- •1. Предмет, об’єкт, закони і категорії соціології
- •2. Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку
- •3. Соціологія особистості, її об’єкт, предмет, функції і завдання
- •4. Поняття культури, основні її елементи. Предмет соціології культури
- •5. Суть економічної соціології, її теоретико-методологічні аспекти
- •6. Суспільство як цілісна система
- •7. Сутність понять «людина», «особистість», «індивідуальність», «індивід»
- •8. Субкультура. Функції культури
- •9. Економіка як соціальний інститут, його структура та функції
- •10. Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки
- •11. Соціальна структура та соціальна стратифікація суспільства
- •12. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві
- •13. Соціологічна інтерпретація релігії, її місце й роль у суспільстві
- •14. Взаємодія економічної та соціальної сфер, механізм регулювання
- •15. Соціологічна думка та соціологія в Україні
- •16. Соціальний статус та соціальна роль особистості
- •17. Соціологічна структура особистості
- •18. Релігія як соціальний інститут, рівні соціологічного аналізу. Структура релігійної організації
- •19. Релігійні організації.
- •20. Соціально-трудові відносини та процеси. Праця як соціальний базовий процес
- •21.Огюст Конт
- •22. Соціально-трудові відносини та процеси. Праця як соціальний базовий процес
- •23.Еволюціоністська соціологія г. Спенсера.
- •24.Соціальний розвиток: соціальна революція чи соціальна еволюція
- •25. Соціальна активність особистості
- •26.Релігія як компонент культурної системи
- •28.Предмет соціології політики
- •29. Сутність, предмет, об’єкт, функції соціології молоді
- •30. Історія конфліктології та основні фази теорії конфлікту
- •31. Політика як вираз соціальної взаємодії
- •32. Сутність, види та складові соціологічних досліджень
- •33. Структура і функції політики
- •34. Молодіжна проблематика у вітчизняній соціології
- •35. Динаміка соціальних конфліктів
- •36. Організація соціологічного дослідження
- •37. Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства
- •38. Сім’я як соціальний інститут. Функції сім’ї
- •40. Опитування як метод збору соціологічної інформації
- •42. Соціальне напруження в сімейних стосунках, шляхи подолання конфліктних ситуацій
- •43. Особистість і конфлікт
- •44. Аналіз документів і спостереження в соціології
- •48.Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї
- •49. Програма соціологічного дослідження: поняття, функції, призначення
- •50. Електоральні дослідження в соціології політики
12. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві
Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики.
Давньогрецька культурна традиція розробляла концепцію «людини розумної» (homo sapiens), яка утверджує думку про відмінність людини і тварини за ознакою розумності. Вона виявилася вельми плідною і стійкою; породила уявлення про всемогутність людського розуму і міцну раціоналістичну парадигму як у філософії, так і в соціології.
Принципово нове осмислення людини властиве християнству, яке, звільнивши її від влади Космосу і природи, поставило в залежність від Бога. Від цих часів людина богоподібна дістає певну самоцінність, незалежну від космогонічних сюжетів; зароджується ідеальне уявлення про неї як центральну та найвищу мету світобудови; всі явища світу сприймаються з точки зору досвіду і цінностей людини. Особистість трактується як божественне начало. Християнство вважає людину безумовною цінністю.
Натуралістичні, позитивістські, прагматичні вчення розглядають «людину діяльну» (homo faber), ігноруючи с'утнісну відмінність між людиною і твариною; людина вважаєтеся особливим різновидом тварини, що має більшу сукупність природних ознак. Усі психічні й духовні феномени, згідно з цією версією, укорінені у відчуттях, інстинктах. Ця концепція знайшла своє втілення у вченнях О. Конта і Г. Спенсера, пізніше — в сучасній соціобіології.
Четверта антропологічна версія рішуче заперечує прогресивність «людини розумної», «людини богоподібної» і «людини діяльної», визнаючи їх як істоту прагнучу. Розум вона розцінює як глухий кут еволюції, наслідок втрати «волі до життя».
13. Соціологічна інтерпретація релігії, її місце й роль у суспільстві
Предмет соціології релігії. Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все:
– соціальні умови, що породили релігію;
– місце та роль релігії у суспільстві;
– функції релігії у суспільстві;
– соціальні закономірності розвитку релігії;
– соціальну структуру та взаємодію її елементів;
– вплив релігії на інші сторони життя людей: їхні життєві позиції, сімейне життя і т. ін.
У соціології релігії виділяють такі рівні знання:
1) система фундаментальних положень, що розкривають суть релігії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо;
2) система знань, яка характеризується меншим ступенем узагальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться “структура релігії”, “функції релігії”, “рівні релігійної свідомості”, “культ”, “релігійна група”, “секта”, “церква” і т. ін.;
3) сукупність понять, що інтерпретуються, та емпіричних узагальнень: “релігійність”, “критерії релігійності”, “стан релігійності”, “відношення людей до релігії та атеїзму” і т. ін. Операціональна інтерпретація понять відіграє важливу роль у розробці методики соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою теоретичного аналізу.
Релігія як соціальне явище. Слово “релігія” перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне життя, дії людей — культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми й принципи організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою ґрунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія — це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов’язані зі ставленням її до Бога.
Роль, яку відіграє релігія в суспільстві, як раз і випливає з її об’єктивної сутності як зв’язку людини з Богом. Через цей зв’язок людина виступає не стільки як особистість, скільки як представник роду людського. Відчуваючи зв’язок із Богом, одночасно вона відчуває зв’язок, поєднання із людською громадою. Найінтимніше спілкування людини з Богом завжди не обмежується її індивідуальністю, а виводить цю індивідуальність у простір спільного існування.
Релігійна свідомість є найдавнішою серед інших видів людської свідомості, і людське суспільство — як усвідомлення людьми їх певної спільності — виникло саме на підставі спільної релігії, тоді як усі інші об’єднання (держава, господарство, культура) мають уже похідний, вторинний характер. Тому релігія є основою будь-якої соціальності.
Релігія постає як основа соціальності ще й тому, що саме вона створює такі первинні засади суспільності, як солідарність, свобода, служіння.
Солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до якогось цілого, єдиного “ми” породжується єдиним зв’язком між усіма людьми та Богом, в якому вони вперше почувають себе якоюсь родиною, общиною. Але в цій причетності не зникає людська особистість. Навпаки саме боголюдяність породжує людську свободу. Ця свобода, здатність до творчості є початком людського спілкування.
Види релігій, їх еволюція.
Племінні культи передували будь-яким іншим формам релігії, збереглись нині у відсталих народів і племен Африки, Азії, Америки. Національно-державні релігії з’являються з формуванням народностей і класового суспільства і відіграють важливу роль при створенні державної організації. Вони відрізняються національною обмеженістю. існували у стародавніх Єгипті, Греції, Римі, Персії. Серед сучасних релігій це іудаїзм, конфуціанство, індуїзм та деякі інші.
Світові релігії з’являються пізніше за інші, на грунті якихось національно-державних, відрізняючись від них космополітизмом, тобто не пов’язуються з окремою нацією, і прозелитизмом, тобто прагненням привернути якнайбільше шанувальників, тому, як правило, ведуть активну місіонерську діяльність.