- •1.Визначте завдання, предмет та функції філософії
- •2.Проаналізуйте сутністю і структуру світоглюду
- •3.З’ясуйте роль і значення міфології як історично першого типу світогляду
- •4.Дайте характерстику особливостей релігійного світогляду
- •5.Розкрийте ролю і значення філософії як історичного типу світогляду.
- •6.Визначте основні методи філософії.
- •7. Розкрийте структуру філософського знання
- •8.Зробіть порівняльний аналіз науки і філософії
- •9.Проаналізуйте соціокультурні педумови виникнення і функцірнування філософії
- •10.Визначте основні ідеї і поняття давньосхідної філософії
- •11.Проаналізуйте натурфілософію, космоцентризм, і антропоцентризм грецької філософії
- •12.Виділіть основні риси середньовічної філософії. Поясніть значення апологетики і патристики
- •13.З’ясуйте особливості філософії Відродження
- •14. Дайте характеристику Реформації та її впливу на філософію, релігію, науку.
- •15.З’ясуйте значення раціоналізму та емпіризму у філософії Нового часу
- •16.Розкрийте роль і значення філософії епохи Просвітництва
- •17.Визначте особливості німецької класичної філософії: і. Кант, г. Гегель
- •18.Окресліть основні напрями та ідеї сучасної філософії
- •19.Охарактеризуйте вчення «філософії життя», розгляньте основних представників та їхні ідеї
- •20. Проаналізуйте основи класичного психоаналізу
- •21.Окресліть проблему людського існування у філософії екзистенціалізму.
- •22.Дайте характеристику позитивістського напряму у філософії хх ст.
- •23.Охарактеризуйте кордоцентризм та окресліть проблему національної ідеї в укр.Філософії
- •24. Розкрийте роль і значення онтології у структурі філософського знання.
- •25.Визначте основні моделі єдності світу
- •26.Проаналізуйте філософське розуміння категорії буття
- •27.Рух і розвиток,простір і час. Виділіть осн. Концепції
- •28. Виділіть структурні рівні буття в онтології
- •29. Окресліть сутність і грані свободи.Принцип детермінізму
- •30. Розкрийте роль і значення теорії пізнання у філософії та людській думці
- •31. Дайте характеристику суб*єкта і об*єкта у процесі пізнання
- •32. Зробіть порівняльний аналіз чуттєвого і раціонального у пізнанні
- •33.Проаналізуйте позараціональні види досвіду
- •34.Розкрийте роль і значення проблеми наукової творчості
- •35. Визначте поняття істини в теорії пізнання. Осн. Критерії істини.
- •36.Дайте філос. Аналіз свідомості як об*єктові гносеологічних дослідженя
- •37. Охарактеризуйте структура свідомості
- •38. Розкрийте поняття самосвідомість. Розгляньте розвиток уявлень про власне «я»
- •39. Зробіть порівняльний аналіз феноменів свідомого і надсвідомого
- •40. Проаналізуйте осн форми суспільної свідомості
- •41. Розкрийте роль і значення свідомості і мови.
- •42. Дайте характеристику філософії культури як теоретичній дисципліні
- •43. Охарактеризуйте оснівні ознаки та функції культури.
- •44. Проаналізуйте проблему цінностей і ціннісного ставлення як фундаменту культури
- •45. Визначте культуру як нормативно-ціннісні й пізнавальна діяльність
- •46. Проаналізуйте сутність і структуру аксіології в системі філософського знання.
- •47. Проаналізуйте постмодерністську ситуацію в культурі 20-21ст.
- •48. Зясуйте основні етапи розвитку культури в Україні
- •49. Проаналізуйте проблему різноманіття й специфіки способів освоєння світу
- •50. Проаналізуйте проблему естетичного освоєння людиною світу.Мистецтво
- •51. Проаналізуйте проблему моралі як специфічного способу освоєння дійсності
- •52. Розкрийте роль і значення філософії для майбутнього людства
- •53. Глобальні проблеми сучасності.Значення діяльності Римського клубу
- •54. Охарактеризуйте співвідношення «людина-природа» як глобальна проблема
- •55. Дайте характеристику науки і глобальних проблем сучасності
11.Проаналізуйте натурфілософію, космоцентризм, і антропоцентризм грецької філософії
В історії розвитку давньогрецької філософії виділяють кілька етапів: досократівський, натурфілософський (VII—V століття до н. е.), класичний період Сократа,Платона й Аристотеля (V—IV століття до н. е.), пізньокласичний період, до якого відносяться елліністична й александрійська філософія (I століття до н. е. — V століття).
