6.Визначте основні методи філософії.

Кожна наука має свій метод. Проте філософія виступає найбільш загальною методологією, і в цьому суть її власного методу. Можна сказати, що філософський метод є система найбільш загальних прийомів теоретичного і практичного освоєння дійсності, а також спосіб побудови і обгрунтування системи самого філософського знання.

Філософський метод задає загальні принципи дослідження. Проте різні філософські школи і напрями відповідно до своєї специфіки і розуміння предмета філософії формулюють і використовують різні філософські методи. Плюралізму філософських концепцій відповідає і плюралізм методів (дедукція, логічні методи; індукція, досвідчені методи; експеримент; рефлексія, самоспостереження). Загальне, що властиво їм усім, - теоретичне мислення, виражене у філософських категоріях, принципах і законах.

Матеріалізм і ідеалізм виступають як найбільш загальні підходи і способи розгляду буття і пізнання. Наступний аспект розрізнення філософських методів - діалектика і метафізика.

Під діалектикою мають на увазі вчення про найбільш загальні закономірності розвитку буття і пізнання, одночасно вона виступає і загальним методом освоєння дійсності, розглядаючи її як єдність і боротьбу протилежностей. Діалектика в принципі сумісна як з матеріалізмом, так і з ідеалізмом.

Метафізичний метод характеризується тим, що розглядає предмети і процеси за одним принципом : або так, або немає; або біле, або чорне; або друг, або ворог і так далі. При розгляді руху метафізики тяжіє до відома різноманітних його форм до якої-небудь одній.

Сенсуалізм (від латів sensus - почуття) - методологічний принцип, в якому за основу пізнання беруться почуття і який прагне усе знання вивести з діяльності органів чуття, відчуттів, абсолютизуючи їх роль в пізнанні (Эпикур, Гоббс, Локк, Беркли, Гольбах, Фейєрбах).

Раціоналізм (від латів ratio - розум) - метод, згідно з яким основою пізнання і дії людей є розум (Декарт, Спіноза, Лейбніц,Гегель).

Ірраціоналізм - філософський метод, який заперечує або, принаймні, обмежує роль розуму в пізнанні, а приділяє основну увагу ірраціональним способам досягнення буття (Шопенгауэр, Кьеркегор, Ніцше, Дильтей, Бергсон).

7. Розкрийте структуру філософського знання

1. Вчення про буття - або онтологія (З грец. Онтос - суще, буття; логос - вчення). Вона включає в себе питання про систематизують первоначалах буття, вчення про єдиного, про сущому буття, про його первопрінціпах. Антична філософія починалася з онтології: стародавні шукали основу світобудови. Мілетці (представники мілетської школи) бачили літературних уподобань основу буття в природних стихіях: Фалес - у воді, Анаксімен - у повітрі, Геракліт - у вогні ("огнелогосе"). Емпедокл з ганте - відразу в чотирьох елементах: воді, повітрі, землі й вогні. Інші прагнули універсалізуватися уподобань: Піфагор вважав їм число, Анаксімандр - Апейрон, Анаксагор - гомеомеріі (елементарні, найдрібніші насіння речей), Демокріт і Епікур - атоми (неподільні найдрібніші частинки), Платон - ідеї (світ ідей-ЕЙДОС). Продовжуючи цей ряд далі античності, також можна виявити різноманітність, безліч прийнятих підстав, які вибудовували онтологію в тій чи іншій конкретній філософії. Наприклад, у Декарта - дві підстави: матеріальне (протяжне) і духовне (мисляча), а у Спінози - тільки матеріальне (природа); у Лейбніца - безліч монад, а у Фіхте - суб'єктивне "Я"; у Гегеля - Абсолютна Ідея, а у Шопенгауера - Світова воля; у Маркса і Енгельса - матерія і економічні відносини; в екзистенціалізмі (Гайдеггер, Ясперс, Сартр, Камю, Бердяєв) - свобода; у релігійній філософії - Бог. У принципі, все різноманіття цих онтологічних підстав можна звести, спрощуючи, всього до двох, визначальним те чи інше вчення, ту чи іншу позицію: матеріальні підстави - і, отже, матеріалістична (або близька до неї) філософія і духовні (ідеальні) підстави - і, отже, ідеалістична філософія.

2. Вчення про пізнання - гносеологія (Епістемологія) або теорія пізнання (від "гнозис" - знання). Філософська теорія, яка розглядає кордону і можливості людського пізнання, а також шляхи та форми пізнавальної діяльності. Гносеологію цікавлять питання істинності наших знань, критерії істинності, різні точки зору з цих питань - головна проблема гносеології та епістемології зокрема; особливості соціального, наукового, позанаукового та інших видів знання.

3. Вчення про методи людської діяльності - методологія. Вона включає в себе погляди на загальні способи і підходи людини до дійсності. Методологія виділяє два основних філософських методу: діалектичний і антідіалектіческій (метафізичний), які розроблялися у філософії, починаючи з античності. Крім цього, методологія включає в себе вчення і про інші, загальнонаукових принципи і методи підходу людини до дійсності, які нерідко так само розроблялися, в тому числі і філософією. Наприклад: Принцип системності; Принцип причинності (казуальне); Принцип загальності і відмінності (відносини загального і одиничного, загального і окремого, частини і цілого). Принцип загальної взаємозв'язку (явище і сутність, можливість і дійсність, зміст і форма, необхідність і випадковість) та ін Методологія розглядає й такі підходи, як: Еволюційний і революційний; Прогресивний і регресивний; Історичний і логічний та інші.

4. Вчення про людину - філософська антропологія (Від грец. "Антропосе" - людина) і вчення про цінності - аксіологія(Від грец. "Аксіо" - цінність). Філософська антропологія та аксіологія - це специфічні і найважливіші частини філософського знання. Вони займаються аналізом проблем людини, його природи та сутності, спосіб її життя, пошуками головних орієнтирів людської діяльності. Аналізують ціннісні орієнтації людини і включають в себе вчення про такі цінності, як свобода особистості, сенс буття і сенс життя, щастя, любов, доля, смерть і безсмертя, краса, добро, моральність в цілому. Вони дають установку на ієрархію цінностей. Специфічні філософські дисципліни - етика і естетика призначені займатися духовним світом людини, є антропологічними та аксіологічного знанням про нього.

5. Вчення про суспільство - філософська соціологія і філософія історії. Філософію тут цікавлять загальні закони розвитку суспільства та взаємини людини з суспільством. Вона досліджує історію з точки зору перспектив розвитку, майбутнього людства. Аналіз прогресивного і регресивного розвитку, мета і призначення історії, співвідношення понять "цивілізація" і "культура" - деяке коло проблем цих розділів філософії.

Сучасна філософія, як общеміровоззренческое і загальнометодологічного знання, багатогранна і плюралістична - з філософської точки зору можна розглянути будь-яку сферу людської діяльності та людського буття. Тому в структуру філософського знання, крім перерахованих розділів, включають і інші види філософських досліджень: Філософію природознавства (філософію науки і техніки);Філософію релігії (не збігається з релігієзнавство);Філософію історії (у більш розгорнутому вигляді як окрему дисципліну);Філософію мистецтва; Естетику - в цілому філософські вчення про красу, про прекрасне; Етику - філософію моралі та моральності;Історію філософії її роль як окрему дисципліну.

Ряд інших, які склалися як потреба розвитку сучасного знання, наприклад: філософія бізнесу, філософія освіти, філософія науки і техніки та ін

Роль та функції філософії. Філософія характеризується багатофункціональністю. За допомогою її функцій розкривається роль філософії та її значення для людини і суспільства.