2. Особливості правового режиму публічних форм власності.

3. Особливості забезпечення суб'єктів господарювання аграрної сфери засобами виробництва.

Забезпечення суб‘єктів господарювання аграрної сфери засобами виробництва здійснюється через систему прямих угод (контрактiв), через товарнi бiржi, посередницькi органiзацiї, а також в інших формах відповідно до законодавства. При цьому органи виконавчої влади не беруть безпосередньої участі у вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням с/г товаровиробників матеріально-технічними ресурсами, у тому числі засобами захисту рослин, мінеральними добривами та пально-мастильними матеріалами, а зазначені товаровиробники закуповують необхідні матеріально-технічні ресурси у суб'єктів господарювання, зокрема через біржовий ринок. Органам виконавчої влади заборонено також втручатися у процес визначення черговості розрахунків цих товаровиробників за отримані матеріально-технічні ресурси. “Про нові підходи до забезпечення с/г товаровиробників мат-тех. ресурсами”.)

У загальних обсягах державної закупівлі товарів (робіт, послуг) передбачаються обсяги поставок основних видів вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу, які закуповуються за рахунок коштів державного лізингового фонду та інших джерел, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Кошти державного лізингового фонду в повному обсязі використовуються виключно на закупівлю вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу.

Специфічною формою забезпечення товаровиробників та переробних підприємств необхідною технікою та обладнанням за рахунок коштів державного бюджету є фінансовий лізинг. Він здійснюється на підставі відповідних договорів, укладених між Національною акціонерною компанією “Украгролізинг”, лізингодавцями і лізингоодержувачами та за погодженням з Мінагрополітики. Порядок використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на фінансування державного лізингового фонду для технічного переоснащення агропромислового комплексу, затверджений КМУ.

4. Державні та комунальні унітарні підприємства.

Поняття державного унітарного підприємства

     1. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління

.       2. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.       3. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.       4. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".       5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.       6. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.       7. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.       8. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.  Комунальні унітарні підприємства       1. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.       2. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.       3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).       4. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.       Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

     5. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.  

     6. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.  

     7. Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.  

     8. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.  

     9. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

5. Використання природних ресурсів у сфері господарювання.

Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання  

     1. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.  

     2. Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що належать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим та належать до комунальної власності і можуть використовуватися у господарській діяльності.

     Стаття 150. Використання природних ресурсів на праві власності  

     1. Суб'єктам господарювання може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, у тому числі громадянам для ведення фермерського господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності.

     2. Порядок надання землі у власність визначається виключно законом з урахуванням необхідності визначення гарантій ефективного використання землі суб'єктами господарювання, запобігання її безгосподарному використанню та псуванню.       Стаття 151. Використання природних ресурсів на праві користування  

     1. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).       2. Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

6. Правова характеристика порушень у сфері законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та її види передбачена розділом VІІІ Закону «Про захист економічної конкуренції».За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилучення майна; відшкодування шкоди.

Згідно з ст. 50 Закону порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є:

1. антиконкурентні узгоджені дії;

2. зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3. антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4. невиконання рішення, попереднього рішення органів АМК або їх виконання не в повному обсязі;

5. здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст.10 цього Закону;

6. делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із ст. 16 цього Закону;

7. вчинення дій, заборонених згідно із ст.17 цього Закону;

8. обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із ч. 2 ст. 18, статями 19 і 20 цього Закону;

9. обмежувальна діяльність, заборонена згідно із ч. ст. 18 цього Закону;

10. недотримання умов, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 22 цього Закону;

11. порушення положень погоджених з органами АМК установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12. концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

13. неподання інформації АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

28

Підстави виникнення та припинення господарських зобов’язань.

Господарським визнається зобов'язання( відповідно до ГКУ), що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати:

• безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

• з акту управління господарською діяльністю;

• з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

• внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

• у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.