21.3Правове положення приватних підприємств.

відповідно до ст. 113 ГК приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осі

б без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання -юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.

Відповідно до ч. 2 ст. 113 ГК порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом (загальні положення

щодо підприємств - статті 62-72 ГК) та іншими законами.

Приватні підприємства можуть бути двох типів - унітарного та корпоративного. За підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будь-якому з основних правових титулів - праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління.

Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним закріплюється на праві спільної часткової приватної с • Різновидом приватного підприємства є фермерське rocrto-дарство,

21.4.Правове регулювання господарських відносин у галузях торгівлі та побутового обслуговування.

ч. 2 ст. 258 ГК правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався та об’єктивно існуючих галузей народного господарства., правове регулювання господарських відносин має враховувати як умову, що визначає його особливості, економічну форму результату господарської діяльності. Залежно від цільового використання продукти господарської діяльності призначаються для сфери виробництва і функціонують у нових актах виробництва або для сфери особистого споживання, коли продукт виробництва вибуває з виробничого процесу. Відтак, розрізняються продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання.1

Продукти виробництва за своїми властивостями, залежно від цивільного призначення можуть використовуватися як у виробництві так і для особистого споживання. Правове регулювання господарської діяльності, пов’язаної з реалізацією продукції виробничо-технічного призначення, яка називається господарсько-торгівельною передбачена ГК і законодавством України. Так, згідно ст. 263 ГК господарсько-торгівельною є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Вона може здійснюватися суб’єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торгівельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Завдання щодо державного регулювання такої діяльності полягають у наступному: розробка, прийняття, контроль за зак-м, що забезпечує правову основу і захист інтересів торговельних підприємств; реалізація державної політики щодо розвитку роздрібної та оптової торгівлі, а також торговельно-виробничої сфери на основі використання ринкових механізмів господарювання; послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю торговельних підприємств; створення умов для вільної добросовісної конкуренції на товарних ринках, вільного просування товарів на внутрішньому та міжнародних ринках; створення умов для накопичення торговельного капіталу і зростання інвестицій у галузі…

Окрім ГК, порядок заняття торговельної діяльності регулюється законами України від 12.05.1991 р. в редакції Закону від 01.12.2005 р. «Про захист прав споживачів». «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» від 24.02.1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.19997 р. №1442 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (з наступними змінами і доповненнями), від 24.03.2003 р. №369 Правила роздрібної торгівлі, прокату примірників аудіовізуальних творців, фонограми, відеограм, комп’ютерних програм, без даних, наказом Міністерства фінансів від 20.05.2004 р. №338 Про Порядок реалізації ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, наказами Міністерства економіки: від 19.04.2007 р. №103 «Про затвердження Правил продажу товарів на поза торгівельними або офісними приміщеннями (відома як дистанційна торгівля) від 19.04.2007 р. №104 Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, від 20.07.2000 р. №153, рекомендацій щодо організаціях продажу товарів за видами торгівельної діяльності.

Умови заняття торгівельної діяльності, основні вимоги до торговельно-виробничої мережі і торговельного обслуговування населення встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. №833 Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення (надалі – Порядок).

Торгівля в даному випадку розглядається як вид господарської діяльності, яка забезпечує перехід товарної маси із сфери виробництва до споживача. Оптова торгівля в даному випадку – це передбачає підприємствами товарів без будь-яких змін іншим підприємствам та організаціями для використання або наступного продажу як в Україні, так і на експорт. При цьому змінами не вважаються фасування, сортування, пакування, подрібнення партій, змішування дрібна доробка та інші складські операції. Мають на увазі основні, другорядні та допоміжні види такої діяльності.

Виробничо-торгівельна діяльність (громадське харчування) – це підгалузь торговельної діяльності, в якій виробляють продають продукти власного виробництва та закупці товари, як правило, призначені для споживання на місці, з організацією дозвілля або без нього. Вона розглядається як сукупність суб’єктів господарювання господарського харчування, які можуть мати організаційно-структурні одиниці.

Вимоги щодо роботи суб’єктів господарської діяльності усіх форм власності, що здійснюють діяльність та території України у сфері громадського харчування регламентуються Правилами роботи закладів підприємств громадського харчування, затвердженими наказом Мінекономіки від 24.07.2002 р. №219.

Згідно з цими Правилами, заклади (підприємства) громадського харчування поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс).

Суб'єкти господарювання повинні забезпечити: відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі і ресторанного господарства необхідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування – вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці; наявність на видному та доступному місці куточка покупця, в якому розміщується інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів; розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог; продаж товарів згідно з установленими правилами і нормами.

Суб’єкти господарської діяльності у сфері громадського харчування зобов’язані мати Правила роботи закладів (підприємств). Санітарні правила, санітарний журнал, особові медичні книжки, працівників, журнали реєстрації вступного інструктажу з охорони праці, книгу відгуків та пропозицій, а також журнал реєстрації перевірок.

Розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства. Разом з товаром споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий, документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару та/або надання послуги.

У закладі ресторанного господарства, в якому обслуговування здійснюють офіціанти, оплата проводиться безпосередньо офіціанту відповідно до рахунка, що виписується на бланку встановленої форми. Після розрахунку офіціант видає споживачеві розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція)