1.1.Проан теорії періодизації іст Укр та історичну схему М. Грушевського Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації історії:

I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час;II - за соціально-економічними і політичними ознаками: первісне суспільство, капіталістичне суспільство, соціалістичне (радянське) суспільство і суспільство з перехідною економікою в період незалежності України; III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина і Гетьманська держава, боротьба за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно-демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава.

Історична схема Грушевського: Основні положення цієї схеми М. Грушевський виклав у статті «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства».  У цій статті М. Грушевський виступив із критикою рос схеми «русскої історії» і запропонував свою істор схему розв укр, рос і білор народів. Відкидає сам термін «русска історія», саме тому замість нього необхідно вживати поняття «історія сх слов’янства».Наголошує, що перш за все треба «попрощатися з фікцією, що «русска історія», підмінювана на кождім кроці великоруською. Найбільш раціональним вчений вважає «представлення іст кожної народности окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині». На думку вченого, твердження про те, що Московське князівство ХІІІ–ХІV ст. було спадкоємцем Київської держави, не має об’єктивної істор основи, т.я. Київська держава (культура) була утворенням українсько-руської народності, а Володимиро-Московська – великоруської. Отже, київський період перейшов у галицько-волинський, потім у литовсько-польський. Прилучення іст Київської держави до державної і культурної історії великоруського народу залишає без початку історію україно-руської народності. М. Гр. заперечує думку, що «іст Укр, «малорусского народу» починається з XIV–XV, а що перед тим – то історія «общерусская». Він вважає, що ця «общерусская история» «свідомо і несвідомо на кожнім кроці підмінюється поняттям іст державної і культ великоруського народу, і в результаті українсько-руська народність виходить на арену історії в XIV–XVI вв. якби щось нове, мов би її перед тим там не було або вона історичного життя не мала» Дослідник доводить цілісність та тяглість українського історичного процесу, безперервність і нерозривність української історії від її ранньої доби, через середньовіччя, аж до нового періоду історії України, показує, що «укр істор процес охоплював цілість діяння і життя укр народу на його території від найдавніших часів до доби Грушевського». У своїй схемі він вибудовує періодизацію укр істор процесу. Спочатку рання істор, або передісторія, потім період Київської держави, далі – Галицько-Волинський період ХІІ–ХІV ст., що переходить у Литовсько-Руський ХIV–XVI ст., потім прийнято говорити про Укр під Польщею, про козаччину, Укр і Москву та національне відродження ХІХ–ХХ ст..

2.2.Розкрийте зміст трипільської культури та її місце в іст Укр. Всесвітньовідома Трип культура ІУ-ІІІ тис. до н. е. (названа за місцем відкриття—біля с. Трипілля на Київщині)бу­ла поширена переважно на території Правобережної Укр.

Виявлено сотні поселень(окремі з них визнано протомістами),розко­пано будинки(серед них зустрічаються багатоповерхові), храми, кілька цвинтарів.

Головними галузями господарства трипільців були землеробство й скотарство. Поряд із ними інтенсивно розвивалося громадське ремесло(особливо металургія міді) й керамічне виробництво. Трипільська мальо­вана кераміка відзначається оригінальністю орнаментальних композицій: реалістичні зображення відсутні, зате багато округлих меандрів, солярних знаків, інших незбагненних символів. Деякі зі знаків можуть бути най­давнішим письмом.

Крім орнаментованого посуду різноманітних форм, вироблялися гли­няні статуетки (переважно жіночі), фігурки тварин, модельки жител, сто-лики-вівтарі, жертовники. Особливістю Трип культури була велика шана до жінки-матері. Як одяг носили вироби із шкіри та тканин (тканинна одежа на теренах України бере початок саме у трипільців).Одяг, головні убори та взуття оздоблювалися мідними, кам'яними, скляними прикрасами та амулетами. Вони мали як територіальні, етнографічні відмінності так і відрізнялися в часі. Ще одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика–різні за стилем і формою жіночі і чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що втілюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості і загального добробуту. Інший тип фігурок – більш реалістична жіноча фігура, вже з позначеними, але не до кінця доведеними ногами.Третій тип – фігура сидячої жінки. Призначені вони були для ритуальної мети: були пов'язані з культом жінки.

