ИСТОРИЯ

1) Воєнний комунізм.

У 1919 р. більшовики запроваджують нову політику, яка дістала назву «воєнний комунізм» . В основі цієї політики лежав насильницький злам економіч­ної системи, яка досі грунтувалася на товарно-грошо­вих відносинах. У країні запроваджувався товарообмін без посередництва грошей.

Основні напрямки політики «воєнного комунізму»:

— націоналізація промисловості, фінансів, транспор­ту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного гос­подарства;

— ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

— встановлювалась державна монополія на найваж­ливіші продовольчі товари.

На всій Україні вводилася продовольча розклад­ка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни по­винні були здавати державі за встановленими держа­вою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчу­вання. Усі ці заходи запроваджувались декретом Все­українського Виконавчого Комітету (12 квітня 1919 p.).

У містах було введено систему пайків, які розподі­лялися за «класовим принципом»: більше — вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робітникам воєнних підприємств, майже нічого — так званим не­трудовим елементам і членам їх сімей. Таким чи­ном, зникали матеріальні стимули праці, функціону­вання народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошу­вали злочинцями.

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрестовий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну.

Хлібозаготівля в Україні відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.

Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету Ук­раїни. Під прикриттям так званого «воєнно-політич­ного союзу братських республік» російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо стави­лись до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з най­важливіших складових частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних про­тивників більшовизму.

Червоний терор

Масовий політичний терор проти своїх ідейних противників більшовики розпочали з перших днів існування радянської влади.

Більшовики створили в Україні систему каральних органів:

• Всеукраїнську Надзвичайну комісію (ВУНК) (спочатку її очолював І. Шварц, а з 2 квітня 1919 p. — М. Лаціс);

• народні суди;

• революційні трибунали;

• робітничо-селянську міліцію;

• спеціальні військові частини в боротьбі проти повстанців.

Надзвичайні комісії швидко виносили вироки з будь-якого приводу, десятки тисяч людей по всій Україні було розстріляно без суду і слідства.

Методи боротьби:

• терористичні акції проти селянства;

•арешти;

, • розстріл заручників;

• страти членів сімей, хто був оголошений ворогом радянської влади;

•знищення політичних суперників більшовицького ре-

жиму.

У 1919 р. тривав рух супротиву радянській владі і радянську влада втрачала підтримку населення. Відбувалися численні повстання. •

Політика червоного терору була однією з найважливіших складових частин політики «воєнного комунізму». Селянство чинило запеклий опір хлібозаготівлям і хліб більшовикам доводилося брати силою. По селах розстрілювали заможних селян, що відмовлялися здавати урожай. Нарком продовольства УСРР О, Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба «був окроплений кров'ю». Проти повстанців більшовики направляли регулярні війська. Каральні експедиції, проводили масові розстріли, спалювали села. Жорстокі репресії здійснювалися проти се-

лянства тих районів, де базувалися махновці (Катеринославщини та Північної Таврії). Десятки тисяч селян, які входили до повстанської армії Н. Махна і після її розпуску у січні 1920 р. поверталися до мирної праці, було розстріляно як ворогів революції.

За порушення виробничої дисципліни робітників на промислових підприємствах жорстоко карали, навіть розстрілювали, звинувативши у саботажі. У Києві у 1919 р. було страчено 12 тис. осіб, а в Одесі, Миколаєві та Херсоні — 14 тис. У всіх великих містах організовувалися концен-

траційні табори, існувала система наложництва. Більшовики не брали до уваги ніяких правових норм, а лише «революційну доцільність». Жертвами червоного терору стали не лише поміщики, капіталісти, офіцери і члени антйрадянських партій, підпільних організацій та повстанських загонів. Серед страчених було чимало безпартійних інтелігентів, священиків, службовців. Кожен раз відновлення більшовицького режиму в Україні супроводжувалося посиленням терору і репресій. На початку травня 1920 р. до України прибуло близько півтори тисячі досвідчених оперативників на чолі з головою Всеросійської надзвичайної комісії Ф. Дзержинським.

Вони разом з місцевими каральними службами розгорнули активну кампанію проти всіх, хто був незадоволений радянською владою. У липні 1920 р. підрозділи Всеукраїнської надзвичайної

комісії переведено на воєнний стан і надано їм право виносити смертні вироки.

2) Нова економічна політика

Березень 1921 p. X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики.

Нова економічна політика була спробою більшовицької партії зосередити у своїх руках політичну владу, перейти від командно-адміністративних методів управління економікою, які застосовували в роки воєнного комунізму, до ринкових механізмів.

Причини запровадження нової економічної політики

1. Завершення громадянської війни на території України.

2. Незадоволення політикою воєнного комунізму.

3. Економічна криза (розруха, закриття підприємств, зниження виробництва).

4. Політична криза (селянські повстання, страйки робітників, виступи в армії і на флоті).

5. Політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені.

Заходи непу

Сільське господарство

1. Заміна продовольчої розкладки продподатком, який був меншим, ніж розкладка.

2. Селяни могли вільно реалізувати надлишки виробленої продукції.

Це створювало економічні стимули для розвитку сільського господарства.

3. Дозвіл на оренду землі.

4. Дозвіл на використання найманої праці.

5. Розвиток різних форм кооперації (кредитної, збутової,

продовольчої тощо).

Промисловість

1. Систему главків було ліквідовано. Об'єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок.

2. Продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств.

3. Дозвіл на оренду та найману працю.

4. Замість «зрівнялівки» в оплаті праці запроваджувалася система відрядної оплати, яка враховувала кількість та якість праці, а отже відновлювалися матеріальні стимули

виробництва.

