- •Екзаменаційний білет № 20
- •20.1Правове регулювання господарських відносин в аграрній сфері.
- •20.2Поняття та види установчих документів господарських товариств.
- •Правове регулювання комерційної концесії в Україні, поняття та ознаки.
- •20.4Роль держави в діяльності суб'єктів господарювання.
- •Поняття і правове становище об’єднань підприємств.
- •Майно у сфері господарювання як об’єкт господарських правовідносин.
- •21.1Основні елементи господарських правовідносин, їх особливості.
- •21.2Концесійна діяльність в Україні та юридична природа концесійного договору.
- •21.3Правове положення приватних підприємств.
- •21.4.Правове регулювання господарських відносин у галузях торгівлі та побутового обслуговування.
- •21.5.Види та організаційно-правові форми підприємств.
- •21.6.Вертикальне та горизонтальне регулювання господарських відносин.
- •Екзаменаційний білет № 22
- •22.1Поняття та класифікація господарської діяльності, критерії її класифікації.
- •22.2Особливості правового становища окремих видів підприємств.
- •22.3Підстави скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.
- •22.5Штрафні санкції у господарському праві: поняття та види.
- •22.6Правовий становище та особливості господарського товариства з одним учасником.
- •Екзаменаційний білет № 23
- •23.1Стадії укладання господарського договору.
- •23.2Поняття та ознаки господарського договору.
- •23.3Оперативно-господарські санкції: поняття та види.
- •23.4Укладення мирової угоди в процедурі банкрутства: порядок та правові наслідки.
- •23.6Поняття організаційно-правової форми підприємництва за законодавством України.
- •Екзаменаційний білет № 24
- •24.1Монопольне становище на ринку та зловживання ним.
- •24.2Правове регулювання господарських відносин у галузі зв’язку.
- •24.3Основні права та обов'язки суб'єкта господарювання, їх коротка характеристика.
- •24.4Способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарських відносин.
- •24.5Адміністративно-господарські санкції: поняття та види.
- •Екзаменаційний білет № 25
- •25.1Поняття, система та основні характеристики господарського законодавства.
- •25.2Правовий статус майна фізичної особи-підприємця, що використовується ним для підприємницької діяльності.
- •25.3Зміст та особливості підрядних контрактів у будівельній діяльності.
- •25.6Способи та порядок припинення господарського договору. Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань
- •2.Санація підприємства як судова процедура справи про банкрутство.
- •3.Порівняння правового становища повного та товариства з додатковою відповідальністю.
- •5.Співвідношення понять “неплатоспроможність”, “неспроможність” та “банкрутство”.
- •1.Порівняльна правова характеристика правового становища товариства з обмеженою відповідальністю із товариством з додатковою відповідальністю.
- •2. Особливості правового режиму публічних форм власності.
- •3. Особливості забезпечення суб'єктів господарювання аграрної сфери засобами виробництва.
- •2.Правове регулювання орендних відносин.
- •4.Установчі документи суб’єкта господарювання
- •6 Правове регулювання господарських відносин в аграрній сфері.
- •Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які наділені господарською компетенцією в аграрній сфері та здійснюють тут організаційно-господарські повноваження.
- •1.Загальна характеристика засобів державного регулювання господарських відносин.
- •2.Правила встановлення ціни в господарському договорі.
- •3. Особливості комерційного посередництва як виду господарської діяльності.
- •4.Господарські правовідносини:поняття і види.
- •5. Поняття, права та обов’язки вкладників у командитному товаристві.
- •6. .Правове регулювання господарських відносин у харчовій промисловості.
- •1.Поняття та методи регулювання госп.Права
- •2Використання прав інтелектуальної власност у сфері господарювання
- •3.Ліцензування певних видів госп.Дяльності.
- •4.Похідні від права власності правові титули майна суб'єктів господарювання.
- •6. Особливості правового регулювання госп. Відносин у вугільній промисловості.
23.3Оперативно-господарські санкції: поняття та види.
cт 235.Оперативно-господарські санкції
1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
1. Оперативно-господарські санкції характеризуються суттєвими особливостями порівняно з іншими видами господарських санкцій, які застосовуються за невиконання або неналежне виконання господарських договорів: відшкодування збитків, стягнення майнових (штрафних) санкцій — неустойки (штрафу, пені). Застосування штрафних санкцій, як і відшкодування збитків, завжди тягне настання безпосередніх та несприятливих майнових наслідків для правопорушника. Оперативні ж заходи впливу мають організаційний характер і безпосередньо спрямовані на перетворення структури правовідношення (зміну послідовності виконання зобов'язання, припинення або зупинення виконання тощо), хоча в підсумку їх застосування негативно впливає на результати господарської діяльності порушника.
Безпосередня мета застосування оперативно-господарських санкцій полягає не у компенсації кредитору втрат майнового характеру, що сталися внаслідок порушення зобов'язання контрагентом, і навіть не у заходах організаційного характеру, а насамперед у запобіганні виникненню та/або у мінімізації втрат (збитків) кредитора шляхом припинення правопорушень з боку контрагента та їх превенції.
Сферою застосування оперативно-господарських санкцій, за змістом коментованої статті, є майново-господарські договірні відносини, хоча не виключено, що вони можуть застосовуватися і в організаційно-господарських відносинах, які складаються між учасниками господарських відносин на основі договору.
2.При застосуванні цієї норми слід мати на увазі викладені у ст. 193 ГК загальні положення про виконання господарських зобов'язань. Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Системне тлумачення цієїнорми (із правилами ч. 2 ст. 235, ст. 236 ГК, ст. 538 ЦК) дає підстави стверджувати таке
23.4Укладення мирової угоди в процедурі банкрутства: порядок та правові наслідки.
Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) -це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі за твердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів -комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника.
Мирова угода може бути укладена щодо вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону.
Дуже важливим для процедури мирової угоди є положення ч. 2 ст. 36 Закону, згідно з яким органи податкової служби та інші д
ержавні органи, які здійснюють контроль за справлянням податків і зборів, зобов'язані при укладенні мирової угоди погодитись на:
- списання податкового торгу (всієї заборгованості по сплаті податків і зборів), який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство;
- прощення (списання) частини заборгованості, що виникла протягом трьох останніх років перед поданням заяви про порушення справи про банкрутство, або на розстрочку (відстрочку) цієї заборгованості.
Зміст мирової угоди:
• обов'язкові положення: про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;
• факультативні положення: про виконання зобов'язань боржника третіми особами; про обмін вимог кредиторів на активи боржника бо його корпоративні права боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Мирова угода набирає чинності з дня
її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової угоди. Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і відповідно - припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
У разі незатвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладення мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону) така угода вважається неукладеною.
За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.
Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.
У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'я-їити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою годою.
23.5Корпоративні права як об’єкт господарських правовідносин.
Участь у господарській організації тягне виникнення в особи сукупності прав, які називаються корпоративними. Легальне визначення корпоративних прав міститься у Господарському кодексі України. Згідно з ч.І ст. 167 ГК корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Зміст корпоративних прав складає комплекс правомочностей управлінського та майнового характеру.
До управлінських правомочностей відносяться:
а) право приймати участь в управлінні справами товариства. Учасник господарського товариства може реалізувати це право безпосередньо — шляхом особистої участі у роботі загальних зборів, інших органів товариства, або опосередковано — за допомогою представників, обраних ним в органи управління товариства. У більшості випадків право учасника на управління господарським товариством має колективний характер — управлінські рішення можуть бути прийняті тільки разом з іншими учасниками. Рішення можуть прийматися від імені органу господарського товариства або безпосередньо від імені учасника;
б) право учасника господарського товариства на одержання інформації про діяльність товариства. Право на інформацію є одним з найважливіших прав учасників господарських товариств. Учасник не зможе реалізувати більшість своїх правомочностей без одержання достовірної і повної інформації про діяльність товариства. У Законі України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. встановлено, що за вимогою учасника товариство зобов'язано надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів та іншу інформацію;
в) право вийти у встановленому порядку з товариства. Це право може бути обмежено (для учасників акціонерного товариства, повного та командитного товариства) і необмеженим (для учасників товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю). Вихід з господарського товариства супроводжується виділенням частки учасника у майні товариства та виплатою належної йому на момент виходу частини прибутку.
До правомочностей майнового характеру відносяться:
а) право приймати участь у формуванні статутного фонду товариства. Учасник має право брати участь своїм майном у капіталі товариства не тільки на стадії заснування товариства, але й у подальшому, на підставі рішення про збільшення статутного фонду за рахунок внесення додаткових вкладів;
б) право розпоряджатися своїми корпоративними правами. Учасники товариства можуть розпоряджатися своїми акціями, частками у статутному капіталі або майні товариства у будь-який не заборонений законом спосіб. Так, можливий продаж, обмін, дарування, передача у порядку спадкоємства або правонаступництва, а також інше розпорядження цими правами з урахуванням обмежень, передбачених законом та установчими документами товариства;
в) право на виділення частки у майні у разі виходу учасника з товариства. У разі виходу учасника з товариства його частка у майні товариства повертається у грошовому виразі, а при згоді товариства вклад може бути повернений і в натуральній формі. Акціонери не володіють правом виходу з товариства з виділенням своєї частки, вони можуть лише продати акції або розпорядитися ними у інший спосіб;
г) право приймати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати її частку (дивіденди). Рішенням про порядок розподілу частини прибутку приймається вищим органом товариства. Учасники можуть відмовитися від розподілу між ними прибутку та прийняти рішення про спрямування його на збіль'шення статутного фонду або на інші господарські потреби;
д) право на одержання коштів і майна, що залишилися після розрахунків з усіма кредиторами при ліквідації товариства. Для реалізації цього права необхідно виконання низки умов: прийняття
рішення про ліквідацію товариства; дотримання встановленої законом процедури ліквідації: погашення товариством заборгованості перед усіма кредиторами; наявність після розрахунків грошових коштів або майна, які підлягають розподілу між учасниками. Порядок розподілу прибутку визначається Законом України “Про господарські товариства” та установчими документами.
У Господарському кодексі розмежовується володіння корпоративними правами та підприємництво. За загальним правилом, власник корпоративних прав не є суб'єктом підприємницької діяльності, якщо інше не передбачено договором або законом. Крім того, у ч. 2 ст. 167 ГК передбачена можливість встановлення Законом обмежень з володіння корпоративними правами та/або їх здійснення окремими особами.
Законом України “Про господарські товариства” встановлені обмеження певним особам у здійсненні корпоративних прав. Так, в акціонерному товаристві акціонер позбавлений права виходу з товариства для забезпечення неподільності його майнової бази. Акціонер може тільки продати свої акції іншій особі. Існують категорії учасників господарського товариства, які позбавлені права управління справами товариства. Згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”, в акціонерному товаристві власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено статутом. У командитному товаристві управління справами здійснюють тільки повні учасники, а вкладники позбавлені цього права.