3.4. Просторово-часові орієнтації особистості та їх психологічні аспекти:

1. психологія і географія;

2. психологія життєвого середовища;

3. генетична психологія і періодизація розвитку особистості протягом життя;

4) темпоральна психологія;

*5) психологічний час особистості;

6)психологічні аспекти життя і смерті;

7) час у психіці людини;

*8) психічний світ майбутнього.

Основні поняття і вміння:

• географічна психологія, психозойська ера (ноосфера за В.І. Вернадським), психологія складових географії (фізичної географії та екології, економічної географії, соціальної географії; територіальна поведінка людини, психологічні аспекти урбанізації, психологія особистого простору, генетична психологія (проблеми, предмет, методи, перспективи), періодизація розвитку особистості протягом життя, динаміка критеріїв періодизації (соціальної ситуації розвитку, провідних діяльностей, особистісних новоутворень), періоди розвитку в багатовимірній концепції особистості (співпраця з амбівалентною орієнтацією на сучасне, спілкування з оптимістичною орієнтацією на майбутнє, самодіяльність з ностальгічною орієнтацією на минуле), стадії проходження кожного періоду (навчання — ви моторній, перцептивній, мовленнєво-розумовій фазах, відтворення в тих же фазах, творчість - в тих же фазах), темпоральна психологія, хронотипи життя (природні, суспільні, культури о-історичні), життєвий шлях, життєві цикли, психологічний та особистісний вік і час, життя як минуще "жити - значить умирати" і принципи утвердження життя, власна одиниця часу індивіду і тип темпераменту, психічна патологія як фактор еволюції людини.

• вміти використовувати вплив просторового оточення і параметрів часу на особистість, організовувати психологічне комфортне середовище для людини, враховувати особливості вікової періодизації розвитку особистості, визначати індивідуальний хронотоп особистості, її психологічний вік, долати страх смерті, вимірювати темперамент за об'єктивними показниками "тау- типу" (за Б.И. Цукановим), вбачати за деякими сьогоднішніми відхиленнями окремих людей майбутні норми всього людства.

Література:

*Головаха, Кронік, с. 177-185; Душков, с. 69-73; Ковальов, с. 278-279; Максименко, с. 9-24; Моргун, 1995, с. 9-19, 2001, с. 16-19; Моргун, Ткачева, с. 55-65; Роменець,1989, с. 76-80; Цуканов, с. 76-89; Черноушек, с. 10-154; *Самохвалов, с. 163-174.

3.5. Емоційно-вольова регуляція особистості

1. воля як самосуб'єктне відношення і саморегуляція;

2. вольова готовність дітей до шкільного навчання;

3. емоційна спрямованість особистості;

4. емоційна регуляція діяльності;

*5) емоційні переживання і багатовимірна особистість;

6) емоційність як стійка властивість індивідуальності;

*7) проблеми мотивації праці;

8) мотивація допомоги, агресії та влади.

Основні поняття і вміння:

- воля, вольова регуляція, самосуб'єктне відношення, вольове зусилля, вольова дія, воля як процес, стан, дія, вольова готовність дітей до шкільного навчання, емоційна спрямованість особистості та її типи (альтруїстичний, комунікативний, праксичний, гностичний, романтичний, пугнічний, естетичний, глоричний, акизитивний, гедонічний), емоційна регуляція діяльності та її методи (саморегуляція емоційних станів, підсилення емоційного ефекту змісту діяльності, корекція ситуативних емоцій, методи поновлення активності), управління емоційним станом учня, емоція як естетичне переживання (позитивне, амбівалентне, негативне), просторово- часові характеристики переживань (почуття, емоції, афекти), змістовні переживання (праксичні, комунікативні, ігрові, самодіяльні), переживання пов'язані з рівнем опанування діяльності (пізнавальні, відтворення, творчості), формо-діяльнісні переживання (моторні, експресивні, мовленнєво-розумові), стресогенність ситуації розвитку дитини на сучасному етапі, емоціогенна ситуація, емоційне переживання, емоційність як стійка характеристика особистості, фактори емоцій ності(середовищно- змістовні, знаково-модапьні, генетично-динамічні), дискретний (якісний) підхід до емоцій (Мак-Даугола, Ізарда), димензіональний (вимірний) підхід до емоцій (В. Вундт: задоволення - незадоволення, напруга - релаксація, збудження - спокій; В. Ноуліс: задоволення - незадоволення, активація - дезактивація, позитивна - негативна соціальна орієнтація, контроль - імпульсивність емоційної експресії), радість, гнів, страх, спокій, як базальні емоції особистості професіонала, потреба в самоактуалізації як провідний мотив праці (за А. Маслоу), порівняння сучасних'принципів менеджменту та системи Тейлора як стимулів праці (за Г. Хорстом), комплексний підхід до вивчення мотивів праці, полімотивація діяльності учнів (мотиви- переживання, мотиви-змісти, мотиви-рівні, мотиви-форми), мотивація допомоги (ситуативні чинники, зважування витрат і користі, дифузія відповідальності, вплив соціальних норм, співпереживання, модель про- соціальної мотивації С. Шварца: усвідомлення наслідків, приписування собі відповідальності, моральні норми, самооцінка дії або бездіяльності), мотивація агресії (теорії агресії: потягів, фрустрації, соціального научіння і пускових подразників Л. Берковітца, катарсису; взаємність відплати: помсти, самовиправдовування агресивних дій, про - і антисоціальна агресія, інструментальна та ворожа агресія, ситуативні фактори агресивної поведінки: атрибуція намірів, очікування помсти, ключові подразники , котрі сприяють агресії. Задоволення результатом. Самооцінка. Оцінка з боку інших, вплив телебачення на агресивність: модель, каталізатор, катарсис), мотивація влади (прагнення до влади в мотиваційній системі особистості, егоцентрична і соціоцентрична влада, інструментальна та внутрішня мотивація влади, влада, афіліація і досягнення, ерозія ("псування") влади, зростання прагнення до влади у можновладців, джерела (засоби) влади, реалізація влади, сфери використання влади, психологічні теорії мотивації влади: воля до влади у теорії А. Адлера. Невротичне прагнення до влади в теорії К. Хорні, теорія страху самотності як мотиву влади у Е. Фрома);

вміти аналізувати і здійснювати вольову саморегуляцію і регуляцію поведінки інших, виявляти емоційні спрямованості особистості, здійснювати емоційну регуляцію діяльності, діагностувати і забезпечувати полімотивацію праці, навчання, допомоги, влади, корегувати і профілактувати мотивацію агресії.

Література:

Калін, с. 120-124; Котирло, с, 32-50, 161-167; Додонов, с. 96-108; Чебикін, 1987, с. 266-268;

1990, с. 135-153; Моргун, 1987, с. 64-67; 1990,с. 91-129; 2000,с. 227-229; Саннікова, с. 55-68; *Москвічов, с. 11-138; Занюк, с. 72-103.

Другий модуль