Теорії зростання державних видатків
Закон Вагнера про зростання активності держави ґрунтується на дослідженні процесів індустріалізації та урбанізації: густота населення в містах загострюватиме соціальні колізії, що змусить уряд втрутитися, а це викличе збільшення урядових витрат.
Гіпотеза Пікока і Вайзмена про ефект зміщення ґрунтується на дослідженні рівня податків у Великій Британії до та після Першої та Другої світових воєн: великомасштабні кризи посилюють терпимість громадськості до вищих норм оподаткування – рівні оподаткування не повертаються до своїх довоєнних рівнів – урядові видатки обмежуються максимальним податковим тягарем, який спроможне нести населення.
Теорія Віленського про державу добробуту: поки триває економічне зростання, уряд перебуватиме під зростаючим політичним тиском вимог вирівняти розподіл багатства та послуг – культурна ідеологія проголошує, що держава мусить надати всім рівень послуг, що відповідав би тому рівневі, який одержують багаті члени суспільства – цей рівень у міру економічного зростання сягає високої позначки, і виникає “держава добробуту”.
Теорія Пельцмана про рівність багатства й доходу: нерівність багатства в різні періоди підтримується тими, хто володіє цим багатством і має політичний вплив для підтримки нерівності – багата еліта контролює політику та багатство в суспільстві – багаті не домагатимуться збільшення видатків уряду – не відбуватиметься зростання видатків.
Фіскальна ілюзія: іноді розмір платні зберігається в таємниці й платник податків має уявлення тільки про “чисту” платню, часто не усвідомлюючи всіх відрахувань, – уряд, стикаючись з необхідністю збільшити витрати, пропонує платникам податків ще більш замаскований податковий тягар, а платники керуються ілюзією, що ситуація не змінилася.
Теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен, Деніс Мюллер): політики діють з метою здобуття голосів так само, як бізнесмени – з метою залучення покупців, а діяльність і тих, і інших спрямована на завоювання довір’я та прихильності до їхнього товару – уряд експлуатує громадян заради власної вигоди та максимізації корисності, він підтримує свою власну діяльність за рахунок платників податків.
Теорія бюрократизму (Вільяма Нісканена, Сейвас): бюрократія винна у зростанні державних видатків – мотивація бюрократії полягає у зміцненні її влади та престижу – вона має додаткову перевагу: в наданні більшості суспільних послуг вона перебуває в монопольному становищі.
Гіпотеза Кауфмана: посилення контролю держави над економікою після перетину певної межі викликає на практиці послаблення управління економічною діяльністю.
Тема для обговорення №2
Особливості податкових систем світу
Сучасні податкові системи країн світу базуються на принципах економіки пропозиції.
Економіка пропозиції – сучасна наукова економічна школа, що передбачає боротьбу з кризовими явищами шляхом зменшення максимальних податкових ставок. Головний принцип економіки пропозиції: або високі податки та велика кількість податкових пільг, або невеликі податки та відсутність податкових пільг. Податки повинні бути стимулом розвитку національної економіки. Підвищення ставок податків більше певного рівня сприяє скороченню податкових надходжень бюджету за рахунок підриву податкової бази платника, позбавлення його стимулу до виробничої діяльності.
Крива Лаффера – діаграма, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні і показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму (Рис. 7). «Крива» названа іменем американського економіста 80-х років Артура Лаффера. За часів президента Рональда Рейгана ця діаграма допомогла суттєво послабити податковий прес у США, і, таким чином, економічними стимулами піднести промислове виробництво.
Основна ідея полягає в тому, що із зростанням податкової ставки від 0 до 100%, податкові надходження поступово зростають до свого максимального рівня Y, а потім знову зменшуються до нуля. На погляд Лаффера, податкові надходження до бюджету знижуються після точки Y, адже більш високі податкові ставки стримують економічну активність, гальмують науково-технічний прогрес, а доходи в бюджет скорочуються. Необхідно знайти такий рівень податкової ставки, за якої бюджет буде найбільшим. Світовий досвід свідчить, що найбільший ефект дає податкова ставка на рівні 30-35%.
Рис. 7 Крива Лаффера
• Лабораторна робота №2