Землероби Трипільської культури створили оригінальну технологію пе­релогового землеробства, що дозволяла відтворювати природну родючість ґрунту. Лан засівали протягом кількох років, а потім залишали землю для «відпочинку». Через деякий час цикл повторювався. Після повного виснаження землі люди перебиралися на нові місця, де піднімали цілину. Для рихлення ґрунту застосовувалися рогові й дерев'яні рала. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, боби. Збирали врожай за допомогою крем'яних серпів. Для обмолоту колосків застосовували молотильні дошки. Зберіга­ли зерно у спец посудинах або ямах. Розмелювали за допомогою кам'яних зернотерок.

Тваринництво у трипільців мало придомний характер. Стадо складали ве­лика і дрібна рогата худоба, свині, коні. Худоба використовувалася як тягло­ва сила, джерело отримання м'ясних і молочних продуктів, вовни та шкіри.

До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентаря та начиння, обробка шкіри, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення грубого посуду з глини і дерева та ін.

Трипільська культура пройшла у своєму розвитку три етапи: ранній (4000-3600 рр. до н. е.), середній (3600-3100 рр. до н. е.), пізній (3100-2500 рр. до н. е.).

Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Ця культура зникла в кінці III тис. до н.е. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. Але елементи цієї культури, особливо землеробські традиції, культ жінки-матері збереглися в традиціях українського народу.

3.2. Проан первісні державні утворення на території Укр. Кіммерійці.Наприк епохи міді-бронзи райони Півн Причорномор'я від Карпат до гирла Дунаю та Кубані населяли кіммерійці, яких відносять до пізнього стану розвитку племен зрубної культури. Кіммерійці — це перший народ Сх Європи, власна назва якого збереглася в писемних істор джерелах. Вони займалися скотарством і землеробством, підтримували торгов зв'язки з Кавказом і Середземномор'ям, виготовляли і застосовували металеві знаряддя і зброю, зводили городища. Але з VIII ст. до н.е., очевидно під натиском кочових скіфів, ці городища зникали. Скіфи..На поч VII ст. до н.е. кочові скіфи з'явилися в укр степу. Політ влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів-кочівників. Войовничі скіфи мали велике, добре озброєне і дисципліноване кінне військо. Вони вели успішну війну з перським царем Дарієм. УIV ст. до н.е. скіфські племена об'єдналися і створили під проводом царя Арея примітивну державу Скіфію. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодих жінок. Поховальні кургани скіфських царів з численними золотими виробами і водночас убогі могили простих людей свідчать про суспільно-економічне розшарування серед «царських»скіфів. УIII ст. до н.е. в Південну Україну приходять з Волги й Уралу іранські племена сарматів, які підкорили і поглинули скіфів.Сформувавшись у заволзьких степах на рубежі III — II ст. до н.е., сарматські племена язиків, роксоланів, хорсів й аланів хвилями просувались на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори, згадуючи про них, підкреслювали їх агресивність і войовничість.

Нині з упевненістю можна стверджувати про взаємозв'язок трипільської культури, зрубної (кіммерійці), скіфів і населення України І тис. н.е. Античні міста-держави Північного Причорномор'я, починаючи з VII ст. до н.е., на північному узбережжі Чорного моря селяться греки, які походили переважно з Мілета. Вони заснували міста Тіру на Дністрі, Ольвію на Бузі, Херсонес біля Севастополя, Пантікапей на місці сучасної Керчі, перетворивши їх на центри торгівлі та ремесел. Це були типові рабовласницькі міста-держави, подібні до своєї метрополії, які збагачувались завдяки торгівлі рабами, хлібом, рибою.

4.3.Проан зовн та внутр фактори у розв давньоруської держави. Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боро­тьбі з спільними ворогами*. Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризу­валися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму.

5.3.Проан теорії походження Київської Русі в історіографії. Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на територ Сх Європи. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об'єднання. Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального сусп. Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Таким чином наявним було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу. Формування державності у сх слов'ян зумовлювалося низкою соц-економ і політ чинників. Крім внутр факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовн -постійна загроза з боку сусідніх кочових племен. Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності.

Серед учених існує декілька теорій походження Давньоруської держави. Норманська теорія заснована на легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, в якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - “ руотсі ”.

Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Укр - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами.

Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно з якою поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів.

Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського і означає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.

Теорія природно-історичного розвитку. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у сх слов'ян існували політ та соц-економ передумови для створення своєї держави: високий рівень розв виробничих відносин, існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі. Основними джерелами є літопис «Повість врем'яних літ», який розповідає про правління князя-слов'янина Кия».

Найбільш прийнятною є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький і хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави - Київської Русі.

