Введення

Група країн, що розвиваються сьогодні об'єднує більше 120 країн Азії, Африки, Латинської Америки і Океанії, де проживає понад 3 млрд. чол.

Для цієї групи країн зародження економіки має свою специфіку, що випливає з особливостей розвитку їх культури та економіки. І на першому плані стоїть проблема, успадкованої від колоніального минулого, соціально-економічної відсталості. В результаті розпаду колоніальної системи в світі з'явилося більше 120 нових держав, в яких зосереджено понад половини населення планети. Ці країни, хоч і отримали політичну незалежність, продовжують відчувати наслідки колоніального минулого, а в даний час і негативний вплив політики неоколоніалізму.

В цілому, після глобального розпаду історичної колоніальної системи, темпи економічного зростання країн помітно прискорилися і вперше за тривалий період їх існування в рамках світового господарства перевищили темпи економічного зростання розвинених країн.

Дані свідчать про те, що характер у системі «розвинені - країни, що розвиваються» постійно змінюється і по загальним показникам, швидше на користь других.

Соціально-економічна структура країн, що розвиваються Поняття країн, що розвиваються і їх місце в світі

Сучасні дослідники сходяться на думці про те, що серйозна трансформація світового господарства, що відбувається в даний час, сприяє створенню нових умов для країн, що розвиваються. Вплив нових умов, сформованих процесами глобалізації та інтеграції світового суспільства, оцінюється дослідниками двояко. Так, сучасний стан, з одного боку, сприяє розширенню перспектив співробітництва країн, що розвиваються зі світовими лідерами і дає можливість використання провідних досягнень суспільства, а з іншого боку, сприяє посиленню проблем адаптації до постійно мінливого світу. Однією з важливих рис світової глобалізації є посилення ступеня взаємозалежності світових країн, у тому числі і тих, що розвиваються.

В даний час класифікація країн за принципом організації системи господарювання виділяє наступні групи:

1. Країни розвиненого ринкового господарства, із зростанням ролі соціальної спрямованості в діяльності;

2. Країни, що розвиваються, де перевагою користуються нетоварні відносини;

3. Країни з перехідною економікою, в яких відбувається трансформація командно-адміністративної системи в ринкову.

У міжнародній економічній літературі широко використовується класифікація країн світу за рівнем економічного розвитку. Світовий банк розподіляє країни за річним обсягом ВВП на душу населення на наступні групи: країни з низьким доходом - до 770 дол, країни з доходом нижче середнього - 770 - 3050 дол, З. середнім доходом - 3050 - 9400 дол ., з високим доходом - більше 9400 дол. В даний час в самих високорозвинених країнах цей показник перевищує 30 000 дол США.

Практикою доведено, що соціально орієнтоване ринкове господарювання при всіх позитивних і негативних реаліях є прогресивною формою розвитку людства. Воно стає домінуючим у розвинених країнах, де поряд з товарно-грошовим ринковим механізмом, поширене державне регулювання економіки. Сьогодні в світі налічується понад 30 країн з більш-менш розвиненим соціально орієнтованим ринковим господарством. Серед них існує певна диференціація. Приблизно в 20 країнах панують соціально орієнтовані ринкові відносини більш високого рівня. У той же час країни, що розвиваються (їх налічується вище 130) здійснюють перехід до такого типу господарювання.

Країни, що розвиваються після Другої світової війни внаслідок розпаду колоніальної системи утворили особливу групу в ринковій підсистемі світового господарства.

Хоча вони і звільнилися від колоніальної залежності, проте більшість з них в даний час залишаються в статусі периферії світового господарства.

До країн, що розвиваються належать, по-перше, відносно молоді політично незалежні держави Азії, Африки та Латинської Америки, які досягли національної незалежності, державного суверенітету після Другої світової війни; по-друге, країни (в основному латиноамериканські - Аргентина, Бразилія, Мексика та ін; азіатські - Непал, Таїланд та ін; африканські - Єгипет, Ліберія), які хоча і досягли державної незалежності раніше або відстояли її, проте в економічному чи політичному аспектах мають багато спільного з молодими країнами, що визволилися.

Таким чином, традиційне розуміння поняття «країни, що розвиваються» засноване на їх генетичному походженні. В Азії налічується 39 таких країн, серед яких 28 досягли політичної незалежності після Другої світової війни. До азіатських країн, що розвиваються належать всі держави, за винятком Японії та Ізраїлю, які є високорозвиненими країнами, а також Китаю, В'єтнаму, Монголії, Північної Кореї, Лаосу і Камбоджі, які відносяться до перехідних до ринкової економіки країнам. В Африці знаходяться 52 країни, що звільнилися, причому 49 з них належать до молодих незалежних держав, які досягли суверенітету в 60 - 70 роки. В цілому на континенті до країн належать всі, крім ПАР. Латинська Америка представлена ​​33 країнами, що розвиваються, з яких 17 досягли державної незалежності після Другої світової війни. В Океанії розташовано 9 країн, що розвиваються. У всій цій особливій групі країн світового господарства проживає понад половини населення Землі, і вони займають понад 60 відсотків території держав земної кулі.

Сучасне розуміння поняття «країни, що розвиваються», на відміну від традиційного, більш містке. Одним з головних критеріїв тут є рівень розвитку товарно-грошових відносин в цілому та ринкової економіки зокрема. Групу країн поповнюють країни з нерозвиненою ринковою економікою - східно-європейські, а також Китай, В'єтнам та ін.

Країни, що розвиваються в традиційному їх розумінні мають спільні економічні риси:

- Особливе місце в світовому господарстві. Особливість ця двояка. По-перше, ці країни виникли на периферії ринкової системи світового господарства, по-друге, в більшості з них товарні форми господарювання нерозвинені або слаборозвинені;

- Відсталість розвитку продуктивних сил. В економіці багатьох країн переважають відстале сільське господарство, гіпертрофований розвиток експортного сектора, немає сформованого національного господарського комплексу;

- Соціально-економічна відсталість. Вона проявляється у специфічній багатоукладності якій притаманне переважання нетоварних форм господарювання. Оскільки ця риса властива економічним виробничим відносинам в цих країнах, вона є визначальною для подальшого розвитку економічної системи;

- Низький життєвий рівень для відносно широких верств населення як прямий наслідок усіх попередніх соціально-економічних ознак країн, що розвиваються.

Наведені соціально-економічні ознаки тісно взаємопов'язані, мають внутрішню логіку і структуру, дають можливість визначити параметри такої специфічної групи, як країни, що розвиваються.