5. Скасування загальної трудової повинності.

6. Залучення іноземного капіталу для відродження промисловості й дозвіл на іноземні концесії.

Фінанси та торгівля

1. Поновлення вільної торгівлі.

2. Уведення державних податків, платні за комунальні послуги, транспорт.

3. Заміна натуральних форм оплати праці грошовою, введення в обіг грошей - червінців, забезпечених дорогоцінними металами й цінними паперами.

Впровадження непу в Україні

1. До 1923 р. більшовикам вдалося припинити масові антикомуністичні виступи на території УСРР.

2. У роки непу відмінялася грабіжницька політика держави стосовно виробника. Раднарком .УСРР установив, на 1921 р. продподаток в обсязі 117 млн пудів замість прод-

розкладки на цей період 160 млн пудів.

3. Передано в оренду приватним особам понад 5 тис. дрібних і середніх підприємств.

4. Ліквідовано главки і створено 78 трестів: З союзних,

21 республіканський, 54 губернських.

5. На правах концесій 65 підприємств було здано іноземним підприємцям (в основному підприємства гірничої та деревообробної промисловості).

6. Впровадження нової економічної політики позитивно вплинуло на розвиток усіх галузей народного господартва. За планом ГОЕЛРО (1920 р.) розпочалося спорудження в Україні декількох електростанцій: Штерівської та Чугуєвської ДРЕС, Дніпровської ГЕС.

7. За умов непу швидко розвивалися українська промисловість і сільське господарство. У1925 р. вони за основними показниками зрівнялися з 1913 роком, а в деяких галузях

навіть перевищили його. Наприкінці 20-х років неп було згорнуто, оскільки така

політика не вписувалася в сталінську модель соціально-економічних відносин. Вона вступала у протиріччя з інтересами адміністративно-командної системи, на чолі якої перебувала більшовицька партія.

3) Колективізація

Хлібозаготівельні кризи 1927—1929 pp.

У 1927—1929 pp. селяни відмовлялися добровільно продавати хліб державі через надто низькі заготівельні ціни. Ціни на промислові товари були надто високими, тому

утворилися так звані «ножиці цін». Для подолання хлібозаготівельної кризи 1927 - 1928 pp.

влада вдалася до надзвичайних заходів: обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників, які не здавали встановленої їм норми зерна, депортацій найнепокірніших селян у віддалені регіони країни. З 3 липня 1929 р. після прийняття постанови ВУЦВК і Раднаркому України «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконання загальнодержавних завдань і планів» сільським радам дозволили накладати на боржників п'ятикратні штрафи від вартості незданрго хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи. Лише на Дніпропетровщині під час такої «хлібозаготів-

лі»» у 1928 р. притягнуто до суду 1200 громадян, понад 3 тисячі селянських сімей виселили з рідних місць. На початку 1928 р. Й. Сталін в умовах надзвичайних заходів «кризи хлібозаготівель» висунув гасло суцільної колективізації.

Із 1 березня 1929 р. в містах з'явилися картки на хліб явне свідчення продовольчої кризи.

. Перехід до суцільної колективізації

«Йдемо звитяжно, переможно —

Немов гроза ідем!

Як перевиховать не можна -

У землю покладем».

(Л/. Руденко про колективізацію)

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва. Перші колективні господарства виникли ще у 1917—

1920-х роках., Залежно від ступеня усуспільнення колективні госпо-

дарства поділялися на:

• ТСОЗи — товариства спільного обробітку землі, в яких . колективізувалися лише посіви;

• Артілі — колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент;

• Комуни - селянські господарства повністю розчинялися в колективному

Незважаючи на всебічну підтримку держави, селяни неохоче йшли в колгоспи.

Колективізація - перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок повсюдного створення колективних господарств (колгоспів) наприкінці 20-х - на початку

30-х років, яка супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств.

Колективізоване село повинно було забезпечити промисловість дешевою робочою силою (розкуркулені селяни поповнювали робітничий клас), а колгоспи мали забезпечити промислові-центри продуктами харчування. Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету.

Грудень 1927 p. XV з'їзд ВКП(б). Взято курс на проведення колективізації.

. Завдання колективізації

1. Потреба забрати кошти із села на індустріалізацію.

2. Забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування й сировиною.

3. Знищити індивідуальні селянські господарства.

4. Ліквідувати дрібнотоварний уклад на селі.

5. Ліквідувати заможне селянство (куркульство) як клас. Метод колективізації: форсований метод з широким залу-ченням державного репресивного аппарату: терору, беззаконня, репресій.

1928 р. Для забезпечення успішної колективізації створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів (МТС - маиіинночпракторні станції). їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів - головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба.

Листопад 1929 р. Курс на суцільну колективізацію.

Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний секретар ЦК ВКП(б) України С. Косіор, який підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Прийнято резолюцію пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі», в якій стверджувалося, що Україна має все неодхідне, щоб іти

прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства

5 січня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву».

Україна колективізацію повинна була закінчити восени 1931 р. Але йшла з прискоренням темпів колективізації (до середини 1931 р. в Україні було колективізовано 38%

селянських господарств, а до кінця 1932 р. - 70%). У 30-х роках на селі організовували соціалістичні змагання.

1. У 1935 р. Паша Ангеліна (Донеччина) стала ініціатором

всесоюзного змагання тракторних бригад.

2. Марія Демченко (тепер Черкащина) взяла зобов'язання виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара. В Україні почалося змагання п'ятисотенниць