Тема 1.5 Оцінка діяльності центрів відповідальності

План

1.5.1 Оцінка діяльності центрів відповідальності

1.5.2 Методи розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів

між виробничими підрозділами

1.5.3 Трансфертне ціноутворення

1.5.1 Оцінка діяльності центрів відповідальності

Оцінка діяльності ЦВ – складова управлінського обліку. Управлінський контроль – це процес, за допомогою якого менеджери впливають на працівників організації для ділового і ефективного виконання стратегії організації.

Розробка показників та оцінка діяльності окремих підрозділів і їх керівників є центральною проблемою управлінського контролю. Від її вирішення залежить ефективність управління взагалі.

В основу системи управлінського контролю покладено бюджетний контроль. Але останній характеризує лише відхилення від бюджету, тобто фінансові показники, які є об’єктом управлінського обліку. А менеджера можуть цікавити ще й не фінансові показники, такі як плинність кадрів, якість продукції, інновації, використання робочого часу тощо.

Використання останніх дає змогу здійснити комплексну оцінку діяльності підрозділу та його керівника. З цією метою застосовують систему управлінського контролю за принципом «Табло», яка включає широкий спектр фінансових і не фінансових показників.

Діяльність ЦВ та його керівника може визначатися її результативністю і ефективністю.

Результативність – це показник того, як виконує свої завдання ЦВ, наскільки він досягає бажаних або запланованих результатів (за обсягом діяльності, часом, якістю продукції тощо).

Ефективність – це відношення результату діяльності до використання ресурсів (витрат),тобто досягнення максимуму продукції при мінімальних витратах, або мінімуму витрат на одиницю діяльності.

Виходячи з цього, діяльність ЦВ може бути: ефективною і результативною; результативною але неефективною; ефективною але не результативною; не результативною і неефективною.

При виборі показників для оцінки діяльності ЦВ бажано дотримуватися таких критеріїв: взаємозв’язок зі стратегічними цілями компанії; відображення основної діяльності керівника та підрозділу в цілому; зрозумілість для працівників, об’єктивність та відносна простота розрахунку; можливість використання для оцінки та заохочення працівників; послідовність та регулярність використання.

Вибір показників та методи оцінки діяльності залежать від типу ЦВ.

2. Методи розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між виробничими підрозділами

Визначення собівартості продукції підприємства вимагає точного обчислення всіх витрат, пов’язаних з її виробництвом. При цьому непрямі витрати, які виникають у підрозділах основного виробництва, з допомогою обґрунтованого методу розподілу можуть бути відразу віднесені на окремі вироби. Складніше враховувати у собівартості продукції підприємства витрати підрозділів допоміжного та обслуговуючого виробництв. Вагома частка їх продукції, робіт та послуг може спрямовуватися на задоволення виробничих потреб цих підрозділів. Віднесення тих витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів, які пов’язані з наданням взаємних послуг, на підрозділи основного виробництва здійснюється опосередковано, з виконанням операції перерозподілу цих витрат між відповідними підрозділами допоміжного та обслуговуючого виробництв.

Розподіл витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між відповідними іншими виробничими підрозділами здійснюється виходячи з обсягів наданих ними послуг з допомогою трьох основних методів:

1. метод прямого розподілу – витрати допоміжних та обслуговуючих підрозділів безпосередньо списуються на основні виробничі підрозділи;

2. метод взаємних послуг – витрати допоміжних та обслуговуючих підрозділів розподіляються до певного моменту поетапно між відповідними основними, допоміжними та обслуговуючими підрозділами, на останньому етапі розподілу залишки витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів відносять на основні виробничі підрозділи прямо;

3. метод системи рівнянь – по суті повторює попередній, але базується на іншому обчислювальному апараті, який пов’язаний з положенням математичної теорії рядів.

1.5.3 Трансфертне ціноутворення

До питань, які постають за децентралізації структури управління на підприємстві і практичної реалізації на ньому концепції ЦВ, належить й питання внутрішнього (трансфертного) ціноутворення. Внутрішньою (трансфертною) ціною є ціна, за якою продукція (роботи, послуги) одного ЦВ (підрозділу) підприємства передаються іншому. Внутрішні ціни використовуються як елемент економічного функціонування структурних підрозділів підприємства. Основна мета створення механізму внутрішніх розрахунків на підприємстві полягає в забезпеченні найбільш ефективного (прибуткового) функціонування виробничої системи підприємства.

У практиці внутрішньовиробничих відносин внутрішнє ціноутворення частіше здійснюється:

1. на основі ринкових цін;

2. на договірній основі;

3. на основі витрат виробництва.

Рівень трансфертних цін досить суттєво впливає на результати діяльності ЦВ.

Критеріями вибору методу трансфертного ціноутворення є: сприяння узгодженню загальної мети компанії; мотивація керівництва; сприяння автономії підрозділів в умовах децентралізації управління.

Загальною формулою для визначення трансфертної ціни є:

Трансфертна ціна = Дійсні витрати на одиницю продукції + Можливі витрати на одиницю продукції

Отже, трансфертна ціна повинна відшкодовувати витрати підрозділу на виробництво продукції та його втрати внаслідок відмови від реалізації продукції іншим підприємствам.

Базою для визначення трансфертних цін можуть бути: рівень витрат, ринкові або договірні ціни. Результати обстеження 239 великих компаній США, опубліковані у 1979 р., показали, що за основу трансфертних цін використовують переважно ринкові ціни 31% обстежених підприємств, договірні ціни – 22%, ціни на рівні повних витрат – 25%, на рівні повних витрат плюс прибуток – 17%, на базі змінних витрат – 5%.

Контрольні питання

1. Поняття: результативність,ефективність.

2. Критерії вибору показників для оцінки діяльності ЦВ.

3. Які існують методи розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих виробництв між підрозділами основного виробництва.

4. Для чого використовується внутрішня (трансфертна) ціна

5. Методи внутрішнього ціноутворення