24. Розкрийте роль і значення онтології у структурі філософського знання.

Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філософії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія

Сутність онтології. Онтологія – це вчення про буття, розділ філософії у якому з’ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття “онтологія” не має однозначного тлумачення у філософії. І це не випадково. Воно складне, змістовне, багатогранне. Існує, принаймні, три значення цього поняття:

По-перше, під онтологією розуміють ту частину філософії, яка з’ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. Саме поняття “онтологія” у перекладі з грецької мови означає вчення про суще, сутнісне, найважливіше (онто – суще, сутнісне, логія – вчення). Це вчення про світ, про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір, час, рух, причинність тощо.

По-друге, у марксистській філософії поняття “онтологія” вживається для з’ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості (світ та ж матерія, рух, розвиток, його об’єктивні закони і т.п.).

По-третє, у західній філософії в поняття “онтологія” теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції. Це так звана “трансцендентальна онтологія” Гуссерля, “критична онтологія” Гартмана, “фундаментальна онтологія” Хайдеггера тощо. Тобто, найзагальніші принципи буття у такому розумінні з’ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб’єкта і об’єкта.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що зміст поняття “онтологія” складають основи, витоки, першоначала всього існуючого, найбільш загальні принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті “онтологія” знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об’єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості. Все це складає сутність такого поняття, як “онтологія”.

25.Визначте основні моделі єдності світу

Однією з центральних проблем «філософії природи», і сьогодні аж ніяк не втратила своєї актуальності, виступає проблема єдності світу. Більш того, в світлі «гіпертрофованої плюралізація філософського дискурсу», властивої постмодерністським філософським ігрищам, вона більш ніж сучасна.Роздуми людини над сутністю світу і принципами його пристрою характерні не лише для розвиненої філософії і науки, а й для архаїчного свідомості. Це дозволяє реконструювати особливу модель світу, яку слідом за В.М. Топоровим можна позначити як «міфопоетичної моделі», тобто сукупність уявлень людини про світ, характерну для епохи, яка передувала виникненню цивілізацій Близького Сходу, Середземномор'я, Індії і Китаю. Ця модель пов'язана з інтуїтивним розумінням людиною єдності світу, Космосу і пошуками первинних основ цього світу, які (за відсутності наукового пізнання) формулюються в неявному і метафоричному вигляді, закріплюючись в міфологічних системах.

Міф як оформлення зазначеного підходу до світу представляв собою не просто якийсь розповідь про нього (про реальні події), а якусь ідеальну модель, що інтерпретує ці події через систему героїв і персонажів. Тому реальністю ставали саме останні, а не світ як такий. Не маючи можливості докладно торкатися цієї проблеми, відзначимо лише основні риси даної міфопоетичної моделі світу, які, природно, представляють собою лише особливого роду реконструкцію.

Для даної моделі характерне розуміння єдності просторово-часових відносин, які виступають в якості особливого упорядочивающего початку Космосу. Світ упорядковується просторово, через сакральні, вузлові точки простору (священні місця) і в часовому відношенні, шляхом виділення сакральних точок часу (священні дні і свята). Космос розуміється одночасно як якісна і кількісна визначеність.

Дана модель світу заснована на власній логіці Бриколаж, тобто досягнення поставленої мети обхідними шляхами, через подолання деяких особливих життєво важливих протилежностей, «що мають відповідно позитивне і негативне значення» (небо-земля, день-ніч, білий-чорний, предки-нащадки, чет-непарне, старший-молодший, життя-смерть і т.п.).

Можна вказати і на виниклі згодом «моделі єдності світу», які мали місце у філософії та науці. Термін, використовуваний, наприклад СТ. Мелюхин, представляється нам досить ефективним, тому що вказує на певну «рівноправність» варіантів різних картин світу. Навіть якщо цих моделей не було б в історії філософії, ми цілком могли б їх логічно сконструювати. Зупинимося на деяких, найбільш важливих, з цих моделей.

Речовинно-субстратна модель вбачає єдність світу в єдності фізико-хімічного субстрату і властивостей. Дані сучасної науки показують, що об'єкти неживої природи у всьому Всесвіті складаються з однакових хімічних елементів. Розкриття внутрішньої структури атома і відкриття все нових елементарних частинок дозволяють ставити питання про створення єдиної теорії елементарних частинок, що описує субстратних єдність елементів. У біології генетичні дослідження показують, що в основі всіх живих організмів лежить генетичний код, що складається з чотирьох амінокислот. Встановлюється тотожність фізико-хімічного складу живої і неживої матерії і т.д. Нарешті, встановлено, що всі речовини і елементи світу взаємопов'язані між собою за допомогою електромагнітних, гравітаційних та інших полів.

