен поводитися як "підприємець", а не тільки як "виконавець".

Все це зумовлене і логічно витікає з того, що йому доручена власна дільниця для самостійних дій і рішень. Він більше не може сказати, як підлеглий: "Я виконую свої обов'язки і проводжу або продаю так, як ми це робили раніше".

Якщо те, що робить робітник, знаходиться у межах переданої йому компетенції, то він повинен прагнути до максимальної ефективності і, при необхідності, інформувати про це керівника. Якщо повноважень робітника недостатньо, то він повинен про це доповісти керівнику.

4. Робітник зобов'язаний без запрошення інформувати свого керівника про діапазон, що делегується йому, щоб керівник мав про нього загальне уявлення і міг орієнтуватися у стані і розвитку цієї дільниці.

5. Робітник зобов'язаний без особливих вказівок свого керівника інформувати інших працівників підприємства безпосередньо про усі факти, що стосуються діапазону, який делегується.

Це означає, що певна посадова особа одного підрозділу безпосередньо (а не через своїх керівників) зв'язується з посадовою особою іншого підрозділу для оптимального здійснення своїх функцій.

6. Робітник зобов'язаний контактувати зі своїми колегами. Для регулювання питання начальник повинен підключатися тоді, коли виникають труднощі, нерозв'язні на колегіальній основі. З цього можна зробити висновок про обов'язок координування на одному рівні.

7. Робітник зобов'язаний постійно прагнути до подальшого підвищення своєї освіти.

Мова йде про підвищення кваліфікації в робочий час і регламентується законодавчим розпорядженням або трудовим контрактом. Разом з тим, робітник може підвищувати кваліфікацію у власних інтересах поза робочим часом. Робітник повинен прагнути максимально використати свої можливості у всіх аспектах діяльності і не знижувати своєї продуктивності.

Керівник зобов'язаний постійно оцінювати своїх робітників з точки зору їх відповідності пред'явленим вимогам. Якщо ж є які-небудь недоліки, то вони повинні бути усунені за допомогою навчання або підвищення рівня освіти.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]