21.1Основні елементи господарських правовідносин, їх особливості.

Елементами господарських, як і будь-яких інших правовідносин, є їх зміст (матеріальний та юридичний), суб’єкти та об’єкти.

Матеріальний зміст господарських відносин становить власне господарська діяльність у всій її різноманітності. Юридичний зміст господарських відносин — це права та обов’язки суб’єктів господарювання, які виникають у них у процесі здійснення зазначеної діяльності.

Різноманітний характер господарських відносин зумовлює існування досить широкого кола їх учасників. До учасників відносин у сфері господарювання належать суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання, або суб’єктами господарського права, є юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їх статутом господарську діяльність і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

Ознаками суб’єкта господарського права є наявність: 1) певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність; 2) юридично відокремленого та закріпленого за суб’єктом майна (основні фонди, обігові кошти тощо) через прийняття установчих документів, самостійний баланс, відкриття рахунків у банках; 3) господарської правосуб’єктності, тобто можливості набувати від свого імені майнових та особистих немайнових прав, виконувати зобов’язання, виступати в судових органах.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі прав: власності; господарського відання; оперативного управління; оперативно-господарського використання майна.

Основна класифікація суб’єктів господарського права може бути здійснена за змістом їх діяльності. За цим критерієм розрізняють такі види суб’єктів господарювання: а) господарські організації — підприємства та об’єднання підприємств, а також інші організації, передбачені Господарським кодексом України, що утворені для здійснення господарської діяльності та зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти господарювання; б) фінансові та посередницькі установи; в) органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері економіки; г) громадяни України та інші громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; ґ) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

21.2Концесійна діяльність в Україні та юридична природа концесійного договору.

Концесія — це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим ор¬ганом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господа¬рювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлу¬атацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'¬язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

2. Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти пра¬ва державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також ви¬ди підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом.

1. Одним із різновидів спеціального режиму господарювання є концесія.

Англійське слово «concession» у буквальному перекладі означає поступку права власності або правокористуваня власністю.

У законодавстві України перша згадка про інститут концесії мала місце у Законі «Про ре¬жим іноземного інвестування», стаття 22 якого передбачала надання іноземним інвесторам права на розробку та освоєння поновлюваних і непоновлюваних природних ресурсів на під¬ставі концесійного договору.

Пропоноване коментованою статтею визначення концесії дозволяє виділити такі основні моменти: по-перше, у концесію може передаватися виключно державне або комунальне майно і в тих сферах діяльності, які суворо визначені законодавством; по-друге, рішення про передачу об'єкта в концесію відповідно до статті 407 ГК приймається на засадах концесійно¬го конкурсу; по-третє, для здійснення концесії необхідно укласти концесійний договір, особ¬ливості укладення якого передбачені статтею 408 ГК та законодавством про концесії; по-четверте, концесія передбачає створення (будівництво) і/або управління об'єктом конце¬сії на засадах відповідних майнових вкладів і підприємницького ризику.

2. Закони України «Про концесії» [311 ] та «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» [312] визначають об'єкти права державної і комунальної власності, що можуть передаватися у концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозво¬ляється здійснювати на концесійній основі.

Характеристика концесії

1. Метою концесії є задоволення громадських потреб. Це означає, що в разі концесійної діяльності досягається соціальний ефект, розрахований на задоволення інтересів порівняно великої, наперед невизначеної кількості осіб. Наочно ілюструє цю ознаку закріплений у Законі України "Про концесії" перелік сфер господарської діяльності, в яких можливе застосування концесії.

Згідно зі ст. З цього Закону концесія можлива у таких сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами і об'єднаннями): - водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

- надання послуг міським громадським транспортом; - збирання та утилізація сміття;

- надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла; - будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; - будівництво та експлуатація шляхів сполучення; - будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів; - будівництво та експлуатація аеропортів; - надання послуг у сфері кабельного телебачення; - надання послуг зв'язку та інші (всього 20 позицій).

2. Сторонами концесійних відносин є концесієдавець і концесіонер.

Концесієдавцем є уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування. Переліком об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. № 2293, визначаються органи, уповноважені на укладання концесійного договору (потенційні концесієдавці). Згідно зі ст. 10 Закону України "Про концесії" істотними умовами договору концесії є:

- сторони договору;

- види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору;

- об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії);

- умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності;

- перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню;

- умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги);

- строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України;

- умови використання вітчизняних сировини, матеріалів;

- умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень;

- умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів;

- порядок використання амортизаційних відрахувань;

- відновлення об'єкта концесії та умови його повернення;

- відповідальність за виконання сторонами зобов'язань;

- страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію;

- порядок продовження і припинення дії договору;

- порядок вирішення спорів між сторонами.

За згодою сторін у концесійному договорі можуть бути передбачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними законами про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності (зокрема, Законом України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг").

Умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору, в тому числі у випадках, коли після його укладання законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера.

Концесійний договір повинен укладатися в письмовій формі. Він вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору, тобто є консенсуальним.

Передача об'єкта у концесію здійснюється у строки і на умовах, визначених у концесійному договорі. Майно, отримане у концесію, включається до балансу концесіонера - юридичної особи з зазначенням, що це майно отримане у концесію. Якщо концесієдавець у строки і на умовах, визначених у концесійному договорі, не передасть об'єкт концесії, концесіонер має право вимагати від концесієдавця передачі об'єкта концесії та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або вимагати розірвання концесійного договору і відшкодування збитків, завданих йому невиконанням концесійного договору.

7. Концесійні договори підлягають обов'язковій реєстрації в порядку, передбаченому ст. 14 Закону України "Про концесії" та Положенням про реєстр концесійних договорів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. № 72. З правової точки зору є цікавим питання про чинність незареєстрованого концесійного договору.

Як вже було сказано вище, концесійний договір набирає чинності з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Таким чином, договір набирає чинності незалежно від факту його реєстрації (або не-реєстрації) уповноваженими органами. Крім того, факт нереєстрації концесійного договору, як підстава для визнання його недійсним, цивільним законодавством (а саме воно застосовується при визначенні питання щодо дійсності/недійсності концесійного договору - ст. 15 Закону України "Про концесії") не передбачений. Отже незареєстрований концесійний договір залишається чинним і матиме юридичну силу.