- •1.Визначте завдання, предмет та функції філософії
- •2.Проаналізуйте сутністю і структуру світоглюду
- •3.З’ясуйте роль і значення міфології як історично першого типу світогляду
- •4.Дайте характерстику особливостей релігійного світогляду
- •5.Розкрийте ролю і значення філософії як історичного типу світогляду.
- •6.Визначте основні методи філософії.
- •7. Розкрийте структуру філософського знання
- •8.Зробіть порівняльний аналіз науки і філософії
- •9.Проаналізуйте соціокультурні педумови виникнення і функцірнування філософії
- •10.Визначте основні ідеї і поняття давньосхідної філософії
- •11.Проаналізуйте натурфілософію, космоцентризм, і антропоцентризм грецької філософії
- •12.Виділіть основні риси середньовічної філософії. Поясніть значення апологетики і патристики
- •13.З’ясуйте особливості філософії Відродження
- •14. Дайте характеристику Реформації та її впливу на філософію, релігію, науку.
- •15.З’ясуйте значення раціоналізму та емпіризму у філософії Нового часу
- •16.Розкрийте роль і значення філософії епохи Просвітництва
- •17.Визначте особливості німецької класичної філософії: і. Кант, г. Гегель
- •18.Окресліть основні напрями та ідеї сучасної філософії
- •19.Охарактеризуйте вчення «філософії життя», розгляньте основних представників та їхні ідеї
- •20. Проаналізуйте основи класичного психоаналізу
- •21.Окресліть проблему людського існування у філософії екзистенціалізму.
- •22.Дайте характеристику позитивістського напряму у філософії хх ст.
- •23.Охарактеризуйте кордоцентризм та окресліть проблему національної ідеї в укр.Філософії
- •24. Розкрийте роль і значення онтології у структурі філософського знання.
- •25.Визначте основні моделі єдності світу
- •26.Проаналізуйте філософське розуміння категорії буття
- •27.Рух і розвиток,простір і час. Виділіть осн. Концепції
- •28. Виділіть структурні рівні буття в онтології
- •29. Окресліть сутність і грані свободи.Принцип детермінізму
- •30. Розкрийте роль і значення теорії пізнання у філософії та людській думці
- •31. Дайте характеристику суб*єкта і об*єкта у процесі пізнання
- •32. Зробіть порівняльний аналіз чуттєвого і раціонального у пізнанні
- •33.Проаналізуйте позараціональні види досвіду
- •34.Розкрийте роль і значення проблеми наукової творчості
- •35. Визначте поняття істини в теорії пізнання. Осн. Критерії істини.
- •36.Дайте філос. Аналіз свідомості як об*єктові гносеологічних дослідженя
- •37. Охарактеризуйте структура свідомості
- •38. Розкрийте поняття самосвідомість. Розгляньте розвиток уявлень про власне «я»
- •39. Зробіть порівняльний аналіз феноменів свідомого і надсвідомого
- •40. Проаналізуйте осн форми суспільної свідомості
- •41. Розкрийте роль і значення свідомості і мови.
- •42. Дайте характеристику філософії культури як теоретичній дисципліні
- •43. Охарактеризуйте оснівні ознаки та функції культури.
- •44. Проаналізуйте проблему цінностей і ціннісного ставлення як фундаменту культури
- •45. Визначте культуру як нормативно-ціннісні й пізнавальна діяльність
- •46. Проаналізуйте сутність і структуру аксіології в системі філософського знання.
- •47. Проаналізуйте постмодерністську ситуацію в культурі 20-21ст.
- •48. Зясуйте основні етапи розвитку культури в Україні
- •49. Проаналізуйте проблему різноманіття й специфіки способів освоєння світу
- •50. Проаналізуйте проблему естетичного освоєння людиною світу.Мистецтво
- •51. Проаналізуйте проблему моралі як специфічного способу освоєння дійсності
- •52. Розкрийте роль і значення філософії для майбутнього людства
- •53. Глобальні проблеми сучасності.Значення діяльності Римського клубу
- •54. Охарактеризуйте співвідношення «людина-природа» як глобальна проблема
- •55. Дайте характеристику науки і глобальних проблем сучасності
29. Окресліть сутність і грані свободи.Принцип детермінізму
Проблема свободи у філософії осміслюється, як правило, по відношенню до людини і його поведінки (свобода в природі осмыслялась як випадковість, як "непізнана необхідність"). Вона отримала розвиток в таких філософських проблемах, як свобода волі і відповідальності людини, можливостей бути вільним, осмисленням свободи як сили, регулюючої громадські стосунки. Жодна філософська проблема, напевно, не мала такого великого соціального і політичного звучання в історії суспільства, як проблема свободи.
