21.Окресліть проблему людського існування у філософії екзистенціалізму.

25Екзистенціалізм. Як напрямок сучасної думки, екзистенціалізм виникає на початку 20-х р. у Німеччині, Франції, у роботах російських філософів (Н.А.Бердяєв, Л.І.Шестов).

Основний зміст екзистенціалізму вкрай складно вичленувати. Причина криється у величезній кількості його філософських і літературних мотивів, що створює можливість широкого тлумачення самої суті даного напрямку. Різні навчальні посібники й енциклопедії виділяють “релігійний екзистенціалізм” (Ясперс, Марсель, Бердяєв, Шестов, Бубер) і “атеїстичний” (Сартр, Камю, Мерло-Понті, Хайдеггер). У новітніх енциклопедіях ми зустрічаємо розподіл на екзистенціальну онтологію (Хайдеггер), екзистенціальне осяяння (Ясперс) і екзистенціалізм Ж.П.Сартра. Виділяють також екзистенціалізм французький, німецький, російський та ін. Існують і інші підходи до визначення його доктрини і її систематизації. З усіх підходів ми виділимо концептуальний.

Для всіх екзистенціалістичних доктрин характерне переконання в тім, що єдиною справжньою дійсністю можна визнати тільки буття людської особистості. Це буття – початок і кінець будь-якого знання, і насамперед філософського. Людина спочатку існує – думає, відчуває, живе, а потім уже визначає себе у світі. Людина сама визначає свою сутність. Вона знаходиться не поза його (наприклад, у виробничих відносинах, чи в божественному приреченні), а сутність людини не є якийсь ідеальний образ – прототип, що має “вічні”, “незмінні” людські чи “антропологічні” якості. Людина сама визначає себе, вона хоче бути такою, а не іншою. Людина прагне до своєї індивідуальної мети, він творить себе, вибирає своє життя.

Особистість не може переслідувати якісь “загальні цілі”, хоча в реальному житті людина, нерідко й ототожнюючи себе з “загальними цілями”, знімає, тим самим, відповідальність із себе за свої вчинки. Їй здається, що світ раціональний, що є деякі загальні закони світу, історії, культури. Однак насправді світ абсурдний, чужий, безглуздий, як і все людське життя. До того ж, швидше за все, це єдиний світ і, помираючи, ми не одержимо ніякого визнання. Справжня людина не ховається за міражами і ілюзіями “зверхіндивідуального буття”. Вона розуміє, що цілком відповідальна за свої вчинки та їх наслідки.

Буття людини – це драма. Свідомість людини вільна, її свобода визначає життєвий шлях. Наш вибір і визначає нашу суть, суть буття окремої особистості. Це не значить, що людина абсолютно вільна у своєму виборі від суспільства. Навпроти, існування людини можливо тільки в рамках колективності, “спільного буття”; конкретна людина спілкується тільки з конкретними людьми. Людина самотня у своїх почуттях знаходиться в пустоті. В спілкуванні ж з іншою людиною вона або підкоряє її свободу собі, або сама підкоряється її волі (або кат, або жертва). Зрозуміло, що в описаній ситуації немає ніякої об’єктивної істини. Істин багато, стільки, скільки людей. Це “суб’єктивність”, її можна знайти, досліджуючи свої переживання. Для живої людини єдина дійсність – ця власна етична дійсність, а дійсна реальність –внутрішнє рішення. Існуючий об’єктивний світ у свідомості кожної людини свій і тільки свій. Світ змінюється, коли в його інертність, хаотичність ми вносимо дію. Світ перетворюється, коли ми його усвідомлюємо крізь призму своєї волі, своїх цілей. Людина перетворює світ, ставить його в залежність від себе, додає йому значення.

Саме у цьому ми бачимо основу філософської позиції екзистенціалізму, найбільш яскравими представниками якого були Мартін Хейдеггер і Карл Ясперс.

Карл Ясперс (1763-1863 р.) не вважав філософію наукою про буття чи наукою про життя, тому що наука має обмежений предмет. У центрі філософії немає поняття розуму або свідомості, а є фантазія і віра. Філософська віра відрізняється від релігійної тим, що заснована на міркуванні, а не на одкровенні. Головна мета філософії полягає в тому, щоб допомогти людині зрозуміти, усвідомити своє місце у світі, зрозуміти важливість любові.

В реальному житті, вважав Ясперс, ми відчуваємо одночасно свою силу і здатність змінити світ і свою безпорадність, уразливість, самотність у світі. Щоб позбутися цього почуття, треба проаналізувати “ситуацію”, тобто відповісти на запитання: який світ сьогодні і яке місце я займаю у світі?

Мартін Хайдеггер (1889-1976) вважав, що сучасна йому філософія втратила розуміння сутності і зміст буття. Питання про буття – головне питання філософії, але вирішувати його можна, тільки зрозумівши зміст людини. Людина конструює світ, чи буття, тому з’ясування сутності людського буття розкриває сутність буття взагалі. Людське існування протікає у свідомості початку і кінця (народження і смерть), тобто протікає в часі.

Людина, будучи істотою смертною, завжди охоплена тривогою, що свідчить про те, що вона позбавиться якої-небудь опори. Вона стає самотньою, коли розуміє, що суспільні зв’язки і відносини позбавлені змісту. Людина не може знайти суть свого існування в сфері політики, економіки або техніки. Сенс життя – тільки в сфері свободи, у сфері вільного ризику і власної відповідальності за свої вчинки. І в цьому сутність людського буття.