37. Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства

Соціологія міжнародних відносин. Міжнародні відносини детально вивчалися наукою про політику, а також наукою про міжнародні відносини, і лише останнім часом вони стали предметом вивчення соціології. Дослідження соціологічних аспектів міжна­родних відносин викликають усе більший інтерес у сучасному світі і вимагають залучення багатьох наукових дисциплін — права і соціології, географії та кібернетики, історії й демографії та ін. Усі вони в сукупності являють собою науку про міжнародні відносини, в якій певне і досить важливе місце посідає соціологія.

Політичні процеси різного масштабу і спрямованості, а також різні фактори, які складають середовище міжнародних відносин, є цілісною системою. Міжнародні відносини і зовнішня політика складаються з дій, в основі яких лежить розрахунок, а також процесів, які регулюють взаємовідносини держав за межами їх націо­нальних кордонів. Завдання соціолога — детально дослідити складові елементи концепції планомірного управління, тобто тих, що мають відношення до планування і реалізації конкретних акцій на міжнародній арені. До таких елементів відносяться акції управління, особи, які реалізують зовнішню політику, цілі та об’єкти управ­ління, межі управління, взаємодія у процесі управління і наслідки управління. Важливими категоріями є такі, як національний інтерес, аналіз прийняття рішень з проблеми зовнішньої політики.

Таким чином, соціологія міжнародних відносин — це поєднання теорії соціології з певним типом емпіричних досліджень із використанням методики процедур, вироблених чи розвинених у галузі одержання та обробки інформації.

38. Сім’я як соціальний інститут. Функції сім’ї

Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук: демографії, соціальної психології, педагогіки, економіки, етнографії, істо­рії, права, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони розвитку та функціонування сім’ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу. В демографії, наприклад, особливо розвинутий напрям дослідження на­роджуваності, репродуктивних настанов; у соціальній психо­логії — дослідження сімейних конфліктів і динаміки розвит­ку сімейних груп; у педагогіці — вивчення виховної функції сім’ї.

соціологія сім’ї розглядає індивіда як члена сім’ї, як скла­дову цілого, досліджує особистість насамперед крізь приз­му соціокультурних внутрішньосімейних ролей, сімейної належності особистості. В соціології сім’ї особистість по­стає конкретно як чоловік або дружина, батько або мати, син або дочка.

Отже, соціологія сім’ї вивчає:

• типи соціальних стосунків, які характерні для сім’ї;

• чинники, що визначають чисельність і структуру сімей­ної спільноти;

• зв’язок сім’ї з іншими соціальними спільнотами і сфе­рами соціального життя;

• суспільні функції сім’ї та її особливості як соціального інституту, як психологічної групи;

• мотивацію шлюбів та розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, що сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних кон­фліктів;

• інтеграції та дезинтеграції сім’ї;

• історичні типи і форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку.

Розглядаючи сім’ю як соціальний інститут, вивчають:

• суспільну свідомість у сфері шлюбно-сімейних відно­син, узагальнені характеристики сімейної поведінки окре­мих груп населення за різних економічних та культурних умов, вплив суспільних потреб на характер відносин та спо­сіб життя сім’ї;

• причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім’ї за тих чи інших умов;

• соціальний механізм зміни сімейних норм та цінностей;

• ефективність реалізації інститутом сім’ї своїх основних функцій за різних ідеологічних, політичних, соціально-еконо­мічних та культурних умов;

• співвідношення зразкових сімейних норм і цінностей та реальної поведінки членів сім’ї і т.ін.

Під структурою сім’ї розуміють усю сукупність відносин між її членами, включаючи, крім відносин спорідненості, си­стему духовних, моральних відносин, у тому числі відносини влади, авторитету і т. ін.

Спосіб життя сім’ї — це сукупність тих видів життєдіяль­ності, які здійснюються спільно всіма або деякими з членів.

Напрями думок сім’ї (сімейна ідеологія) — сукупність цінностей, норм, настанов у сфері сімейного життя.

Успішність шлюбно-сімейних відносин. При аналізі сі­мейної діяльності та відносин є потреба в інтегральній харак­теристиці, яка відображає якість такої діяльності і відносин. По-перше, її запровадження дає змогу порівнювати якості шлюбно-сімейних відносин різних макро- та мікроумов у різ­них регіонах, а також у різні моменти часу; по-друге, вона виступає як нормативна модель управління шлюбно-сімей­ними відносинами.

Етапи життєвого циклу сім’ї — категорія, яка характери­зує динаміку змін, що виникають у сім’ї від її формування до розпаду.

39. Типи й види конфлікту

Вид конфлікту — варіант конфліктної взаємодії, виокремлений за певною ознакою.

Спосіб розв’язання конфліктів припускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі).

Насильницькі (антагоністичні) конфлікти являють собою способи розв’язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті.

Компромісні конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.

КЛАСИФІКАЦІЯ КОНФЛІКТІВ

2. Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу влад­них повноважень, форми боротьби за владу.

Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів.

Економічні конфлікти являють собою широкий спектр кон­фліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій

3. У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник — підлеглий, вища організація — підприємство, засновник — мале підприємство.

У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів: керівники одного рівня, фахівці — між собою, постачальники — споживачі.

4. Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту.

У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої боротьби.

5. Внутріособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Особливістю даного виду конфлік­ту є вибір між бажанням і можливостями, між необхідністю виконувати й дотриманням необхідних норм.

Конфлікти «плюс-плюс» припускають вибір одного з двох сприятливих варіантів. Конфлікти «плюс-мінус» — це конфлікти притягання й відштовхування, ухвалення рішення, коли кожний із варіантів може мати і позитивні, і негативні наслідки, а вибрати треба один,  з урахуванням розв’язання загального завдання.

Міжгрупові конфлікти — конфлікти між різними групами, підрозділами, у яких зачіпаються інтереси людей, об’єднаних на період конфлікту в єдині згуртовані спільноти.

Конфлікт когнітивний — конфлікт поглядів, точок зору, знань. У такому конфлікті метою кожного суб’єкта є переконати опонента, довести правильність своєї точки зору, своєї позиції.

Конфлікти інтересів можна представити як противагу кон­флікту когнітивному, що означає протиборство, засноване на зіт­кненні інтересів різних опонентів (груп, індивідів, організацій).