3.2 Кіотський протокол
Набув чинності 16 лютого 2005 р. Кіотський протокол, на який давно очікували. Для України цей документ міг би відіграти дуже важливу роль у розвитку відновлюваної енергетики. В заяві прес-служби МЗС України наголошується: «Україна, яка брала активну участь в розробці Кіотського протоколу, ратифікували цей важливий документ 4 лютого 2004 року, підтвердивши цим послідовність своїх дій у вирішенні глобальних екологічних проблем і прихильність до ідей стабільного розвитку» [ЗЕ. - 2005.-№1.-С.6].
Коротка довідка: “У 1990 р. Україна займала шосте місце в світі за обсягами викидів парникових газів (ПГ) після США, Росії, Китаю, Німеччини та Японії. Загальні викиди парникових газів в Україні становили 880,5 млн. т СО2-еквіваленту. За період з 1990 по 1998 р. внаслідок економічних чинників викиди парникових газів становили 315,9 млн. т СО2-еквіваленту. Відповідно до існуючих прогнозів розвитку України, навіть за оптимістичним сценарієм викиди парникових газів в період до 2012 чи навіть до 2020 р. не перевищить рівень 1990 р.”
Україна має величезний потенціал щодо скорочення викидів парникових газів за рахунок модернізації промисловості та впровадження енергоефективних технологій. Кіотський протокол передбачає два механізми збуту наших дозволів на викиди.
1) Міжнародна торгівля викидами ПГ, або форвардний продаж частини національної квоти на викиди. Цей механізм повинен працювати через відповідний вуглецевий фонд та акумулювати стартовий капітал для “декарбонізації” національної економіки шляхом скорочення питомого енергоспоживання. Якщо гроші від продажу квот будуть використовуватися не на екологічні цілі та продовжуватиметься тенденція нарощування обсягів вуглецевоінтенсивних виробництв з метою збільшення експорту прибуткових, але екологічно брудних товарів та послуг, то Україна сама буде змушена незабаром купувати дозволи на викиди.
2) Проекти спільного впровадження. Такі проекти спрямовані на додаткове скорочення викидів на території України за допомогою іноземних коштів, що надаються за продаж одиниць скорочених викидів.
Отже Україні необхідно якомога швидше вирішити внутрішні бюрократичні питання реалізації механізмів Кіотського протоколу.
Кіотський протокол – це лише перший крок на шляху вирішення глобальної екологічної кризи, і на початку цього шляху Україна має великі шанси для вирішення багатьох своїх економічних і екологічних проблем. Але дедалі ринок ставатиме складнішим, і якщо тепер втратити час, на ринку завжди знайдеться хтось, хто зможе зайняти нашу нішу.
3.3 Вітроенергетика
Україна робить перші кроки у використанні ВНДЕ, але вже сьогодні вона займає ведуче місце серед країн СНД в розвитку вітроенергетики.
Ще в царській Росії нараховувалося біля 900 тис. вітряних млинів. До початку 60-х років в колишньому СРСР нараховувалося біля 20 тис. вітродвигунів (ВД), переважно водопід‘ємних.
Однак розвиток енергетики, створення єдиної державної енергосистеми і приєднання до неї на початку 60-х років сільських споживачів привело до забуття такої екологічно чистої галузі як вітроенергетика. Настав час переглянути відношення до вітроенергетики в Україні.
До останнього часу вітроагрегати застосовувалися у віддалених важкодоступних районах. Підвищення цін на нафтовому ринку спричинило поновлення інтересу промислово розвинених країн до розробки як великих вітроелектричних станцій (ВЕС), так і вітроенергетичних установок (ВЕУ) для місцевого енергопостачання (рис.3.3).
В Україні працює 5 потужних вітроелектростанцій (Донузлавська, Сакська, Тарханкутська в Криму, Ново азовська в Донецькій обл., Трускавецька), де установлено більше 600 ВЕУ USW56/100, виготовлених в Україні по американській ліцензії (потужністю по 100 кВт, вартістю по 50 тис дол.). Велика робота по використанню ВНДЕ ведеться в Криму.
Розглянемо класифікацію ВЕУ, основні розрахункові формули і фізичні основи використання потенційної енергії вітру і перспективи використання ВЕУ.