Для особи володіння свободою - це історичний, соціальний і моральний імператив (веління), критерій її індивідуальності і рівня розвитку суспільства. Довільне обмеження свободи особи, жорстка регламентація її свідомості і поведінки, зведення людини до родіа простого "інструменту" в соціальних і технологічних системах завдає збитку як особі, так і суспільству. Кінець кінцем саме завдяки свободі особи суспільство придбаває здатність не просто пристосовуватися до готівки природним і соціальним обставинам навколишньої дійсності, але і перетворювати їх відповідно до своїх цілей. Конкретним матеріальним носієм свободи, її суб'єктом завжди є особа, а відповідно і ті спільності, в які вона включена, - нації, соціальні групи, класи.
У історії філософії свобода традиційно розглядалася в її співвідношенні з необхідністю. Сама ж необхідність сприймалася, як правило, у вигляді долі, року, визначення, що керують вчинками людини і що заперечують свободу його волі. Мабуть, найбільш виразне втілення подібне розуміння необхідності знайшло в латинській приказці - "доля направляє того, хто її приймає, і тягне того, хто їй чинить" опір. Протиставлення понять "свобода" і "необхідності" як філософських антиномій, заперечення або підміни однієї з них іншим понад два тисячоліття були каменем спотикання для мислителів, що так і не знаходили задовільного рішення проблеми. "Старий, але вічно нове питання про свободу і необхідність виникало перед ідеалістами XIX століття, як виникав, він перед метафізиками передуючого століття, як виникав він рішуче перед усіма філософами, що задавалися питаннями про відношення буття до мислення" (Плеханов).
Філософське рішення проблеми свободи і необхідності, їх співвідношення в діяльності і поведінці особи має величезне практичне значення для оцінки усіх вчинків людей. Обійти цю проблему не можуть ні мораль, ні право, бо без визнання свободи особи не може йтися про її моральну і юридичну відповідальність за свої вчинки. Якщо люди не мають свободи, а діють тільки з потреби, то питання про їх відповідальність за свою поведінку втрачає сенс, а "подяка за заслугами" перетворюється або на свавілля, або на лотерею.
Рішення антиномії "свобода йди необхідність" в історії філософії залежало від того, до якого з напрямів тяжіли ті або інші філософи - до эссенциализму (від латів. essentia - суть) або екзистенціалізму (від латів. existentia - існування), тобто від того, що для них було первинним, початковим - суть або існування. Для тих, хто дотримувався першого напряму, свобода була усього лише проявом, конкретним втіленням необхідності з випадковими відхиленнями від неї; що дотримувалися ж другого напряму розглядали свободу як первинну реальність людського життя, тоді як необхідність третирували як абстрактне поняття. У існуванні людина набуває суті, до існування немає ніякої вищої природи (людина - можливість) і призначення (визначення) людини.
Свобода вибору займає таке ж центральне місце в громадському прогресі, яке займає природний відбір в біологічній еволюції, а саме: обоє вони виконують роль основного рушійного чинника в поступальному розвитку, тільки в першому випадку - суспільства, в другому - живої природи. В той же час в механізмі їх дії є важлива, принципова відмінність: в процесі природного відбору біологічний індивід є об'єктом дії законів еволюції, виживання найбільш пристосованих до довкілля організмів, тоді як свобода вибору припускає, що соціальний індивід, особа виступає суб'єктом громадського процесу, що сприймає досягнення матеріальної і духовної культури людства. В ході природного відбору біологічні переваги індивідів передаються лише їх безпосереднім нащадкам. Завдяки ж свободі вибору досягнення окремих індивідів в самих різних сферах діяльності - накопичення знань, винахід, практичний досвід, моральні і духовні цінності - потенційно можуть сприйматися усіма людьми, що мають до них доступ.
З приводу проблеми "свободи волі" - можливості самоопределяемости людини у своїх діях, у філософії традиційно йшли нескінченні спори, що ведуться з часів Сократа (чи підпорядкована воля чомусь поза нею або самополагаема, самодвижется, джерело руху містить в собі, або він приходить ззовні). Вони викликані були особливою життєвою значущістю цієї проблеми, її центральним положенням в уявленнях про особу як суб'єкта моральної і творчої діяльності. Протиріччя у вирішенні проблеми було наступне: якщо кожна дія строго визначена і не може бути іншим, чим воно є, то його не можна поставити в провину або поставити в заслугу. Але, з іншого боку, уявлення про волю як нічим заздалегідь не обумовленій "кінцевій причині" моральної дії припускає розрив причинного ряду явищ, що суперечить потребі наукового (логічного, обгрунтованого) пояснення.
