Тема 1 Методологічні основи патопсихології

 

 

Ціль заняття: роздивитися предмет і завдання патопсихології, історичні передумови патопсихології. Розкрити утримання діяльності психолога по організації патопсихологічного обстеження. Виявити значення патопсихологічних досліджень для питань загальної психології.

План

1. Предмет і задачі патопсихології.

2. Історичні передумови патопсихології.

3. Значення патопсихологічних досліджень для питань загальної психології.

 

Патопсихологія - галузь психологічної науки, що вивчає зміну психічної діяльності внаслідок психічних або соматичних захворювань.

Одна з найважливіших завдань практичної патопсихології - одержання додаткових даних про психічний стан хворого: стані його пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери й особистості в цілому.

Іншою важливою задачею є проведення експериментально-психологічного дослідження з метою психіатричної експертизи (трудова, військова, судова).

Ще одним складним завданням патопсихолога стає дослідження зміненої психічної діяльності під впливом терапії.

У останнє десятиліття патопсихологія стала усе ширше застосовуватися для рішення ще двох задач.

По-перше, ця участь психолога в реабілітаційних заходах, під час яких особлива увага приділяється виявленню збережених сторін психіки й особистості хворого, а також вивченню його соціального оточення, характеру відношень у соціальному середовищі, трудових або навчальних установок. Ціль подібних досліджень - розробка рекомендацій, що сприяють трудової і соціальної реабілітації хворого.

По-друге, самостійною задачею психолога в психіатричній клініці стає його участь у системі психотерапевтичних заходів.

Патопсихологія як самостійна галузь психологічної науки почала формуватися на початку 20 сторіччя. У літературі того років вона позначається як “патологічна психологія” (В. М. Бехтєрев, 1907). Саме в роботах В. М. Бехтєрева утримувалися найбільше чіткі уявлення про предмет і задачі патопсихології на початкових етапах її становлення.

Для вітчизняної патопсихології із самих її початків характерні тривкі традиції. На формування її принципів і методів великий вплив зробила И. М. Сєченов і його робота “Рефлекси головного мозку” (1863). Великий внесок у розвиток методології патопсихології вніс А. Ф. Лазурський. У клініку був упроваджений розроблений їм для потреб педагогічної психології природний експеримент.

Значним етапом у розвитку патопсихології стала робота Г. И. Россолимо “Психологічні профілі. Метод кількісного дослідження психологічних процесів у нормальному і патологічному станах” (1910).

На подальший розвиток патопсихології великий вплив зробили ідеї Л. С. Виготського про прижиттєве формування психіки дитини шляхом присвоєння культурно-історичного досвіду в процесі спілкування, навчання і виховання, а також теорія динамічної локалізації вищих психічних функцій у корі головного мозку, сформульована А. Р. Лурія, теорія діяльності і теорія відношень В. Н. М′ясищева.

Дані С. Я. Рубінштейн, Б. В. Зейгарник, А. Р. Лурія про структуру порушень читання, листи, мислення в хворих із судинною патологією, хворобою Альцгеймера, наслідками травми головного мозку дозволили обгрунтувати точку зору про те, що психічна хвороба протікає по біологічних закономірностях, що не можуть повторювати закономірності розвитку. Той факт, що хворий не може думати і міркувати на високому рівні, указує на втрату складних форм поводження і пізнання, але не означає повернення до етапу дитинства.

Розпад психіки не є негативом її розвитки. Різні види патології призводять до якісно різноманітних картин розпаду (Б. В. Зейгарник).

Основна форма діяльності патопсихолога - експериментально-психологічне вивчення хворих, здійснюване їм за допомогою психологічних методик. Утримання й обсяг роботи патопсихолога залежить від задач, що перед ним ставляться. Результатом патопсихологічного обстеження є висновок.

Дослідження в області патопсихології мають велике значення для багатьох загальнотеоретичних питань психології.