3. Основні напрями правоохоронної діяльності та характер органів, які її здійснюють.

Напрями:

• конституційний контроль

• здійснення правосуддя

• організаційне забезпечення діяльності судів

• діяльність органів прокуратури

• діяльність з виявлення, запобігання та розслідування злочинів

• діяльність з захисту державної безпеки, державного кордону та охорони правопорядку

• надання правової допомоги

Правоохоронний орган – державний орган, основним предметом діяльності якого є законодавчо визначені функції або завдання з охорони права, відновлення порушеного права або організація виконання покарань, захист національної безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.

Перелік п органів дається у ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» 1993 р., ст..2.

Безпосередньо в статутних законах правоохоронні лише 4 органи: СБУ (ЗУ «Про СБУ»), Управління Державної охорони (ЗУ «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»), Військова служба правопорушень в Збройних Силах України (ЗУ «Про …..»), Державна прикордонна служба України (ЗУ «Про Державну прикордонну службу України»).

4. Проблеми визначення поняття «правоохоронний орган» в теорії та законодавстві.

На сьогодні відсутнє конституційне закріплення поняття та системи правоохоронних органів. У всіх попередніх конституціях термін «правоохоронні органи», навіть, не вживався. У чинній Конституції України дане поняття вживається лише раз, де спеціальне завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. У коментарі до цієї статті, підготовленому Інститутом законодавства Верховної Ради України, до правоохоронних органів автори відносять: СБУ, внутрішні війська МВС України, міліцію та деякі інші державні структури, статус яких нині визначається підзаконними актами. У інших розділах Конституції термін «правоохоронні органи» не застосовується. Наприклад, наводяться слова: «діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони». Хоча за посадами до складу Ради національної безпеки і оборони України входять керівники органів, які традиційно належать до правоохоронних (Голова СБУ, Міністр внутрішніх справ України). Або у Конституції однією з функцій прокуратури є нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Ускладнює проблему і відсутність законодавчого визначення поняття правоохоронного органу та ознак, за яких той чи інший новостворений підрозділ міг би належати до цієї категорії.

5. Судова та правозахисна діяльність: їх поняття та ознаки.

Поняття судової діяльності. Судова діяльність є різновидом юрисдикційної діяльності, якій притаманні універсальні ознаки як правоохорони, так і правозахисту. Суди самостійні та незалежні в своїй діяльності. Вони нікому не підзвітні й мають повноваження, якими їх наділено за відповідним законом, а акти суду, що набрали законної сили, мають силу закону у конкретній справі. Проте, на відміну від правоохоронної діяльності, судова діяльність має ширший предмет, а отже й інший механізм охоронного права, який включає захист права не тільки в публічних, але й у приватних справах. Основним завданням судової діяльності є здійснення правосуддя, що об'єднує кілька форм судочинства, а саме: конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне, господарське. Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів становить універсальний механізм із захисту й охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, розгляд спорів (справ) у судовому засіданні. Судовій діяльності притаманні єдині організаційно-конституційні засади. Наприклад, судді мають єдиний статус, вони діють у єдиному правовому просторі, однаково застосовують закон, який є частиною єдиної правової системи для всієї Української держави й суспільства.

Юрисдикційність судової діяльності полягає в сукупності правомочностей суб'єктів цієї діяльності з розгляду та розв'язання конституційних, адміністративних, кримінальних, цивільних і господарських справ. Відповідно до Конституції України (ст. 124) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Публічність судової діяльності - суть відкритості, політичної або партійної незаангажованості судів та суддів. Суд виступає і як державна установа, яка самостійно організовує розгляд судових справ, ініціює виконання судових рішень, має своє діловодство, а також аналізує судову статистику й узагальнює судову практику. Судді розглядають звернення громадян, пов'язані з покращенням або негараздами професійної судової діяльності. Судам надано матеріально-технічну базу, що забезпечує автономність і публічність роботи кожного судді, тобто потрібну кількість залів засідань, конвоювання підсудних, відповідну кількість секретарів судового засідання. Суди мають створити умови для численних відвідувачів тощо. Субординаційність судової діяльності є організаційною ознакою й полягає в тому, що суди утворюють єдину систему з трьох судових інстанцій - судів першої інстанції, судів апеляційної та касаційної інстанцій. Організацію судової діяльності реалізують і в різних діях, які безпосередньо не пов'язані з відправленням правосуддя. Це такі організаційні дії суду, які прямо стосуються процесуальної діяльності (виклик свідків, експертів, повідомлення інших учасників судового розгляду, вручення копій процесуальних документів, надсилання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо), та дії, що здійснюють у позапроцесуальній формі (стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, іншими правоохоронними органами, планування роботи суду, організація обліку й ведення систематизації та кодифікації законодавства, складання довідок і аналіз роботи тощо).

Правозахисна діяльність містить кілька складників. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їхніх прав і обов'язків. У Конституції України закріплено важливе "право знати право" (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян і юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру, є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів і громадських об'єднань, а також нотаріат. Діяльність адвокатури, яка не становить державну інституцію, є професійною діяльністю для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час розв'язання справ у судах та інших органах влади. У Конституції України правозахисну діяльність закріплено за адвокатурою. Аналізові діяльності правозахисних органів присвячено останній IV розділ підручника. Отже, Правозахисна діяльність полягає в наданні кожному громадянину правової допомоги, а також юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства в спірних питаннях із охорони права, зловживання правом, захисті фізичних осіб від обвинувачення та в державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами. Це одне з конституційних благ, фактор активної участі юридичних і фізичних осіб у правовому житті. Суб'єктами правозахисної діяльності є: - державні органи в особі органів юстиції, органів Міністерства праці та соціальної політики України, Уповноважений з прав людини, органи захисту прав споживачів; - підприємницькі структури (як приватні підприємці, так і юридичні особи), що надають різні юридичні послуги, наприклад, консультації та роз'яснення законодавства, складання юридичних документів, представництво громадян у юрисдикційних установах тощо; - громадські організації (наприклад, об'єднання із захисту прав споживачів, правозахисні організації тощо). Отже, держава надає якомога широкий вибір для захисту тих, хто його потребує.