6.3. Параметри економічних задач та їх вплив на технології обробки даних

Задачі функціональних підсистем АІС з погляду їх машинної реалізації можна розділити на декілька груп. До першої групи належать задачі, розв'язувані регулярно, з визначеною циклічністю, без вимоги миттєвої реакції обчислювальної системи на запит. Ці задачі реалізуються в режимі пакетної обробки. Декілька таких задач об'єднуються в пакет, який вводиться в ЕОМ та обробляється. Сенс пакетування - домогтися найбільш ефективного завантаження пам'яті, пристроїв введення-виведення. Час рахування не має при цьому визначального значення. Задачі, які розв'язуються в режимі пакетної обробки, у свою чергу поділяються иа оптимізаційні та прямого рахування. Оптішізаційні задачі передбачають використання математичного апарату та пошук екстремальних значень величин. З технологічної точки зору їх реалізація пов'язана зі значним завантаженням центрального процесора: периферійні пристрої ЕОМ, використовуються, як правило, менш інтенсивно.

Задачі прямого рахування (друга група) пов'язані з виконанням нескладних арифметичних перетворень, багаторазовим групуванням і вибіркою даних. Великі обсяги вхідних даних потребують автоматизації процесів збирання та передавання інформації. Їх розв'язання у ЕОМ веде до завантаження переважно пристроїв введення-виведення. Час процесора використовується в малій мірі. При формуванні пакетів слід враховувати технологічні особливості задач, прагнучи до максимального завантаження технічних засобів. До складу другої групи Функціональних задач АІС входять задачі, які потребують швидкої реакції обчислювальної системи на запит. Такі задачі поділяються на два види: інформаційно-довідкові й оперативного рахування. Призначення інформацшм-довідковш задач - задовольняти потребу користувача в інформації, яка зберігається й ВД. Час відповіді ПЕОМ на запити не повинен перевищувати декілька секунд, інакше ефект діалогу виключається. На відміну від задач першої групи, склад і методи яких регламентовані, довідкові запити можуть носити заздалегідь невизначений характер. Такі задачі потребують складного програмного забезпечення для машинної реалізації, вміння користувача сформулювати на екран дисплея правильний запит до ПЕОМ. Характерною рисою задач оперативного рахування є те, що в процесі їх розв'язання не тільки одержуються необхідні дані з БД, як в інформаційно-довідкових задачах, а й здійснюються розрахунки із залученням оперативної інформації, яка поповнює й оновлює файли БД. В технологічному аспекті розв'язання таких задач потребує встановлення суворої системи допуску користувача до роботи з БД, контроль нової вхідної інформації.

Істотно впливає на параметри технологічного процесу структура алгоритмів розв'язання задач. Практика свідчить, що одні й ті ж показники можуть бути одержані на базі різної вхідної інформації і за допомогою різних алгоритмів, що призводить до неоднакових витрат машинного часу і неоднакового завантаження оперативної пам'яті ПЕОМ. Тому алгоритми розв'язання задач повинні задовольняти таким вимогам: бути орієнтованими яа достатню точність обчислення результатів; не мати зайвих кроків у схемі рахування; забезпечувати поділ на складові частини, що необхідно для застосування типових програм; забезпечувати якомога менші звертання до зовнішньої пам'яті ПЕОМ.

Процес розрахунку на ПЕОМ являє собою внутрімашинну технологію обробки інформації. При обробці інформації явно виділяються окремі етапи (кроки) розв'язання задач. Тому виникає проблема поділу алгоритмів розв'язання на ці елементарні кроки. Сукупність цих кроків утворює технологічний процес внутрімашинної обробки даних. Кожний крок характеризується певним набором функцій, виконуваних на ПЕОМ; вхідними файлами, які мають бути обробленими; вихідними /результатними/ файлами та машинограмами, в які записуються результати робіт кроку. Ці кроки називаються модулями. Для відображення внутрімашинної технології обробки інформації використовується блок-схема алгоритму в модульному виді, яка являє собою розчленування загального процесу розв'язання задач на окремі процедури перетворення інформації масивів.

У рамках кожного модуля слід чітко розрізняти вхідні та вихідні масиви, які в свою чергу поділяються на масиви оперативні (вхідні), нормативно-довідкові (вхідні), результуючі масиви для виведення (вихідні), проміжні (використовуються як вхідні для наступних модулів), зберіганні.

Ідентифікатори масивів на схемі повинні відповідати ідентифікаторам з їх описів у постановці.