Перші три концепції, хоч і мають під собою певну фактичну основу , але ігнорують повністю ту обставину, що державність — це результат тривалого соц-економ і політ розв. Тому чимало вчених схиляється до думки, що Київська Русь утворилася на власній основі внасл тривалого процесу первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян. Розв феодальних відносин, а також переростання органів племінного управління в державні органи сприяли перетворенню союзів племен у «княжіння» держ типу.

6.3. Розкрийте і проаналізуйте причини роздробленості давньоруських земель та розпаду України Руси Кін ХІ — серед ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політ роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. У період політ роздробленості на території Укр існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства.

Причини: 1.Великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.

На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній терит.

2. Етнічна неоднорідність населення.

Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.

3.Зростання великого землеволодіння.

У міру розв господарства і феод відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економ самостійності та політ відокремленості. Наприк ХІ — у ХІІ ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю. Спочатку це сприяло зміцненню центра влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись у власній вотчині, спирався на авторитет великого князя. Але цілком опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває її потяг до економ самостійності та політ відокремленості земель.

4.Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

Спочатку на Русі домінував принцип спадкоємності князівської влади від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком. Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприк ХІ ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати принцип від батьків до сина.

5.Змінилася ситуація в торгівлі.

Так, наприк ХІ ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Унасл цього Київ залишився поза основними торговельн шляхами. Такий стан речей зумовив певний занепад Києва як центру торгівлі. З’являються нові центри торгівлі й нові торговельні шляхи. Слід підкреслити, що зростаючі на торгівлі міста в цей час ставали джерелом фінансових доходів, опорою політ впливу місцевих князів.

6.Постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутр справи Русі.

7.3.Проан процес виникнення та існування Галицько-Волинського королівства як спадкоємця державних і соціокультурних традицій Київської Русі. У XІІ–XІІІ ст. на території Укр підносяться Галицьке і Волинське князівства. Обидва князівства були вдало розташовані, їх не діставали напади зі степу. Волинь і Галичина були густо населені. А їх міста стояли на важливих торгов шляхах на Зах. Крім того, Галичина мала великі поклади солі - товару, який був потрібний усій Русі.

Протягом 980-990 pp. київський князь Володимир відвоював у поляків Галичину і приєднав її до своїх володінь. На Волині він заснував місто Володимир, яке згодом стало її столицею.

Галичина і Волинь істотно розширилися.Через віддаленість Галичини від Києва Великому київському князю важко було втручатися в місцеві події.

З-поміж князівств першим від Києва відокремилося Галицьке. З 1097 р. тут княжили Ростиславичі. Після їх смерті син Володимирко (1124-1152 pp.) об’єднав у 1141 р. галицькі землі у князівство з центром у Галичі. Він розширив межі князівства, боровся проти Угорського королівства, успішно протистояв прагненню Великих князів київських підкорити собі Галичину. Син його Ярослав Осмомисл (1152-1187 pp.) розширив кордони Галичини. З допомогою польського князя Казимира влітку 1189 р. Володимир зміг повернутися в Галич, та його залежність від бояр ще більше посилилася.

У сер XII ст. швидко розв Волинське князівство. За часів правління Мстислава Ізяславича Волинська земля утв окреме князівство. Після смерті Мстислава князем у Волині став його син Роман (1170-1205 pp.). Між сусідніми Галичиною та Волинню розв жваві господарські зв’язки. Цей чинник, а також потреба спільної боротьби проти агресії з боку Польщі й Угорщини стали передумовами об’єднання цих земель в єдине князівство. У 1189 р. галицькі бояри запросили Романа княжити в Галичині, однак цьому перешкодили. Лише в 1199 р. після смерті галицького князя Роман зумів захопити Галич і об’єднати.

У внутр політиці Роман зосередив увагу на зміцненні князівської влади, тобто на ослабленні бояр. Князь Роман успішно здійснював і зовн політику. У 1203 р. князь Роман заволодів Києвом.

Незабаром після смерті князя Романа знову почалися чвари між князями, що врешті призвело до розпаду держави.

Данило і Василько об’єднали землі Волинського князівства і в результаті воєнних дій тільки у 1238 p., спираючись на городян і духівництво, заволоділи Галичем. Так була відновлена єдність Галицько-Волинського князівства. Данило і далі здійснював політику об’єднання укр земель. У 1240 р. він захопив Київ і посадив там свого воєводу Дмитра. Взявши собі Галичину, Данило віддав Василькові Волинь.Проте обидва князівства ще протягом певного часу існували як єдине ціле під орудою старшого брата Данила.

