- •1. Предмет, об’єкт, закони і категорії соціології
- •2. Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку
- •3. Соціологія особистості, її об’єкт, предмет, функції і завдання
- •4. Поняття культури, основні її елементи. Предмет соціології культури
- •5. Суть економічної соціології, її теоретико-методологічні аспекти
- •6. Суспільство як цілісна система
- •7. Сутність понять «людина», «особистість», «індивідуальність», «індивід»
- •8. Субкультура. Функції культури
- •9. Економіка як соціальний інститут, його структура та функції
- •10. Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки
- •11. Соціальна структура та соціальна стратифікація суспільства
- •12. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві
- •13. Соціологічна інтерпретація релігії, її місце й роль у суспільстві
- •14. Взаємодія економічної та соціальної сфер, механізм регулювання
- •15. Соціологічна думка та соціологія в Україні
- •16. Соціальний статус та соціальна роль особистості
- •17. Соціологічна структура особистості
- •18. Релігія як соціальний інститут, рівні соціологічного аналізу. Структура релігійної організації
- •19. Релігійні організації.
- •20. Соціально-трудові відносини та процеси. Праця як соціальний базовий процес
- •21.Огюст Конт
- •22. Соціально-трудові відносини та процеси. Праця як соціальний базовий процес
- •23.Еволюціоністська соціологія г. Спенсера.
- •24.Соціальний розвиток: соціальна революція чи соціальна еволюція
- •25. Соціальна активність особистості
- •26.Релігія як компонент культурної системи
- •28.Предмет соціології політики
- •29. Сутність, предмет, об’єкт, функції соціології молоді
- •30. Історія конфліктології та основні фази теорії конфлікту
- •31. Політика як вираз соціальної взаємодії
- •32. Сутність, види та складові соціологічних досліджень
- •33. Структура і функції політики
- •34. Молодіжна проблематика у вітчизняній соціології
- •35. Динаміка соціальних конфліктів
- •36. Організація соціологічного дослідження
- •37. Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства
- •38. Сім’я як соціальний інститут. Функції сім’ї
- •40. Опитування як метод збору соціологічної інформації
- •42. Соціальне напруження в сімейних стосунках, шляхи подолання конфліктних ситуацій
- •43. Особистість і конфлікт
- •44. Аналіз документів і спостереження в соціології
- •48.Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї
- •49. Програма соціологічного дослідження: поняття, функції, призначення
- •50. Електоральні дослідження в соціології політики
30. Історія конфліктології та основні фази теорії конфлікту
Звернення до соціальних конфліктів у історії соціології зв’язано з такими впливовими іменами як М. Вебер, Ф. Тьоніс, Т. Веблен, Г. Зімель, Р. Парк, Е. Бьорджес, які вважали конфлікт соціальною формою боротьби за існування, змаганням за обмежені соціальні блага та пристосування. Власне кажучи, концепції соціальних конфліктів з’являються лише у 50-ті роки.
Американський соціолог Л. Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображує намагання і почуття соціальних груп чи індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і т.ін. Він вважає, що кожне суспільство містить деякі елементи напруження і потенційного конфлікту та розглядає його як важливий елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв’язків. Німецький соціолог Р. Дарендорф, який вніс помітний внесок у теорію соціальних конфліктів, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепції соціальної згоди Л. Козера. Дарендорф визначає соціальні конфлікти як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві співвідносинам панування та підкорення в їх соціальній ієрархії.
Сучасні соціологічні підходи ґрунтуються на тому, що повна відсутність конфлікту всередині соціальних систем — умова не тільки неможлива, але й небажана.
31. Політика як вираз соціальної взаємодії
Політика — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.
Специфіка соціології політики, на відміну від філософії, юриспруденції, політології та інших наук, що вивчають сферу політики, виявляється в дослідженні її із соціологічних засад (із залученням власного потенціалу та інструментарію — концепцій, теорій, методів). Її проблематика — це передусім відносини між політикою та суспільством; соціальними і політичними інститутами; соціальною і політичною поведінкою різних соціальних груп: представленість інтересів, потреб соціальних груп у політиці державної влади, їх ставлення до неї, яке виявляється у суспільній думці (судженнях, оцінках) та в залученні людей до діяльності суспільно-політичних організацій, процесів тощо. Відповідно соціологія політики досліджує виникнення політичного феномену всередині соціального контексту. Тобто якщо соціологія досліджує людину в соціальному середовищі, то соціологія політики аналізує політичне життя з точки зору людини як суб'єкта суспільства.
Будучи елементом (компонентом) соціальної групи, чи етнічної спільноти, особистість водночас є самостійним феноменом, який, залежно від конкретних обставин, «включається» в політичну діяльність, уособлює певний ступінь утілення політичної волі суспільства. Необхідність такого підходу зумовлена тим, що кожна людина в сучасному суспільстві є суб'єктом політичних відносин. Усунення людей від участі в політичному житті може мати серйозні негативні наслідки. Спроби ізолювати людей від політики ні до чого доброго не призводили. Політика давно вже стала долею більшості, і ця тенденція постійно посилюється. Усвідомлення та реалізація людьми політичних прав і свобод створили основу для їх участі в удосконаленні політичних відносин. Зріс вплив особистості завдяки її діяльності в політичних інститутах та організаціях.
На сучасному етапі розвитку людства політичне життя все більше характеризується активізацією масових суспільних рухів. Люди різної політичної орієнтації протестують проти мілітаризації, політики агресії та війни, расової та національної дискримінації, обмеження прав жінок, корупції, хижацького використання природних ресурсів і довкілля. Політичні лідери змушені зважати на позиції масових суспільних рухів, які нерідко висувають певні політичні вимоги (рух зелених).
Неабиякими є можливості впливу людей на різноманітні політичні процеси в умовах функціонування місцевого самоврядування. Саме на цьому рівні найефективнішими є узгодження інтересів, установок і настроїв людей та органів влади. Адже більшість із них байдужа до того, що відбувається на вершинах влади, виявляючи водночас неабиякий інтерес до того, що відбувається навколо них. Учені простежили закономірність: доки на місцевому рівні не утвердиться реальна участь людей у вирішенні актуальних питань життя, доти марними будуть їх намагання вплинути на це на високих рівнях влади.