19. Інвестиції та їх визначники. Чисті і валові інвестиції. Крива інвестиційного попиту

Інвестиції - це довгострокові вкладання в капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Інвестиційні видатки включають такі компоненти: 1) придбання машин, обладнання і верстатів підприємцем; 2) будівництво; 3) зміна запасів.

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції - це вартість усіх машин, фабрик, будинків, споруджених протягом року, в тому числі тих, які просто замішують старі капітальні блага, що зносилися. Чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація, їх призначення розширення виробництва.

Капітал вигідно інвестувати тільки в тому разі, якщо ставка позичкового процента буде нижча за норму прибутку. При зниженні ставки відсотка норма отриманого прибутку підвищується, оскільки знижується ціна капіталу.

Фактори, що впливають на інвестиції: очікувана норма чистого прибутку, яку підприємці розраховують отримати від інвестицій, реальна ставка відсотка, витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування обладнання; податки, що сплачують підприємці; технологічні зміни; наявний основний капітал; очікування, пов'язані з прогнозами майбутнього продажу і майбутньої прибутковості продукції.

Інвестиції - найбільш динамічний чинник ВВП. Однак вони впливають на ВВП не пропорційно, а помножено, тобто мультиплікативно. Це означає, шо при зміні інвестицій на одну грошову одиницю ВВП змінюється більше, ніж на одиницю. Мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної схильності до заощаджень:

Мі = 1/ (1-с) = 1/ s.

24. Монетарна політика: знаряддя, механізм впливу та ефективність

Монетарна, або кредитно-грошова політика, - це регулювання пропозиції грошей у національній економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Монетарну політику проводить центральний банк країни. Об'єктом монетарної політики є пропозиція та попит на грошовому ринку. Є два види монетарної політики: стимулююча і стримувальна.

Стимулююча монетарна політика спрямовується на зменшення масштабів безробіття, а стримувальна - на приборкання інфляції.

Центральний банк змінює пропозицію грошей у національній економіці, використовуючи такі знаряддя: норму резервування (це відсоток депозитів, який комерційні банки повинні тримати в центральному банку у формі обов'язкових резервів); 2) облікову ставку (процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам); 3) операції на відкритому ринку, що стосуються купівлі й продажу центральним банком державних цінних паперів.

За стимулюючої політики центральний банк: 1) зменшує норму резервування; 2) знижує облікову ставку; 3) купує державні цінні папери, її ще називають політикою «дешевих грошей». Стримувальна політика центрального банку передбачає: 1) збільшення норми резервування; 2) підвищення облікової ставки; 3) продаж державних цінних паперів, її називають політикою «дорогих грошей».

Теоретичною базою монетарної політики є монетаристська теорія, в основі якої лежить кількісне рівняння:

M*V = P*Q