8.4. Проаналізуйте державний політичний, економічний, культурний і релігійний вплив Українських земель на Литву. Литва потрапила під великий культ вплив слов'янських підданих - литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі "Руської правди"'. Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Вел кн Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розв нац. особлив. У зв'язку з цим багато істориків називають Вел кн. Литовське литовсько-руським

Литовські правителі й собі казали укр князям: «Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо». Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр. Литовці, які переселилися на укр землі, швидко поріднились династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква. Староукр мова стала державною, збереглися правові традиції часів«Руської правди».Чимало Укра можновладців у Литовській державі зайняли високі держ посади й навіть увійшли до скл князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила укр культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська. Але, з іншого боку, в Київському князівстві збереглися традиції руської державності: київські князі литовського походження, спираючись на руську знать, наполегливо прагнули до утвердження автономії своїх володінь. Вони мали титул, карбували власну монету, вдавалися до самостійних зовнішньополіт акцій. Розширилася територ Київського князівства, зросли його авторитет і вплив в укр. землях.

Незагарбницький характер політики та відсутність кровопролитних дій на території Укр дали підстав багатьом історикам твердити, що Литовська держава – це продовження давньої укр державності. Було враження, що укра князі мали пріоритети. Литва не мала свого виробленого державного апарату. Центральна влада на Литві не мала органів управи областями. Будування фортець, їх укріплювання, об’єднування залогами, княже господарство й адміністрація, податкова організація, суд – усе це запозичилося на Русі.

Частина істориків уважає, що Литовсько-руська держава на початковому етапі відносин України з Литвою була федерацією, але коли литовський князь Вітовт посадив на місце удільних князів своїх намісників, відбувся відхід від широкої внутр автономії укр земель. На противагу цій думці, учені уважали політику Литви щодо Укр загарбницькою, у результаті якої остання втратила свою незалежність і перетворилася на литовську провінцію.

Держ влада в Литовсько-Руській державі сконцентрувалася у великого князя литовського й була необмеженою;

Великий князь був повним і єдиним розпорядником матеріальних ресурсів та війська;

Укр землі мали тільки обмежене самоврядування, яке поширювалося лише на господарські відносини, суд, релігію, але в жодному разі не на держ адміністрацію;

Починаючи з Ольгерда, відбувалося усунення удільних князів і їхня заміна родичами великого князя чи намісниками.

9.4.Проан процес інкорпорації русі Литвою. Розкрийте б-бу Литовського і Московського князівств за давньоруську спадщину На поч XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону за рахунок приєднання білор і частини руських земель. Інтенсивне зростання Литовської держави почалося за часів правління Гедиміна (1316—1341). За період його князювання до Литовської держави були приєднані білоруські землі. Після його смерті син Ольгерд (1345— 1377), який посів батьківський престол, рішуче проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям». Під керівництвом Ольгерда в 40—50-х р XIV ст. поч литовське входження в Укр. У 60-х р XIV ст. литовці заволоділи територіями всієї лівої половини Дністровського басейну, басейном Півд Бугу, прибережною частиною півд басейну Дніпра, а через деякий час всією Київщиною та Переяславщиною. Приєднавши Волинь до завойованих земель, Ольгерд об'єднав обл Зах та Сх Русі в одне політичне ціле. Вел кн Литовське, що мало в своєму складі всі білор та майже всі укр землі, стало найбільшим у Європі. Приєднання до Литви південноруських земель мало відносно мирний характер. Просування литовців на укр землі супроводжувалось як відвертим захопленням територій, так і встановленням взаємовигідних стосунків з пануючою верхівкою на цих землях, що добровільно визнавали литовську зверхність.  Захопивши південно-західні руські землі,Литва прагнула об'єднати під своєю владою "всю Русь", однак наштовхнулася на рішучий опір Московського князівства, яке також проводило політику "збирання руських земель". литовські феодали активізували свій наступ на Півн-Сх Русь. У 1368 і 1370 pp. війська литовського князя Ольгерда двічі підступали до стін Москви, але не змогли нею оволодіти. Народні маси, насамперед міське торгово-ремісниче населення Півн-Сх Русі рішуче виступили проти литовських феодалів та їхніх союзників. Це зрештою зумовило провал агресивних планів правлячих кіл Литовської держави щодо Північно-Східної Русі. Ольгерд став дотримуватися миру з Московським князівством. Ця литовсько-московська війна (1368—1372 pp.) стала початком тривалої боротьби між московським князівством і Литовською державою за давньоруську спадщину.

