50. Сутність розподілу національного доходу.

Національний доход — грошова форма частини чистого продукту або нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національний доход розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фонд споживання (необхідний продукт).Субєктами є домогосподарства,фізична особа підприємства, держава.Обєктами можуть бути земля,природні ресурси,праця,капітал,дохід,технологія,інформація,

в рамках суспільства національне багатство,ВВП, національний дохід.До інфраструктури належить система оплати праці,грошово-кредитна система, система формування і використання бюджету держави,фінансова система підприємств.Роль розподілу у відтворенні:1)виступає умовою в-ва2) виступає результатом в-ва3)визначає характер і кількісний рівень споживання.Розподіл є ланкою зв’язку між виробництвом і споживанням,залежно від форми власності на фактори в-ва визначає характер розподілу доходів.Особливості розподілу: 1)торкається соціальної справедливості в суспільстві,якої фактично досягти неможливо2) організація системи розподілу залежить від реалізації інтересів усіх громадян та задоволення інтересів соціального прошарку,що здійснює управління державою,в тому числі управління розподілом національного доходу3) відсутність інструменту,що дозволяє вимірювати величину внеску кожного примноження національного доходу,щоб створити справедливу систему розподілу.Моделі розподілу національного доходу: 1)Функціонально-факторний розподіл означає розподіл національного доходу залежно від ролі кожного фактора у створенні продукту (праці, землі, капіталу та підприємництва). На характер розподілу факторів виробництва впливають три групи чинників: закони, що регулюють розвиток продуктивних сил; економічні закони функціонування ринку; економічна роль держави. 2) індивідуальний розподіл-показує джерела особистих доходів:чиста зарплата,доходи від індивідуальної трудової діяльності, проценти, девіденти,орендна плата,трансферти,різного роду допомоги,поточне страхування,відшкодування збитків.

51. Диференціація доходів населення. Проблема бідних і багатих

Доходи населення в основному формуються за рахунок надання послуг робочої сили,,індивідуальної діяльності,власності, трансфертів,граничною нижньою межею величини є прожитковий мінімум.Прожитковий мінімум- вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Розраховується на душу населення в залежності від статі та віку.Життєво необхідний рівень споживання включає витрати на харчування, найнеобхідніші предмети санітарії і гігієни,комунальні послуги.На основі прожиткового мінімуму встановлюється мінімальна з/п,яка в ідеалі повинна відновлювати сили.Рівень життя населення,що знаходиться нижче прожиткового мінімуму ставить їх за межу можливості забезпечення нормальних умов існування-межу бідності.Якщо індивідуальні доходи менше межі мінімуму,то наступає скорочення населення в країні.Бідність має внутрішні та зовнішні аспекти:1) у першому випадку визначається категорія бідних країн із середньо-низьким рівнем життя;2)у другому визначається категорія бідних сімей в окремих країнах.Критерієм визначення межі бідності служить структура споживання сімї.Це відображено в законі Енгеля:із збільшенням доходів сімї частина її витрат на продовольчі товари зменшується,а на соціальні,культурні, духовні запити збільшується.Чим менше бідних в країні,тим краще для суспільства:заможність людей встановлює відносини злагоди і партнерства,тому держава повинна здійснювати соціальну політику,суть якої полягає в частковому перерозподілі доходів на користь бідних. Ринкова економіка передбачає нерівність у розподілі грошового доходу,а значить і в розподілі національного доходу.Наслідком цього є поляризація майнового становища в суспільстві: збагачення одних і поглиблення бідності серед інших.