У функціональній (або помологічної) моделі єдність світу пояснюється наявністю та функціонуванням єдиних законів, існуванням якоїсь універсальної зв'язку. Так, Піфагор визнавав божественні математичні закони гармонії, що забезпечують світовий порядок. Лейбніц, виходячи з ідеї єдиних божественних математичних законів, вважав, що можна їх звести в систему рівнянь і на основі цього пояснювати будь-які явища. Лаплас, виходячи з визнання універсальних законів, інтеграції знання, стверджував можливість абсолютного пізнання світу. Ця концепція отримала згодом назву «лапласовскій детермінізм».

Відповідно до цієї концепції, якщо б вдалося зв'язати в єдине ціле всі знання про світ, всі параметри тіл і зафіксувати їх в єдиних рівняннях, то можна було б створити єдину формулу, яка охопила б усі прояви і все розмаїття світу. У викладених вище моделях приватні закони окремих сфер буття механічно поширюються на розуміння світу в цілому. У результаті Всесвіт представляється абсолютно однорідним утворенням, що приводить до висновків про можливість повного і остаточного її пізнання. Однак це суперечить і духу філософії, як вічного прагнення до мудрості, і що є на сьогоднішній день науковим фактам. Зокрема, виявляється, що універсальна зв'язок реально обмежена швидкістю поширення взаємодій (принцип блізкодействія), кінцівкою часу існування об'єктів і кінцівкою енергії об'єкта.

У принципі ж пошук єдиних і загальних законів світобудови - своєрідних Єдиних Вселенських Правил Гри - абсолютно природний, і в цьому напрямку завжди буде працювати думку людини. У якомусь сенсі саме на це претендують і системний підхід, і синергетична парадигма, і сучасні астрофізичні і космологічні пошуки, та й власне онтологічні пошуки у сфері філософії природи, Інша справа, що тут потрібно, по-перше, ясно розуміти принципову історичну неповноту і обмеженість всіх подібних спроб, по-друге, враховувати невичерпне різноманіття проявів цих загальних законів, яке ніколи і нікому повністю не вдасться оглянути, хіба що Господу Богу, якщо тільки він існує, по-третє, орієнтуватися на діалогічні відносини між наукою і філософією, коли натурфілософські наукові побудови спираються на хоча б мінімальне знання філософської традиції, а професійна філософія природи заснована на знанні сучасних наукових фактів і теоретичних моделей. Цілком можливо, що ми вступили в епоху побудови синтетичної науково-філософської картини світи, де жорсткі межі між наукою і філософією будуть все більш втрачати сенс.

Інша модель єдності світу, що стає нині вельми популярною і отримує сильне наукове підтвердження, носить назву генетичної. Тут стверджується, що світ є цілісність, еволюціонує за єдиними законами на основі загального вихідного субстрату і в цілком певному єдиному напрямку. У якомусь сенсі тут відбувається діалектичне зняття й субстратної, і помологічної моделі єдності світу. Потужний імпульс цей підхід отримує з боку синергетики, що розкриває універсальні закономірності самоорганізації систем у Всесвіті. Ще більш серйозним підтвердженням цієї моделі є антропний космологічний принцип.

В даний час в різних формулюваннях його приймає переважна більшість космологів і астрофізиків. У своїй сильній версії антропний принцип говорить, що Всесвіт влаштована таким чином, щоб на певному етапі її еволюції з'явився, спостерігач. Іншими словами, базові структури та константи мегасвіту такі, що з необхідністю приводять до появи мислячої істоти, здатного здійснювати раціональну реконструкцію його історії і виступати в ролі його фундаментальної свідомого еволюційного фактору. Звідси випливає і вся сучасна доктрина так званого глобального еволюціонізму, де наявність братів по розуму, набагато переважаючих сучасної людини за своїм інтелектуальним і духовного рівня, вже не здається бреднями фантастів та релігійної утопією. І нарешті, крім перерахованих вище залишаються численні класичні Субстанціальні моделі єдності світу, про які неодноразово згадувалося вище. Враховуючи систематичний і шліфувалися протягом багатьох століть характер ключових ходів онтологічної думки, думається, ці моделі рано списувати з рахунків у зв'язку і з безсумнівним ренесансом інтересу до питань філософії природи, і з певною обмеженістю некласичних онтології, про що ми поміркуємо в наступному розділі.