10.4.Проан процес становлення та розв Вел кн Литовського. Значення Кревської та Люблінської Унії для Укр земель Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Зах Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й укр землями, які входили до складу Вел кн Литовського. Найважливішим внутр чинником у цьому процесі була позиція укр шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для укр феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політ свободи.

Не можна було скидати з рахунків і зовн фактор. Війна Литви з Москвою призвела до втрати територій, і Вел кн Литовське гребувало значної військової та фінансової допомоги. Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні. Король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі — Підляшшя, Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про держ унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита. В ній мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядув, організації збройних сил і у правничій сфері. Укр землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу польських воєводств — Руського, Белзького, Волинського, Київського , Подільського, Брацлавського . Воєводства очолювалися призначеними польськими магнатами.Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику істор роль у долі Укр. Вона сприяла посиленню польської соц, нац, реліг, культ експансії. Але вона ж возз'єднала укр землі, забезпеч зростання культурно-освітнього руху. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств укр. населення в боротьбі за нац виживання. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., остаточно закріпачував селян. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.Основою економіки укр земель й надалі залишалося с/г, але поступово з'являються фільварки — феодальні господарства, які базувались на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов'язувалися з ринком. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла — млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.

Розвиваються міста. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права — виборного місцевого самоврядування, — з тим щоби вийти з-під влади феодала.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії Укр ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

11.4.Проан процес розв Укр земель у скл Речі посполитої (др полов XVI - сер XVII століть)Поразки у Лівонській війні з Росією підштовхнули уряд Литви до остаточного об'єднання з Польщею. На спільному сеймі представників обох держав у місті Любліні 1 липня 1569 р. було проголошено унію. За її умовами Вел кн Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину держ — Річ Посполиту.Після Люблінської унії до скл Польщі ввійшли воєводства: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. За Литовським князівством залишалося Брестське воєводство.Укр народові загрожувало повне нац знищення. Польські магнати і шляхта жорстоко визискували укрх селян. Польський закон дозволяв феодалам карати селянина навіть смертю. Укр міщан всіляко обмежували в правах. Люблінська унія зробила Укр відкритою для впливу Заходу. Прагнення укр вижити і продовжити подальший поступ зумовило піднесення реліг, нац, економ, збройної б-би.Литовські князі і польські королі вважали укр землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Права феодалів на володіння землями й поневолення та закріпачення селян узаконювали держ акти — Литовські статути 1529,1566,15., а також численні привілеї.За Литовським статутом 1588 р. було остаточно закріпачено укр селянство. За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувались.Поступово розбудовуються міста, які стають осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політ життя (Галич, Львів, Кам'янець-Подільський, Київ та ін.). У той же час міста втрачають укр характер. Основною масою їх мешканців стають поляки, євреї, німці. У містах були резиденції великокнязівських старост, будинки панів, військові залоги. Міста-фортеці іноді ставали центрами володінь магнатів. У XIV—XVII ст. магдебурзьке право одержали Львів, Кам'янець-Подільський, Кременець, Луцьк, Чернігів та ін.Соц-економ та сусп-політ розв Укр у другій пол XVI ст. та посилення гніту формують нац свідомість укр народу, ведуть до його нацо пробудження. Визначну роль у політ і культ житті відігравали братства (особливо після Берестейської унії) — гром спілки православного укр населення: міщан, духовенства, шляхти, козаків. Вони протистояли наступу католицтва й уніатства, нац утискам.В Укр перше братство разом із школою і друкарнею з'явилося у Львові (1586 p.). Воно збудувало церкву, заснувало першу укр гімназію.У 1596 р. в Бресті (Бересті) було скликано з'їзд прихильників унії і проголошено союз із католицькою церквою. Польський уряд оголосив унію обов'язковою для всіх православних Речі Посполитої. Своїм главою уніати визнали римського папу, але зберегли в уніатській церкві слов'янську мову та обряди православної церкви. Духовенство отримувало від литовських князів та польських королів грамоти на володіння землями і селянами. Інша частина православного духовенства зібрала свій собор, на якому засудила унію.Польські магнати шляхом релігійної експансії прагнули ще тісніше приєднати Україну до Польщі, полонізувати її населення.

12.5.Проан причини виникнення та розв козацтва. Місце і роль Запорізької Січі як центру консолідації Укр нац сил.Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях — Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво.

Причини: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).

Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.

У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ.

З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави.

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500— 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців — кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне — з 8— 10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність.

Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.

Поступово формується козацька адміністрація — військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система.

Отож є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Важливим об'єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя.

Існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією.

Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою етап поступового формування української етнічної держави.

13.5Проан період гетьманщини ХVІІІ та процес остаточної ліквідації Укр Держави у др пол XVIII Після Переяславської ради й укладання «Березневих статей» 1654 р. між Укр і Рос московський уряд розпочав систематичне обмеження прав і привілеїв Гетьманщини, звівши її до стану автономії, повноваження якої постійно звужувалися(заборона в 1669 р. відносин з іноземн державами;збір в 1666- 1668р. податків на Гетьманщині російс чиновниками і відправка грошей до Москви; з початку XVIII с. - фактичне призначення гетьмана царем та ін.).

У 1663 р. Гетьманщина поділилася на Лівобережну (під контролем Росії) та Правобережну (під контролем Речі Посполитої).Цей поділ був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667 p. і «Вічним миром» 1686 р. Проводячи політ, спрямовану на ліквідацію Гетьманщини, царський уряд намагався дедалі обмежити її автономію.

У 1722 було створено першу Малорос колегію (1722-1727 рр.), що мапа право контролювати дії гетьмана й уряду Гетьманщини. Упродовж 1734-1750 pp. Гетьманство було скасовано тимчасово, а указом Катерини II 10 листопада 1764р.-остаточно. Гетьманщиною стала управляти друга Малоросійська колегія (1764 p.), яку очолював П. Румянцев.

У 1781 р. в ході здійснення адміністр реформи на території Гетьманської Укр запроваджувалось Малоросійське генерал-губернаторство у складі 3 намісництв - Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського. За територією й організацією вони від 30 губерній Російської імперії відрізнялися лише назвою. Одночасно укр адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської системи. Малоросійська колегія, генер суд і полкові та сотенні правління втрачали чинність.

У 1783 р. замість козацьких полків утворили 10 регулярних кавалерійських полків, до яких на шестирічний термін набирали не лише козаків, а й селян. Укр втратила власні збройні сили, одну із головних ознак держави, і була зведена до стану звичайної окраїни Рос імперії. Козаків з ліквідацією укр війська перетворили на звичайних землеробів, частково перевели в категорію держ селян. Селян Лівобережної та Слобідської Укр позбавили права залишати свої господарства, тобто зробили кріпаками.Водночас, щоб забезпечити прихильність старшини, Катерина II у 1785 р. прирівняла її у правах до рос дворянства.

14.5Проан місце і роль укр козацької держави у геополітичних інтересах сусідніх держав у другій половині XVII с. У чому полягали причини зміст та наслідки великої Руїни 17 жов 1676 р. в м.Журавно (сучасна Львівщина) між урядами Османської імперії та Речі Посполитої був підписаний мирний договір. Він став заключним актом польсько-турецької війни 1673-1676 pp. за право володіння укр землями Правобережжя. Журавненський договір розчленовував Козацьку республіку, що постала за часів Б.Хмельницького, між сильнішими сусідніми державами.

Територіальний спір між Польщею і Туреччиною завершився входженням більшої частини Правобер Укр до володінь султана. Про належність Правобер козацькому гетьману вже не згадувалося. Майже чверть віку Туреччина мала міжнародно-юридичне право на володіння півд землями Київщини та Поділля. Саме розподіл Правобер Укр в 1676 p. спричинив політ і економ занепад цих земель в ост чверті XVIIст. Журавненська угода визнавала втрату Правобережною Гетьманщиною міжнар правової суб'єктності як державного утворення.

Але конфліктна ситуація, яка склалася навколо Правобер Гетьманщини, не була цілковито вирішена. Про свої "права" на неї заявила Московська держава, яка звинуватила Польщу в порушенні Андрусівських домовленостей. Загострилися російсько-польські міждержавні відносини, а згодом розпочалася нова війна за Правоб Укр, але вже між Портою - з одного боку, та Московщиною і Лівобережною Гетьманщиною - з другого.

Весною 1678 p. між Туреччиною і Польщею був підписаний так званий Константинопольський трактат. Але пункт, який торкався "укр питання", змінювався. Тепер тільки Біла Церква і Паволоч повинні залишитись під Польщею". Обидві "високі сторони" також брали на себе зобов'язання призначати комісарів для розмежування кордонів між володіннями монархів.

Руїна – період історії Укр кінця 17 ст., що відзначився розпадом укр. державності і загальним занепадом, громадь війною.