Відповідно до двох сторін цієї антиномії в тлумаченні свободи волі виявилися головним чином дві філософські позиції: детермінізм (від латів. determinatio - визначення, спричинення), що відстоює причинну обумовленість волі, і індетермінізм, що відкидає її. Згідно чинникам (фізичним, психічним, духовним), що визнаються причиною вольових актів, серед філософських детерміністичних концепцій прийнято розрізняти "геометричних", або механічний, детермінізм (Спіноза, Гоббс) і менш строгий - детермінізм психічний, або психологічний (Т. Липпс). Прикладом найбільш последоват. індетермінізму можуть служити навчання Фихте і Мін де Бирана. Проте індетермінізм, доведений до свого логічного кінця, упирається в "свободу байдужості", рівну можливість двох протилежних рішень, яка призводить до паралічу волі (казус "буриданова осла" : неможливість вибрати з двох рівних альтернатив) і абсолютної випадковості вибору. Тому переважаючим в історії філософії виявився тип еклектичної (змішаною) доктрини. Такий дуалізм Канта. Як розумна істота, що належить интеллигибельному (умопостигаемому) світу, людина, по думці Канта, має свободу волі (у моральному житті, у визначенні своєї поведінки). Але у емпіричному (природному, досвідченому) світі, де панує природна необхідність, він скований у своєму виборі, а воля його причинно обумовлена. Сліди подібної двоїстості носить і концепція Шеллинга : з одного боку, він визначає свободу як внутрішню необхідність, з іншої - визнає самополагающий характер первинного вибору. Останнє все ж переважає у Шеллинга: "Людина поставлена на вершину, де має в собі джерело вільного руху і до добра і до зла: зв'язок начал в нім - не необхідна, але вільна, він - на роздоріжжі, що б він не вибрав, це рішення буде його діянням" ("Філософські дослідження про суть людської свободи. Діалектична постановка проблеми свободи і необхідності у філософії була найяскравіше виражена Спінозою і Гегелем ("свобода є усвідомлена необхідність"). Але Гегель, проголошуючи свободу волі, по суті наділяє нею не людину, а "світовий дух" (абсолютну ідею), що утілює "чисте" поняття свободи волі.
У ідеалістичній філософії кін. 19-20 вв. серед тенденцій в тлумаченні свободи волі переважає волюнтаристський (воля в основі усього) і персоналистический (особовий) індетермінізм, а також поширена позитивістська установка обходити цю проблему. У Бергсона, напр., обоє ці тенденції переплітаються. У своєму захисті свободи волі він посилається на органічну цілісність і унікальність душевних станів, непіддатливих розкладанню на окремі елементи і остільки, згідно Бергсону, причинно не обумовлених. Виндельбандт розглядає вольові акти в одних випадках як причинно обумовлені, в інших - як вільні.
Проблема свободи волі стоїть в центрі уваги атеїстичного екзистенціалізму (Сартр, Камю), який убачає в людині, вкоріненій ні в "що" (абсолютній відкритості буття, можливості, потенційності), носія абсолютної свободи, супротивного зовнішньому світу, фактично зводячи свободу волі до свавілля, "свободи байдужості", що переходить в бунт.
У релігійних навчаннях питання про свободу волі, без якої неможлива релігійна етика, вирішується в плані самовизначення людини по відношенню до дії бога, що описується в поняттях благодаті і божественного промислу. Спроби вирішити протиріччя між всемогутністю вищої волі і самостійністю людини приймали часом протилежні форми в різних течіях релігійної філософії (напр., у кальвіністів в протестантизмі). Крайні варіанти вчень про визначення, що ставлять людську особистість в абсолютну залежність від надприродної сили, складають спільно з натуралістичним детермінізмом і з язичницькою вірою в долю основний набір концепцій фаталізму.
Вважаючи свободу родовою ознакою людини, представники діалектичного матеріалізму убачали в ній відмітну ознаку, властиву як людству в цілому, так і окремій особі, : "Перші люди, що виділялися з тваринного царства, були у віємо істотному так само сковані, як і самі тварини), - але кожен крок вперед на шляху культури був кроком до свободи" (Енгельс).