Особливу групу у досократівський період займають найбільш ранні практичні діячі та вчителі 7-6 століть до н. е., розсіяні по різних містах, що у віршованій, стислій формі пропонували уроки життєвої мудрості — так звані, «сім мудреців». У 6 столітті до н. е., за свідченням Діогена Лаертського, Піфагор першим використав саме слово «філософія». Однак він не залишив по собі письмових праць, тому першим автором, що використав слово «філософ» був Геракліт, засновник античної діалектики. Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту - боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Цю глибоку думку Геракліт ілюструє відомим прикладом: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тетива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність. Та незважаючи на те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом.
Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа (5 століття до н. е.). Він відмовився від дослідження космології, але, з іншого боку, відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду.Сократ не заснував школи, але його послідовники, після смерті Сократа, що по-різному тлумачили його вчення, заснували низку філософських шкіл (так звані, сократичні школи, 4 століття до н. е.). Мегарська школа, заснована Евклідом Мегарським (Евбулід, Алексин, Діодор Крон), розвинула формальну діалектику Сократа. Той самий характер мала елідо-еритрейська школа (засновник Федон Елідський). Антисфен заснував школу кініків, Арістіпп — кіренську школу. Для обох останніх характерне заперечення можливості і корисності розумного пізнання, обмеження філософії практичною мудрістю. Вищу мету, з якою слід узгоджуватися, вони розуміли по-різному. Кініки бачили її в чесноти, яка полягала у самовизволенні від пристрастей і потреб (апатія), кіренаїки — у насолоді (Арістіпп) або у відсутності страждань (Гегесій). Найбільш плідний розвиток сократівська ідея досконалого розуму як джерела істинного знання отримала у вченні Платона, де вона перетворилась в умоглядний ідеалізм.
Родоначальником об'єктивного ідеалізму став Платон, що розвинув ідеалістичну діалектику понять. Вчення Платона є синтезом досократівського напрямку давньогрецької філософії (піфагорійці, Геракліт, Парменід), який прагнув осмислити мінливий і множинний світ явищ як всеосяжну єдність буття, і вчення Сократа про довершений розум. Підставою істинного знання у Платона є цілокупність ідей, яка в своїй єдності (як ідея блага) виступає як вище буття, справжнє буття. Ця цілокупність ідей втілюється у вигляді множинного чуттєвого світу, зв'язуючись з іншим початком — відносним небуттям. Небуття — умова реалізації світу ідей у світі явищ, але останній, народжений і тому несе в собі небуття, вже не є справжнім. Істинність, як і саме існування, він отримує лише завдяки причетності ідеям. Людське пізнання пояснюється причетністю цій сущій істині душі людини, яка, будучи безсмертною, хоча і схильною до кругообігу, спочатку споріднена вищому буттю. Саме пізнання правди Платон розуміє як спогад того, що душа споглядала до народження. Етичне вчення Платона містить в собі, з одного боку, споглядальний аскетизм, з іншого — прагнення до вдосконалення людського суспільства (реформа звичаїв, виховання; утопія держави, в якій панують філософи). В останній період життя Платона його філософія все більше зближується із піфагорейською містичною математикою. Цей характер успадкувала після його смерті Платонівська академія в особі його найближчих наступників — Спевсіппа, Ксенократа та інших.. Аристотель, учень Платона, заснував у 335 до н. е. самостійну школу — Лікей. Приєднуючись до Платона у прийнятті ідеальних загальних засад, мислимих у нашому розумі, Аристотель, однак, не протиставляє їх дійсності. Як дійсні причини і початки речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформною потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. Природа — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму. Це вчення про буття Аристотель поклав в основу синтезу, що охоплює величезне коло знань про природу і суспільство. Логіка роботи Аристотеля впродовж двох тисячоліть служила базисом логічних досліджень. Природноісторичні твори Аристотеля являють собою широку систематизацію вивчення природи. Започатковану Аристотелем роботу в галузі історії та природознавства продовжували його учні: Теофраст (класична ботаніка, історія фізики, етичні трактати тощо), Евдем (етика, історія наук), Аристоксен (теорія музики), Дікеарх (історія культури Греції).Стоїки на початку 3 століття до н. е. проголосили принцип рівності всіх перед законом і космополітизм протиставили грецькому націоналізму. Скептична філософія, що дала чудові твори Секста Емпірика, мала те саме практичне спрямування, що й стоїцизм, і епікуреїзм. Абсолютно новий елемент з'являється валександрійський період, коли грецький раціоналізм зливається зі східним містицизмом і теософією. Головні представники цього злиття — новоплатонівськая школа на чолі з Плотіном та новопіфагорейська — з Проклом і Ямвліхом.