Причинами Руїни були:− розкол серед старшини – правлячої верстви укр. сусп;

− посилення антагонізму між різними станами укр населення;− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;− б-ба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо

Характерні ознаки Руїни:− загострення соц конфліктів, ігнорування соц-екон інтересів не лише селян, а й простих козаків;− початок громадянської війни, що вела до розколу Ук;− зміцнення у свідомості політ еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї, повернення до ідеї автономізму; − жорстока б-ба за владу. Одночасно Укр мала декілько гетьманів ( 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни; Отже, в добу Руїни сталася трагедія розчленування укр земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Укр зникає як суб’єкт міжнар політики і стає розмінною монетою в політ грі її агресивних сусідів. Наслiдками Руїни стали лiквiдацiя держ iнституцiй у Правобер Укр, втрата великої кількості її населення, занепад господарського та культурного життя. Рештки самоуправлiння зберiгались лише на Лiвобережжi.

15.5.Проан причини і насл нац визв війни укр народу під керівництвом Б Хмельницького в сер XVII ст. Місце і роль Переяславської ради в іст Укр та її оцінки. Війна, яка розпочалася в сер XVII ст., мала на меті звільнення укр народу з-під панування Речі Посполитої.

Причини:Соц: До сер XVII ст. вкрай загострилася соц-екон ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. Це сприяло посиленню кріпосної залежності, т.я. прибутки польських та укр феодалів тепер прямо пов'язувалися з нещадною експлуатацією селян. Ще однією невдоволеною соц верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж стосується укр православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політ правами, ніж польська.Нац-політ: Відсутність власної державності, обмеження укр у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси. Релігійні: Політика нац і культ поневолення укр Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економ і соц інтересів.

Не можна скидати з рахунку і таку суто суб'єктивну причину війни, як особисту образу і бажання помститися за розорений польськими панами хутір та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького.

Об'єктивні умови для успішного початку національно-визвольної війни саме у середині XVII ст.:1. козацько-селянські повстання кін XVI — перш пол XVII ст. дали укра народові військовий досвід, піднесли його нац самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну. 2. існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Укр держави.3. на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу. В укр-польських переговорах, які передували початкові воєнних дій, Б. Хмельницький наполягав лише на автономії козаків—вимагав вивести польське військо, ліквідувати управління Речі Посполитої і дати козакам право на міжнародні стосунки. У відповідь коронний гетьман М. Потоцький вирішує розбити повстанців. Проте Б. Хмельницький випереджає поляків і під Жовтими Водами у травні 1648 р. завдає їм поразки. Не давши супротивникові отямитись, Б. Хмельницький готує засідку у районі Корсуня, де поляки також були розгромлені. Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.

Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну.

В грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася в якості спадкоємиці Київської Русі.

Влітку, зібравши величезне ополчення, королівський уряд розпочинає наступ на повстанців. В результ було підписано Зборівську мирну угоду.

Згідно з цією угодою Річ Посполита визнавала існування козацької України у кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Чисельність козацтва мала становити 40 тис.; селяни, які не потрапили до реєстру, поверталися до своїх панів. Захищалися права православної церкви. Однак польська шляхта могла знову повертатися на визволені від неї території.

Перед Б. Хмельницьким стояла дуже серйозна проблема — не допустити соціального вибуху, оскільки за Зборівською угодою передбачалося принципове збереження старої соціально-економічної системи. Але Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій і у лютому 1651 р. почала воєнні дії, напавши на м. Червоне на Поділлі. Основні сили поляків концентрувалися на Волині під м. Берестечком, де й сталася вирішальна битва у червні 1651 р. Перевага залишається на боці поляків, і Б.Хмельницький, був змушений у вересні 1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Автономія козацької держави обмежувалася тепер Київським воєводством, чисельність козаків скорочувалася до 20 тис., гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, а польські пани могли повернутися у свої маєтки.

Б. Хмельницький, який також не змирився з поразкою, накопичує сили, і у травні 1652 р. завдає удару полякам в урочищі Батіг на Поділлі. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків.

Цілком очевидно виникла проблема зовнішньополітичної переорієнтації, бо основний військово-політичний союзник — кримський хан — не міг сприяти реалізації ідеї державності України.

На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку».

8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р

Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінила політичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Поляки починають новий наступ на Поділля і Волинь, але українсько-російські війська змушують їх відступити.

Військова катастрофа підірвала здоров'я Б. Хмельницького, і 6 серпня 1657 р. він помер.

Основне його досягнення було, мабуть, в тому, що він зміг об'єднати різні верстви населення довкола великої справи національного визволення, сформулював наріжні принципи національної державної ідеї.

У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності. Але входження під протекторат Росії, з одного боку, сприяло національно-культурному і релігійному відродженню, а з іншого — зумовило спочатку обмеження, а згодом і повну ліквідацію автономії України.

16.6.Розкрийте процес утв єдиного національно-господарського комплексу (друга пол хіх – поч хх ст). Формування Укр нації.

У другій пол XIX ст. в умовах зародження укр політ нації з*являються ідеї здобуття культурно-національної автономії Укр. Виникає нац-визвольний рух, у якому беруть участь представники демократичних верств суспільства.

Соц-економ і національна дискримінація породжувала в укр відчуття несправедливості, розуміння нерівноправного порівняно з іншими народами імперії становища, була важливою, але не єдиною передумовою формування у селян нац свідомості. Також пробудженню свідомості і гідності селянських мас сприяли значною мірою суспільно-політичні рухи – народовський і радикальний та густа мережа укр культурно-освітніх господарських і молодіжних товариств та організацій. Передумовами формування національної свідомості селян й залучення їх до національно-визвольних змагань були:соціальний статус селян, їх важке соціально-економічне становище, наявність ідеологічних засад, в основі яких лежала ідея створення незалежної соборної держави України, з чим пов’язувалося остаточне вирішення аграрно-селянського питання, створення українських політичних партій (РУРП, УНДП, УСДП), які послідовно опрацьовували цю ідею, роз’яснювали, поширювали та агітували за неї селянство, діяльність товариств „Просвіта”, „Сокіл”, „Січ”тощо.

17.6.Проан становлення та розв Укр політ руху у скл Рос імперії та її основних течій (ХІХ ст) Перші укр нац партії виникли ще наприк XIX ст. Русько-Українська радикальна партія(1890 р. в Зах Україні). Програма партії будувалась на ідеях демократії, соціалізму і соборності укр земель. Укр автономя в скл Австро-Угорщини, а в перспективі ставили мету ств соціалістичної, незал Укр держави. В1899 р.з Радикальної партії заснували Укр соціал-демократ партію.

У Наддніпрянській Укр в 90-х роках виникають гуртки так званих "свідомих укр", які прагнули культурно-освітній рух перетворити на політ. 1892 р. - "Братство Тарасівців" : б-ба за самовизначення укр народу, відродження укр мови, культури, освіти.

Громади об'єдналися в 1897 р. у Загальну Укр організацію, яка намагалася спрямувати нац рух і надалі в культурно-освітньому напрямку. Але вже через три роки виникає перша партія в Наддніпрянській Україні-РУП.- Революційна українська партія – (1900 р. Харків Д Антоновичем, М. Русовим). Програмні вимоги - розроблені М.Міхновським у брошурі "Самостійна Україна",("одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ"), завдання - повернення укр прав, гарантованих російським царем у 1654 р. за Переяславською угодою. З 1903 р. перейшла на соціал-демократичні позиції.

УНП - Українська народна партія (1902 р. М.Міхновським): "10 заповідях", де лозунг "Україна для українців". УНП була єдиною партією в Наддніпрянській Україні, яка стояла на засадах держ самостійності Укр.

"Спілка" -Укр соціал-демократичний союз, вийшла у 1904 р. із РУП. Вони хотіли приєдналися у 1905 р. до рос меншовиків на правах автономної організації.

УДП - Укр демокр партія, (1904 р. С.Єфремовим,  Є.Чикаленком, Б.Грінченком)-ліберальна орієнтація. Мета: встановлення конституційного правління, здобуття нац прав Укр в межах Рос держави, автономія Укр з своїм крайовим сеймом, українізація адмін апарату, освіти, культури.

На поч XX ст. великої активності набув земський рух: масові культурно-просвітні заходи. (відкриття в Полтаві пам'ятника І.П.Котляревському). Це сприяло зростанню нац самосвідомості укр.

Відбувається піднесення робітничого та селянського руху.Особливо грізним був загальний політ страйк 1903 р., що охопив усі укр промислові центри. Посилюються студентські виступи з вимогами академічних свобод. Царський уряд був змушений іти на поступки. Студентам було дозволено створювати гуртки, каси, бібліотеки, скликати студентські збори.

В лист 1904 р. було дозволено скликати земський з'їзд, на якому і знову вимагали "народного представництва з законодавчими правами".12 гр 1904 р. було оголошено царський указ про поступове зрівняння  селян у правах з іншими станами, розширення прав земств, про введення держ страхування робітників. Одночасно обговорювалося питання про скасування обмежень щодо укр мови.